Влітку вступники вагаються який обрати ВНЗ, подаючи документи у декілька вузів. Часто абітурієнти не можуть обрати куди вступати, оскільки не збагнуть, що може їм дати той чи інший університет. Останніми роками все актуальнішим стало навчання за кордоном.
Про переваги навчання за кордоном поговорили із львів’янином, який живе і навчається у Празі – Радком Мокриком. А ще хлопець співзасновник молодіжної організації «Східноєвропейський клуб». Радко впевнений, що навчання за кордоном дарує якісну освіту, чудову перспективу та змінює світогляд. Попри всі переваги хлопець мріє розвивати рівень освіти вдома – в Україні.
«Головне – витримувати конкуренцію»
– Де ви навчаєтесь? На який курс поступили та яку спеціальність обрали?
– Філософський факультет Карлового університету в Празі. Кафедра загальної історії. Спеціалізація – новітня історія. Поступив одразу на магістратуру.
– Чому саме навчання за кордоном? І чому цей заклад?
– Головною мотивацією було розширення кругозору. Ну і зрозуміло, що за кордоном освіта якісніша і дає більше можливостей. Важливо просто дізнатися, як повинен функціонувати успішний європейський ВНЗ та з перспективою цей досвід використати в Україні.
Кожен студент, напевне, керується своїми пріоритетами при виборі ВНЗ. Важливим є внутрішній комфорт, відчуття, що ти «на своєму місці». В мене такий особистий сентимент – саме до Чехії і Праги. Але окрім таких «ліричних» мотивів є й суто прагматичний. У випадку, якщо закордонний студент навчається чеською мовою – вища освіта надається безкоштовно. Головне – витримувати конкуренцію.
«Я переконаний, що ми маємо що запропонувати Європі, а не лише брати щось для себе»
– Чи важко поступити студенту з України за кордон?
– Важко в тому сенсі, що конкурувати доводиться з людьми, котрі пройшли всю систему освіти в тій чи іншій країні, і чудово володіють мовою. В цьому сенсі, звісно, складнощі серйозні. З іншого боку – європейські університети не приховують, що зацікавлені в «переманюванні» кращих українських студентів. Тому те, що ти, наприклад, з України – може в якийсь момент перетворитись на твою особисту перевагу.
– Що потрібно для вступу? Які етапи?
– Стандартний вступ на магістратуру відбувається у два етапи. Здача тесту на загальне знання предмету. В разі, якщо ти набираєш 51% – проходиш на співбесіду. Там вже потрібно переконати комісію, що ти потрібен їхньому університету, а вони – тобі. Знову ж таки, складність в тому, що 95% вступників – чехи, і ти повинен пройти всі завдання краще ніж «місцеві». Це досить таки складно, але нічого неможливого в цьому немає. Зрештою, і в нас на факультеті я зовсім не єдиний українець.
– На що найперше потрібно звертати увагу при вступі?
– Я б сказав на вміння «продати себе». Зрозуміло, що справити враження просто сухим фактажем, кращим знанням предмету – це надскладне завдання. Але українці мають, що запропонувати зі свого боку. І на це потрібно тиснути. Тобто показати, що насправді університет у тобі зацікавлений не менше, ніж ти сам. Як мінімум – глибшим знанням певних тем, володіння мовами, розробками методологій тощо. Я переконаний, що ми маємо що запропонувати Європі, а не лише брати щось для себе.
– Чи існує мовленнєвий бар’єр?
– Думаю, це дуже індивідуальне питання. Зрештою, чеська мова – все таки слов`янська, тому якихось надзвичайних проблем виникати не повинно. Протягом одного-двох семестрів проблема відпадає. Врешті-решт, все залежить від того, наскільки сам студент прагне такий бар`єр усунути.
– Чи викладачі із розумінням відносяться до того, що Ви (можливо) погано знаєте, чи забуваєте чеські слова?
– В принципі таке розуміння є. Загалом навчання проходить у максимально коректних і толерантних умовах. Головний акцент – це відповідальність самого студента. Сам студент робить все для того, щоб якнайшвидше усунути будь-які мовленнєві проблеми. А викладачі, без сумніву, сприяють.
