ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Старість – радість?

Старість - радість?

Правду кажуть, що життя неможливо спланувати, передбачити, чи прожити точно так, як задумав. В молодому віці ми рідше замислюємось над тим, яка доля нас чекає в літніх роках. Живемо сьогоднішнім й не зазіхаємо на те, щоб спланувати старість.

В кожній країні світу люди старшого віку мають різний рівень життя. Хтось більше забезпечений завдяки державній соціальній політиці, чи власним заощадженням, хтось вважає, що саме в цей час варто насолоджуватися життям, а хтось потерпає чи то від хвороб, чи від матеріального недостатку.

Що ж в Україні, зокрема, в Івано-Франківську? Як живеться літнім людям, котрі з тих чи інших причин потрапили в геріатричний пансіонат. Кореспонденти «Вежі» відвідали Івано-Франківський геріатричний пансіонат та познайомились із його мешканцями. Літні люди поділились своїми турботами та проблеми, історіями й спогадами, а головне тим, як і чому потрапили до пансіонату. Більше шукайте у кожній з особливих історій.

 

САГАЙДАК МИРОН ДАНИЛОВИЧ
69 років

“У пансіонаті я вже 14 місяців, півтора року. Тут чудове обслуговування і тут чисто завдяки нашим нянькам. Мене дратує слово «санітарка», тут вони няньки. У мене проблеми із здоров’ям, але персонал мені дуже допомагає.

Звикнув до життя тут я досить швидко, оскільки готував себе до цього. Я знав, що зі мною буде, оскільки багато років я хворів. Хворіти я почав ще у 35 років. До того ж я одинокий, не одружений і не був, старий забитий холостяк (сміється). Я не з тих людей, які падають в паніку, я – оптиміст! З такими хворобами, люди довго не живуть. Цукровий діабет, відсутність нирки, та ще багато проблем… Саме тому я знав, що зі мною буде дальше. Проте, я не сподівався, що так довго буду жити. До речі, мені всі кажуть, що я гарно виглядаю, мені приємно від цього.

За спеціальністю я електрогазозварник, працював на заводі. Ми з командою будували водоканал, молокозавод та ще багато значних місць. Все своє життя, та й зараз, я досить активний. Незважаючи на те, що 15 місяців тому мені обрізали ногу через гангрену, я залишаюся позитивним та комунікабельним. Найважливіше – це спілкування з людьми та віра!

Моє захоплення – це читання. Одного разу, моя племінниця з Києва привезла мені близько 30-ти книг, то я здолав їх за кілька місяців. До того ж, я читаю багато літератури з бібліотеки пансіонату. Я щасливий від того, що маю племінників, якби не вони, то я б давно вже не жив”.

МЕЛЬНИК МАРІЯ МИХАЙЛІВНА
72 роки

“Я з Надвірнянського району. 15 років я живу сама. Мій чоловік помер, а сина привезли комісованого. Вже 36 років, як я його похоронила. Сину було тільки 20 років, коли він загинув у Афганістані. Більше дітей не було. Через хворобу не могла більше народжувати. З дитинства у мене проблеми із судинами.

Я не в силах вже проживати в селі. У нас в горах навіть вода не у всіх є, немає опалення, тому використовуємо дрова, а вони дорогі. Фізичної роботи багато, а я хворію. От і подумала, що за мною нікому доглядати, та й дорого проживати в селі, утримувати все. Я вирішила порівняти де мені буде краще. Я не в силах бути вдома”.

ГАРБЕР ДАРІЯ ІВАНІВНА

“В пансіонаті я вже сім років. Умові чудові, я дуже задоволена. Зважаючи на те, що пенсія мінімальна, розумію, що в домашніх умовах я б не прожила, а тут почуваю себе наче вдома. Ми маємо можливість вільного виходу у місто. Також нам організовують концерти, ми їздимо на екскурсії. В пансіонаті гарна територія для прогулянок. Між іншим, на наші концерти я вчу вірші та декламую їх.

Сюди я поступила 04.12.2010 року разом із чоловіком. Але зараз вже три роки, як вдова. Та життя продовжується, всі ми гості на цій землі. Я дякую Богу, що моє життя ще продовжується

Я завжди намагаюся залишатися красивою та енергійною жінкою. Щоб бути такою себе потрібно підтримувати, я ніколи не падаю духом. Бажаю всім нашим підопічним жінкам, аби всі так за собою доглядали. Оскільки гарний зовнішній вигляд приємний і собі, і оточуючим.

ІВАНЯК БОГДАН ФЕДОРОВИЧ
67 років

“У пансіонаті я вже рік і два місяці. У мене була тяжка хвороба – черепно-мозкова травма. Часто були сильні приступи. За час перебування тут, з допомогою лікарів, я вже у кращому стані. Головні болі ще присутні, але я сподіваюсь, що з часом це пройде. Я не дуже старий, тому мені хотілося б пожити ще на цьому світі.

Я був водієм вантажних автомобілів. Припинив роботу через сильні головні болі. Травму отримав ще в 74-му році. Близько 10-ти років було полегшення, а у 80-х роках знову почались болі. Щороку ставало гірше. Жодні знеболювальні не допомагали. Зараз я щасливий бути тут, і щасливий, що стає краще”.

БОЛЕХІВСЬКИЙ МИХАЙЛО МИКОЛАЙОВИЧ

70 років

“Знаєте, жити в цьому будинку – просто спасіння. Немає гіршого, аніж коли людина немає куди піти, котра стає безхатьком… На що здатна стара людина живучи вдома сама? Якщо у літньої людини є близькі, які мають час на догляд за нею – це чудово, проте не у всіх так складається. Тут щодня доглядають за людьми: прибирають, ставлять підгузки, годують. Хіба може бути краще місце для людини в такому віці та становищі?

Звісно, багато хто хотів би жити вдома, харчуватись не тим, що тобі пропонують, а тим, чого хочеться. Моє хобі тут? На одній з моїх стін є велика карта, яку я часто розглядаю. Спостерігаю за східною частиною України, за частиною, де наші воїни. Щодня слухаю з новин про те, куди бійці пересуваються і слідкую за ними на карті.

Раніше я працював монтажником. Проживав у Івано-Франківську. Склалось так, що мене зломила хвороба, тому я потрапив в пансіонат. Дякую Богу, що я тут зупинився і ніхто мені не заважає, я живу як серце бажає”.

Сніжана САМАНЧУК
Фото: Михайло ДЕМКІВ

 

Схожі записи

2 коментарі
  1. Якось надто вже все оптимістично. Щось не правдоподібно.

    • Потрібно розуміти, що викликались відповідати люди, котрі готові були розповісти про себе журналістам. Зі всього пансіонату готові були тільки п’ятеро людей. От і відповідь.

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]