Ольга Богомолець: «У владу я прийшла з ненависті»

22 листопада до Івано-Франківська завітала Ольга Богомолець для участі у Форумі представників місцевого самоврядування, де обговорювалися секторальні реформи в призмі децентралізації: освіта, охорона здоров’я, соціальний захист населення, адміністративні послуги децентралізації розвитку медицини. Ольга Вадимівна пояснила представникам обласних управлінь, що на них чекає у питанні децентралізації сьогодні.
 
15138535_1184387441651682_5058481780902261813_o
 
Ольга Богомолець – українська лікарка, політик, громадський діяч, співачка. Заслужений лікар України, доктор медичних наук. Авторка понад 70 наукових праць і 14 патентів на винаходи у сфері лікування шкірних захворювань. Капітан запасу медичної служби.
 
Кандидат у Президенти України на виборах 2014 року; з 1 вересня 2014-го – позаштатний радник Президента України з гуманітарних питань.
 
Народний депутат України (фракції «Блоку Петра Порошенка»). Голова комісії Верховної Ради України з питань охорони здоров’я.
 
Головний лікар Інституту дерматології та косметології. Координатор Європейської асоціації лазерної дерматології у Східній Європі, член Американської академії дерматології, Європейської академії дерматології та венерології, Нью-Йоркської академії наук.
 
Меценат, ініціатор і координатор соціально-значущих історико-культурних проектів. Засновник і власниця архітектурно-музейного та комерційно-готельного комплексу «Замок Радомисль». А ще, правнучка академіка Олександра Олександровича Богомольця.
 
15129606_1184387511651675_798813039793038421_o
 
– Ольго Вадимівно, розкажіть про враження від Івано-Франківська.
 
Я дуже люблю приїздити у Івано-Фракнівськ, бо з цим містом у мене пов’язані гарні згадки про Опанаса Заливаху, з яким я добре дружила, картини якого прикрашають мою оселю. Завдяки цій людині, Франківськ для мене і став рідним. Хоча сюди я завжди приїжджаю не лише з радістю, але й з сумом. Будучи тут, завжди навідуюсь на могилу Романа Гурика, який помер практично у мене на руках у готелі «Україна» під час Майдану.
 
– Чи готовий українець, на вашу думку, вийти з важкого морального стану спричиненого війною?
 
– Я оптиміст. Кажу як лікар, що найтяжчий посттравматичний розлад, який сьогодні мають всі хто були на Майдані та війні не може залишатися байдужим. Люди почали переоцінювати цінності, дивитись на життя по-іншому. Посттравматичний стресовий розлад – це не хвороба, це поштовх для еволюції для того, щоб людина стала кращою та робила висновки. Мій вибір зараз – працювати в українській владі, яку раніше я ненавиділа та зневажала, пов’язаний з моїм посттравматичним стресовим станом. У мене не було вибору, я більше не могла повернутися в минуле життя. Я не могла далі продовжувати успішно займатися лікуванням людей, наукою, музейними справами, бізнесом, тобто всім чим я займалась раніше. Гадаю, що такий поштовх дає шанс Україні стати кращою, хоча і через сльози, біль та втрати.
 
– Наскільки складно реалізувати себе у політиці починаючому депутату? Як, на вашу думку, залишитись при своїх принципах та не піддатися системі?
 
– Молодій людині справді буде дуже важко. Заходити у політику сформованою особистістю, зі сформованими цінностями набагато простіше. Я зайшла в систему не тому, що я хочу бути при владі, не тому, що вона мені подобається, я зайшла туди з ненависті, з бажанням її змінити. Тому спокуси до мене не й чіпляються. На моїх очах у парламенті багато молодих людей почали працювати на бізнес або бізнес їх завів, як маріонеток. Потрібно мати професіоналізм та досвід, а якщо цього немає – не варто експериментувати над державою.
 
Існують два види професійного розвитку, два види кар’єр: горизонтальна та вертикальна. Горизонтальна – це коли ти розвивається на своєму професійному рівні, стаєш кращим у своїй професії. Вертикальна – це коли ти йдеш у владу. З горизонтальної кар’єри тебе не можна збити, все, що ти здобув – твоє. З вертикальної тебе можуть в будь-який момент зіштовхнути. Спокуса для молодих полягає в тому, що їм немає куди повернутися. Для мене було б за щастя повернутися туди, де я найкраща.
 
15069023_1184387494985010_3419387622646646275_o
 
– Що може стати об’єднуючим вузлом довіри між владою та народом?
 
– Максимальна децентралізація повноваження разом з відповідальністю.  Сила української громади в самоорганізації, це показав Майдан. Проте, українці чомусь можуть організовуватися тільки у випадках небезпеки.  Громадяни мають розуміти, що вони можуть і мають вирішувати всі проблеми гуртом. Я вважаю, що максимальна кількість повноважень має бути передана громадам, у цьому сила українців. Влада має залишитися тільки регулятором справедливості, оскільки є бідні і багаті люди. Влада має створити систему сервісу. Якщо ти багатий, ти платиш податки і допомагаєш бідній людині. Я також проти соціальної наркоманії, коли людям вигідно бути бідними, вигідно отримувати субсидії. Держава мусить мотивувати людей ставати багатими. Ключовим моментом стало б те, що бізнес має бути відділений від влади. Чому це не відбувається зараз? Влада не є просто менеджментом, влада є впливом і можливостями. Коли вона перестане бути цими впливом та можливостями, тоді весь бізнес отримає стабільність.
 