– Чи складно адаптуватись в іншій країні?
– Адаптація проходить сама собою. Університет і гуртожитки сприяють швидкому порозумінню між людьми.
– Що це було для Вас? Чи був перший час стресовим для Вас?
– Без сумніву, перший час достатньо стресовий. Людині потрібно адаптуватись до Болонської кредитної системи (такою, як вона є насправді, а не в більшості вітчизняних ВНЗ). Тобто звикнути просто до самої системи роботи в університеті. Наступне питання – це навантаження. У своєму українському ВНЗ я і близько стільки не працював як тепер в Празі. Фактично, начитка літератури на сесію плавно починається одразу з початком семестру. А це таки велика зміна в порівнянні з Україною. Тому й бібліотеки тут заповнені постійно.
– Краще поступати із компанією, друзями і знайомими, чи все ж таки самостійно?
– Взагалі навчання тут носить максимально індивідуалізований характер. Кожен складає свій особистий розклад занять, згодом розклад сесії. І навіть кількість семестрів може змінюватися в залежності від бажання студента. Таким чином і саме поняття академічної групи стає досить розмитим. Думаю, із вступом та ж сама історія – кожен максимально зосереджений на собі і на своїй академічній успішності. Це не означає, що ми, для прикладу, не обмінюємося перед деякими іспитами конспектами, та все ж – психологія трохи інша.
– Розкажіть про побут та студентське життя за кордоном?
– Не сказав би, що побут якось суттєво відрізняється. Можливо трішки кращі побутові умови в гуртожитку. Без сумніву, студенти значно більше часу приділяють навчанню. Тобто гулянки – гулянками, але для більшості студентів – навчання це пріорітет. Більшість розглядає навчання вже як основу для власної кар`єри. В Україні, все таки, за рахунок того, що за спеціальністю планує працювати не так багато людей – підхід до навчання дещо «вільніший».
Значно активніші студенти також і в громадських ініціативах. На факультеті проходить багато заходів наукового чи науково-популярного характеру. Студенти залучаються до різноманітних суспільних та політичних акцій в значно більшій мірі, ніж як це прийнято в нас.
«В Україні підхід до навчання дещо «вільніший»»
– Яке ставлення до українських студентів у викладачів, студентів та містян?
– Я потрапив в університет у червні після Майдану. Мушу сказати, що тут відчувалося захоплення Україною і тим, що нам вдалося протягом тієї зими. Російська агресія, знову ж таки, лише посилила симпатію європейської інтелігенції у ставленні до України. Звісно, з часом такі емоції вщухають, та все ж – зараз бути українцем в європейському ВНЗ – це круто. Для більшості європейців ми – народ, який не дав себе зламати на Майдані і героїчно відстоює свою незалежність на Сході країни. Звісно, в Чехії можна зустріти дуже різні підходи до української проблеми. Але університетське середовище та інтелігенція в своїй більшості однозначно симпатизують Україні.
– Що найцікавішого з Вами траплялося за цей час?
– Незабаром після вступу я потрапив у середовище студентів, котрі активно цікавились подіями в Східній Європі. Ми створили власну організацію – «Східноєвропейський клуб». Саме тут я навчився тому, наскільки активним може бути молодь. Протягом одного лише року ми організували безліч зустрічей, конференцій та дискусій. Організували приїзд багатьох цікавих людей в Прагу – Юрія Андруховича, Маші Альохіної з «Pussy Riot» чи Рефата Чубарова. Формальне і неформальне спілкування з такими людьми – неабияк досвід. Та передусім переконуєшся, як багато може зробити молодь, яка працює в команді.
«Як багато може зробити молодь, яка працює в команді»
– Що Вас найбільше вразило, після переїзду до іншої країни?
– Підхід до навчання. Відповідальність студентів. Люди, які приходять реально чогось навчитись. Якщо викладач запізнюється на півгодини – всі його чекають, і нікому в голову не прийде піти раніше. Якщо викладач пропонує відпустити з пари раніше – спокійно може трапитись, що студенти самі просять розпочати нову тему, щоб встигнути опрацювати весь матеріал. Бібліотеки повні. Важко було повірити, коли я вперше прийшов в головну бібліотеку Карлового університету, і у читальному залі на двісті місць не було вільного місця, жодного. Дуже швидко привчаєшся по-іншому ставитись до навчання. І справа реально не в оцінках. Люди просто справді хочуть за ті декілька років чогось навчитись – а не просто отримати диплом.
– Чи хотілося б Вам залишитися жити у цій країні та чому?
– Мені б хотілося використати здобуті знання і навички в Україні. Сподіваюсь, що і моїй державі це буде цікаво. Насправді це дуже важливе питання. Адже в той час, як європейські ВНЗ роблять все для того, щоб виманити найкращих українських студентів за кордон, Україна абсолютно не створює умов для того, щоб ті ж студенти поверталися назад. Складається враження, що сьогодні всі випускники престижних європейських університетів Україні непотрібні. Залишається сподіватись, що ситуація буде змінюватись.
– Чи є можливість у студента з України влаштуватись на роботу за професією у цій країні? Чи забезпечує університет працевлаштування?
– Український студент після закінчення ВНЗ не має якогось «відставання» в порівнянні з іншими студентами. Роботодавець дивиться на реальний рівень знань та професійних якостей. Тому українець буде у таких же умовах, що й чех. Все залежить від того, наскільки якісні послуги він може надати.
Рівень затребуваності випускника – один з ключових факторів при обранні ВНЗ студентом ще при вступі. Факт наявності диплому магістра Карлового Університету в Чехії – це серйозний плюс при конкурсі на будь-яку роботу. Такий диплом гарантує певний загальний рівень знань і розвитку, тому роботодавці з цим рахуються. Знову ж таки, в цьому є різниця з нашими дипломами. Дипломи більшості українських ВНЗ не гарантують абсолютно нічого.
«Дипломи більшості українських ВНЗ не гарантують абсолютно нічого»
– Чи спілкуються між собою українські студенти?
– Звісно. Хтось більшою мірою, хтось меншою – але контакт є. Це теж цікавий досвід пізнання власної країни з такої відстані. Я б не сказав, що тут утворюється якась українська «комуна», але спільний перегляд футболу, чи щось на кшталт цього, без сумніву, присутнє.
– Чи проводить університет заходи для студентів? Які саме?
– Заходів в університеті маса. Від наукових, коли з лекціями приїжджають науковці світового рівня (Андрій Зубов чи Тімоті Снайдер), до розважальних – концертів, спортивних днів тощо. Крім того активно діють студентські клуби, які проводять свої кіноклуби, лекції та вечірки. Часто відбуваються спільні походи в театр. В плані дозвілля і колективного спілкування – можливостей хоч відбавляй. Залишається лише вибрати.
– Де ймовірніше реалізуватися на Вашу думку? У якій країні, місті, чи місці?
– Реалізуватися, на моє переконання, можна будь-де. Все залежить від працездатності та наполегливості людини. Звісно, чим далі на Захід, тим більше можливостей. Тим паче, якщо ми говоримо про академічне середовище. Україна поки не пропонує багато можливостей для самореалізації, тому молодь шукає щастя за кордоном. Але, ще раз повторюся, що я переконаний у тому, що все залежить від самої людини а не від місця.
– Якою бачите освіту в Україні?
– Переконаний, що українська освіта може бути нічим не гіршою за європейську. Потенціал у наших людей величезний. Найкращі викладачі наших університетів нічим би не поступалися провідним європейським фахівцям. Теж саме стосується і студентів. Проблема в тому, що система абсолютно цьому не сприяє – немає мотивації та розуміння того, для чого взагалі більшість студентів ходять в університети. Та все ж і в Україні можна багато чому навчитись – все залежить від бажання конкретної людини. Якщо студент дійсно налаштований отримати знання – в нас є достатньо кваліфікованих спеціалістів, які йому в цьому допоможуть. Було б бажання.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь