Гурт «Без обмежень» підірвали сцену Івано-Франківська. Український рок-гурт вдруге завітав до міста і налічив велику кількість шанувальників у залі. Зі сцени звучали відомі композиції, такі як: «Без неї ніяк», «Налий мені вина», «Зима», нова – «5 хвилин» та інші. А ще, під час виступу, по закінченню пісні «Без неї ніяк», франківець Тарас привселюдно освідчився своїй коханій, на що вона відповіла згодою.
Вокаліст та фронт-мен гурту – Сергій Танчинець розповів про взлети та падіння «Без обмежень», любов до міст та про талант-шоу, яке подарувало музикантам багато нових прихильників.
– Які у вас враження від Івано-Франківська?
– Івано-Франківськ – дуже приємне місто. З концертом ми тут тільки вдруге. Це місто для мене, наче колиска українського життя та думки. До того ж, тут багата архітектура, що нагадує мені моє рідне Мукачеве. Коли ми приїхали сюди вперше, ще не зовсім відомим колективом, ми зібрали свій зал і нас дуже тепло прийняли. З людьми ми спілкувалися очі в очі, торкалися руками одне одного, а музиканту завжди приносять задоволення відносини із слухачем.
– Як часто навідуєтеся до рідного Мукачеве?
– У Мукачеве я народився, виріс, провів своє дитинство. Для мене це найдорожче місто у світі, там живуть мої батьки та друзі. Це європейське місто, куди часто навідуються багато туристів. Власне, у рідному місті й почалася моя музична кар’єра. В 11 років я почув пісні Гері Мура і мені дуже захотілося зіграти його композиції, тому я випросив у батьків купити гітару.
– Розкажіть, як ви знайшли команду, чи команда знайшла вас?
– Це було абсолютно випадково. Хлопці тоді грали у домі піонерів і так склалося, що від них пішов барабанщик. Оскільки я трішки вмів грати на барабанах, запропонував їм грати разом. Так і сталося. Декілька місяців ми грали разом, а потім вокаліст, котрий був у складі, пішов до армії і я став на його місце. Вже через шість місяців у нас сформувався колектив і ми вигадали назву «Без обмежень». Склад змінювався, але засновниками були Ігор Рибар, Влад Воробець і Сергій Танчинець.
– Чи були у житті гурту переламні моменти, як позитивні, так і негативні?
– До 2006-го року все було дуже рівно, а потім ми переїхали до Києва, де познайомилися з нашим продюсером. До 2008-го року ми працювали з ним, випустили перший альбом, зняли перший відеокліп на перший сингл «Underground», який був взятий у ротацію на столичні телеканали, на тоді популярий «M1», пісня звучала на радіостанціях. Тобто, це був початок великої музичної кар’єри. Згодом, коли у 2008-му настала фінансова криза, наш продюсер не мав змоги опікуватися нашим проектом, тому хлопці вирішили повернутися додому, у кожного була сім’я та паралельна робота. Я ж знайшов у Києві кохання свого життя та одружився, тому й залишився жити в Києві. До того ж, музичним центром нашої держави завжди був Київ, тому логічно було залишатися в столиці. Це і був той злам. Все полетіло шкереберть, я залишився один. Та з часом, ми з попереднім продюсером зібралися із силами і знайшли новий склад гурту. Через деякий час завершили співпрацю із продюсером, але новий склад залишився. З 2008-го року «Без обмежень» існує у новому складі.
– Чи плануєте виступи за кордоном?
– Наразі, ми не виступали за кордоном і не плануємо, хіба що з’являться дуже цікаві пропозиції. Ми не займаємося просуванням себе за межами України, оскільки не зробили всієї роботи тут. Наша країна має дуже багато людей, котрі потребують нової якісної української музики, до яких ми із задоволенням приїдемо і будемо їздити ще довгі роки, а потім, можливо, подамось і за кордон.
– Розкажіть про новий кліп на пісню «Без неї ніяк», який став популярним серед користувачів мережі.
– Ми вже давно не знімали відеороботи, тому називаємо цей кліп новим, але його відзняли вже більше, як півроку тому. Це дуже смачна, любима нами та слухачами пісня «Без неї ніяк». Відеороботу знімали в Києві, разом із нашими друзями. В ньому була складна режисерська задумка, але можливо не все вдалося, як хотілося, та атмосферу ми зберегли. Він досить інтригує, напевно ми не все до кінця розповіли, тому хочеться зняти продовження історії в іншому відео. Зараз на черзі зйомки кліпу на нову пісню «5 хвилин».
– Як, на вашу думку, можна реалізувати себе молодому починаючому гурту в Україні?
– Чи варто тікати за кордон? Там є безліч своїх артистів, котрі мають набагато більше технічних можливостей реалізувати себе, і ця реалізація набагато якісніша, аніж у нас. Не тому, що ми не талановиті, а тому, що у них є якісніші інструменти. Гадаю, якщо ви український молодий гурт, вам не потрібно копіювати чиюсь культуру. Українцю не потрібна «суперанглійська» чи «суперамериканська» музика, у нас є своя прекрасна українська культура, яку треба одягати у якісне стильне звучання. Головне робити все з душею. Обов’язково пробуватись на всіх можливих проектах, конкурсах, на будь-яких платформах. Я шкодую, що ми пішли на «Х-фактор» тільки зараз, нам потрібно було це зробити років зо 10 тому.
– Розкажіть, про рішення спробувати себе у музичному талант-шоу «X-Фактор».
– У попередньому «Х-Факторі» брала участь моя землячка Аліна Паш із Закарпатської області. Вона пройшла відразу через “золоту кнопку” у прямі ефіри. Мені стало цікаво спостерігати за її участю у проекті. Я почав дивитися прямі ефіри. Дізнався, що у проекті беруть участь ще знайомі мені гурти, і тоді вже зовсім стало цікаво. Я зрозумів, що цей проект став новим форматом у якому взяли участь живі гурти, що для мене було здивуванням.
Звісно ж, коли ми дивимося передачі чи фільми, кладемо себе на місце героя. В думках я вже уявляв, як наш гурт виступає на тій сцені. Така думка закрадалася ще тоді. Згодом, до нас зателефонував кастинг-менеджер проекту і запропонував нам спробувати себе.
– Які зміни помітили після участі у талант-шоу?
– З’явилося більше людей, котрі нас побачили. Помітно багато відгуків та коментарів. Люди запитують, чому вони нас не чули раніше. Відверто кажучи, я не знаю чому ми не змогли до них дібратися, напевно не було можливості, оскільки на ТБ не беруть кліпи, на радіостанції не беруть пісні, а в Інтернеті важко знайти музичний контент. Тішуся, що проект дав нам можливість показати себе вам, а вам – почути нас.
Сніжана САМАНЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь