Rockabilly, Rock-n-roll, Jump Blues – всі ці стилі переплелись у музиці неординарного гурту «Руки’в Брюки». Лідер гурту Олександр Ремез розповів, як народився гурт, про гастролі, улюблені місця, а також висловив думки стосовно української попси.
– Зараз, у рамках гастрольного туру, ви у Івано-Франківську. Куди далі поїдете?
– У нас буде багато виїзних концертів: поїдемо у Суми, Білорусію, можливо у міста на Сході країни – це Миколаїв, Харків та Одеса. Далі на нас чекатиме Європа: Австрія, Італія, Швейцарія. По тому ще фестивалі у Києві. Нас часто запрошують у Росію, та ми не згоджуємось, ми проти того, щоб там виступати.
– На гастролях ви презентуєте нову програму. Чим вона відмінна від попередніх?
– У нашому доробку пісні трьома мовами: українською, російською та англійською. Якщо колись ми грали більш класичну рокабільну музику, то зараз нас «похилило» у бік ритм-блюзу, граємо від 60-тих років.
– Олександре, ви ініціатор створення гурту. Розкажіть, з чого все почалось?
– Мені просто здалось, що у мене це вийде. Подобалася музика і вигадував досить хороші пісні. Коли люди почали мені говорити, що у мене гарні пісні, збагнув, що у мене повинен бути гурт.
– Чи змінився колектив від заснування гурту?
– З народження гурту на першому ж концерті нас було двоє. Спочатку ми виступили із контрабасистом В’ячеславом, а на барабанах нам «підстукував» контрабасист із Сімферополя. Вже наступного концерту у складі був інший барабанщик. Через 6 місяців з’явився Анатолій, який і досі разом із нами. Згодом долучився другий гітарист – Олексій, потім ще саксофоніст. Учасники тільки добавлялися, ніхто до нині не покидав гурту.
– Коли почали подорожувати за кордон із концертами?
– У 2013 році ми вперше поїхали за кордон у рамках фестивалю «Skrimen». Були в Іспанії, Італії та Польщі. Більш за все сподобалось у Польщі.
– Де в Україні вас найтепліше приймають?
– Майже всі виїзні концерти після Києва для нас дуже свіжі.
– Хто надихає з музикантів?
– У різні періоди життя – різні артисти. З 14-ти у мене не було одного кумира, у різних артистах мені подобалось різне. Спочатку до вподоби мені були артисти 50-х років, а потім мою «макітру» освіжив американський виконавець, який грає у такому саунді, як 50-ті роки. Зараз захоплююсь музикантом, який не позиціонує себе, як рок-н-рольний виконавець – Нік Уотерхаус. У нього дуже цікавий підхід до музики, а ще такий цікавий вінтажний стиль вбрання. По звукозаписам інколи його можна сплутати з виконавцями 60-тих.
– Хто імпонує із українських музикантів?
– Я дивився відео виступу гурту «О.Torvald» у Польщі. Я б собі таку музику не скачав, але я оцінив їхній фестивальний формат. Все виглядає і звучить дуже круто.
– Ви не попсовий гурт. Чи варто боротися із попсою в Україні, і як це зробити?
– Попсових телеканалів багато. Здається зараз «М2» почав полювати на якісні гурти. Мені здається, що телебачення зараз вже не таке і важливе для впливу на музичне виховання молоді. Незалежні радіо, чи телеканали шукають продукт, який дійсно подобається людям, а не те, що оплачено. Гадаю, із попсою боротись нереально. Це навіть не ворог, це ж не музика.
– Куди б хотіли поїхати із концертною програмою?
– У Канаду і Кубу. А ще нам розповідають такі містичні історії про Швецію, мовляв там є містечко, де все, як у 50-х роках: і машини, і одяг, і побутові речі. Було б цікаво побувати там.
– Чи бували раніше у Івано-Франківську?
– Так, були на відкритті пабу. Було забавно, що на відкриття прийшов священик освятити заклад. Для нас це було дивиною. Священик спочатку освятив приміщення та людей, а потім всі ці люди напилися і поводили себе непристойно, дивно це якось…
Сніжана САМАНЧУК
Фото: Тетяна ПОДОРОЖНЮК
Залишити відповідь