– Політика якої країни вам імпонує?
 
– Я вважаю, що порівнювати та класти у приклад політику інших держав до України не можна, оскільки будь-яке моє бачення не відповідає баченню суспільному. Я хотіла б жити в державі, де буде більше державних підприємств, тому що я за соціальну відповідальну державу. Як лікар я зустрічаю людей, які страждають, яким потрібна підтримка, тому я розумію важливість питання. Зараз я вибираю не своє рішення, не своє бачення, я приймаю бачення українського народу.
 
З точки зору державного устрою мені подобається Австрія. Вона є консервативною, дбає про своїх громадян. У цій країні існує соціальна справедливість, її економічний лад налаштований більш по-державницьки, аніж український. Звісно ми не можемо наслідувати цю країну, де освіта була введена ще 300 років тому за Марії Терезії, вони живуть вище ментально. Я вважаю, що ми будуємо свою модель, ми молода прогресивна держава. Я вірю в Україну.
 
12238084_913300405427055_501893978475622880_o
 
– Ви сказали, що вірите в Україну. Як мотивувати українця бачити перспективу в обличчі нашої держави і не виїжджати за кордон на пошуки гідного життя?
 
– У вічному діалозі та конкуренції телевізора і холодильника, завжди перемагає холодильник. Ми ніяк не змотивуємо українців, якщо вони не зможуть забезпечити себе достатнім рівнем життя. Люди хочуть реалізувати свій потенціал. Громадяни виїжджають не тому, що вони не люблять Україну, а тому, що Україна не дає їм можливості самореалізації. Чому я не виїжджаю? Я була настільки сильною, що мені вдалося повернувшись з Америки самореалізуватися тут всупереч системі. Останні 20 років я не працювала в державних медичних закладах, оскільки вони абсолютно не відповідали ні гідності лікаря, ні зарплаті, ні медичним стандартам. Я будувала свою систему, свій світ. Але не у всіх вистачило сили це зробити. Тому люди шукають інше місце. Я нікого за це не осуджую. Завдання тих, хто тут залишається – сформувати такі економічні умови, щоб ті люди хотіли повернутися.
 
– У якому напрямку зараз працюєте ви?
 
– Я борюсь відразу у декількох напрямках, зокрема у реформі охорони здоров’я – багатокомпонентний процес і у нас вже є певні зрушення. У наступному році заклади охорони здоров’я будуть автономізованими, вони стануть такою рамкою, де зможуть самостійно прийматися рішення: кого брати на роботу, зможуть надавати людям більше послуг, кошти йтимуть за виконану послугу. Ключовий момент плану на наступний рік – це зарплата лікарів, без чого реформи не буде.
 
Моя основна робота – це законотворча діяльність, яка займає більшу частину мого життя, це боротьба з корупцією в охороні здоров’я. Нам вдалося налагодити роботу з Комітетом охорони здоров’я. Ми прописали внутрішній меморандум про те, що охорону здоров’я ми відділяємо від політики. Я дуже сподіваюся, що маленькими, але впевненими кроками нам вдасться покращити систему.
 
14500435_1130185723738521_2592432123055400055_o
 
– Розкажіть більше про проекти громадської діяльності якими зараз займаєтеся?
 
– Влітку 2014 року мною та однодумцями була створена благодійна платформа «Люди допомагають людям», яка об’єднала родини, які втратили своїх годувальників у час Майдану та війни. Це єдина платформа, яка не бере відсотки. Зібрані на платформі кошти переходять від жертводавця до безпосередньої людини. У кожній області працюють свої представники.  Допомога людини полягає не лише в переказі коштів, часто буває потреба в увазі чи фізичній допомозі по господарству. Станом на сьогодні платформа допомагає 226 родинам, яким вже надійшло 4,5 мільйона гривень. Це нова модель системи соціального захисту, тут немає значення, хто керує, бо люди наочно бачать весь процес переказів коштів.
 
Другий глобальний громадський проект. Зараз у Києві відбувається старт першого етапу навчання тренерів для тренерів, які навчатимуть парамедиків.  Понад рік ми вели прямі переговори з керівництвом НАТО в рамках програми «Наука заради безпеки» і було домовлено, що Україна отримає грант на відкриття в Києві тренінгового центру. Центр має бути оснащеним всім необхідним обладнанням, де будуть готувати тренерів протягом декількох місяців. Це тренування людей у наданні домедичної допомоги, що може зберегти життя людини. Мова про поліцейських, пожежників, водіїв викладачів, працівників метрополітену. Наразі відібрано 30 людей, з яких згодом оберуться 10 найкращих. До навчання ми залучили тренерів з НАТО.
 
Сніжана САМАНЧУК
 

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *