Літня пора завжди асоціюється із канікулами, відпустками та подорожами. Так, це може бути час для відпочинку, період для запуску нових проєктів, а для когось літо – це момент великих змін. Останнє напряму стосується цьогорічних випускників, які будуть вступати у вищі навчальні заклади. Зараз в абітурієнтів є безліч різних доріг, а одна із них – це вступ у закордонний вуз. Тож ми поспілкувалися із молодими людьми, які навчаються за кордоном і дізналися все про європейські будні українських студентів. Саме про переваги та недоліки навчання за кордоном – далі.
Аліна Новікова
Франція
«Потрапила я у Францію випадково: моя мама зустріла чоловіка, який вже давно мешкав тут, невдовзі вийшла за нього заміж і переїхала. Ну а я також вирішила поїхати з нею. Зараз я навчаюся в Business school в місті Вільфранш-сюр-Сон, на спеціальності менеджмент. Це приватна вища школа, де навчання триває два роки. Взагалі у Франції є дві форми навчання в таких школах: денна, де навчання триває щоденно окрім суботи та неділі або форма an alternance на якій навчаюся я. An alternance – це можливість половину часу працювати, а половину навчатися. Робота моя полягає в тому, що я шукаю фірму, яка буде готова оплачувати моє навчання в школі (5000-6000 євро в рік в залежності від закладу), а натомість я буду в них працювати 3 дні в тиждень і ще 2 дні навчатися. Компаніям вигідно брати на роботу таких студентів, бо вони отримують допомогу від держави (8000 євро в цьому році) і ще вони не будуть платити податки за мене. Таким чином їм дешевше взяти на роботу мене, аніж постійного співробітника. Тому в мене два дні навчання з парами, з ранку і до вечора, а інші три дні я проводжу в магазині.
Мова викладання французька, хоча є можливість навчатися на англійській. Екзамени в кінці кожного семестру і оцінювання по 20 бальній системі.
На мою думку, у Францію вступити доволі важко. Спочатку на навчання беруть тих, хто тільки-но закінчив школу, а потім вже звертають увагу на тих, хто хоче змінити спеціальність або університет. До цього я навчалася в Україні в Київському національному авіаційному університеті, а коли приїхала до Франції, то взагалі не мала уявлення, де можу продовжити навчання.
Для того, щоб вступити до університету, потрібно скласти спеціальний екзамен і володіти мовою не нижче рівня В2 або С1, якщо це пов’язано з математикою чи фінансами. А більшість вищих шкіл вимагають диплом, подекуди просять рівня мови С2, тобто максимальний рівень володіння. Це доволі кумедно, адже в університетах С2 вимагають тільки від людей, які вступають на докторат.
Студент, який приїжджає за кордону буде відчувати себе тут доволі комфортно. Часто держава допомагає студентам, наприклад, раз в рік надається студенту 500 євро (якщо це бакалавр), щоб він міг купити собі комп’ютер для навчання, книги, зошити і т.д. Зручно те, що студент може працювати та навчатися паралельно, але на роботі можна бути не більше ніж 12 годин в навчальний тиждень. Якщо це правило нівелювати, то можуть виключити з університету. Також, якщо студент живе і навчається на денній формі у Франції, то він може отримати допомогу від держави у розмірі від 40 до 500 євро в місяць. Я не можу отримати цю допомогу, але навчання на формі an alternance дає можливість отримати допомогу у розмірі 1200 євро в рік. До речі, заочна форма навчання не надто поширена.
На даний час ми також навчаємося дистанційно через пандемію. Для цього створений спеціальний сайт, де кожен студент має свою особисту сторінку, ми повинні підключитися в один і той самий час і сайт сам вираховує нашу присутність.
Якщо порівнювати навчання в Україні та у Франції, то основним мінусом є те, що в нас не надається допомога студенту, який навчається на денній формі, і доволі важко працювати та навчатися одночасно. У Франції мені подобається гарне технічне забезпечення, в наявності багато комп’ютерів, принтер, де можна роздрукувати всі необхідні матеріали безкоштовно. Також мені подобається те, що підручники щороку обновляються і ми не вчимося зі старих книгах, які майже неможливо знайти в Інтернеті. Також у Франції мені подобаються викладачі, бо вони з розумінням ставляться до своїх студентів, ніхто не намагається занизити оцінку чи спеціально погіршити рейтинг студента. Ще я дуже ціную те, що тут допомагають студентам, наприклад, мені легше скласти на права, бо я студентка».
Анастасія Мітя
Італія
«Після закінчення школи, я переїхала в Італію до своєї мами, яка ту вже давно проживала та працювала. Вступила я самостійно. Оскільки це був коледж, то єдине, що мені було потрібне з документів – це атестат перекладений на італійську мову. Знаю, якщо вступати до університету, то там вимагають здачу деяких екзаменів. Я навчаюся на соціального працівника. Можу сказати, що навчатися в Італії доволі складно, адже в мене щоденно 6 лекції, навіть в суботу. Мова викладання виключно італійська, адже якщо ти вирішив вступити сюди, то навчайся. Здається заочної форми навчання тут немає.
Жити в Італії студенту теж не просто, адже якщо ти самостійно приїжджаєш в цю країну, то відразу виникає питання з місцем проживання. Звісно, тут існують гуртожитки, але насправді в них дуже мало місця, тож студенти здебільшого шукають собі помешкання самостійно. Зняти кімнату – це близько 250 євро, я вже не говорю про цілу квартиру. Також доволі дорого тут закупитися підручниками. Наприклад, я витрачала близько 300 євро на рік тільки на книги. Позитивним є той фактор, що можна підзаробити, наприклад, в кафе, в піцеріях чи магазинах одягу.
Карантин вніс свої корективи у навчальний процес, так як Італія досі в червоній зоні, то всі навчаються в онлайн режимі. Студенти жодного разу не були на навчанні в університеті за період карантину.
Проблема італійської освіти в тому, що вона дуже дорога. І навіть не всі італійці мають змогу навчатися в університеті. А в Україні, на мою думку, діти зарано вступають до ВУЗу. В Італії вступають в університети в 20-21 рік. Думаю, в такому віці люди вже більш свідомі. Самі системи освіти в Італії та Україні доволі схожі.
Розкажу декілька цікавих історій з власного досвіду. Коли я прийшла в перший день до коледжу, то познайомилася з дівчиною, яка також була з України, але вона чомусь не хотіла зі мною спілкуватись, було доволі неприємно. Взагалі, якщо ви вважаєте, що в університеті до тебе будуть ввічливо ставитися і розуміти те, що ти з іншої країни, то це не так. Мої одногрупники спочатку були справжніми расистами, чомусь коли ти починаєш розмовляти українською чи російською, то в італійців відразу виникає думка, що ти вживаєш горілку з ранку до вечора і в твоїй квартирі обов’язково живе ведмідь. Ще цікава ситуація в мене трапилася з одногрупниками. Викладачка задала на літо прочитати твір, вже точно не пригадаю назви, але проблема в тому, що саме в той день мене не було в коледжі. Коли я запитала в одногрупників, що саме потрібно прочитати, вони сказали, що будь-який твір. Пам’ятаю, я тоді зраділа, позаяк давно хотіла прочитати «Ромео і Джульєтта» на італійській. Ну і звісно коли я прийшла до університету, то викладачка трішки мене не зрозуміла. Взагалі мені не подобається відношення не тільки одногрупників до мене, але й викладачів. Було багато неприємних ситуацій, про які не надто хочеться говорити. Але є й багато хороших викладачів, які ставляться з розумінням. Ще проблемою навчальних закладів в Італії є те, що тут відсутня їдальня і нема де пообідати.
Втім, в навчанні є багато крутих моментів: різні стажування, поїздки, багато нових знайомств».
Юрій Головчук
Польща
«Я навчаюся в університеті Адама Міцкевича в Польщі і паралельно навчаюся в Івано-Франківську. Зараз закінчую вже другий курс магістратури по спеціальності медіакомунікація. Одного разу, коли я в Франківську навчався на другому курсі, до нас в університет навідалися представники польського університету, і вже тоді я вирішив, що буду вступати на магістратуру в Польщу і здобувати відразу два дипломи. З документами було все просто, майже все потрібно зробити онлайн, тільки є деякі документи, які потрібно особисто занести до інституту. Додаткових іспитів складати не потрібно було.
На жаль, офлайн я навчався тільки перший семестр, а потім розпочався карантин. На той час ми навчалися чотири дні на тиждень, а понеділок був вихідним. В загальному було 2 пари на день. Викладання було повністю польською мовою. До речі, на навчання я потрапив з початковим рівнем польської, але мені вистачило всього два тижні для того, щоб почати розуміти все, що відбувалося на парах. Проживав я в гуртожитку разом зі своїми українськими друзями. Дуже зручно те, що університет і гуртожитки – це один кампус. Умови проживання в гуртожитках відмінні, для мене це був ніби двозірковий готель.
З 28 студентів, які навчалися в нашій групі, 23 були українцями, які приїхали на навчання з різних університетів. Решта студентів були поляками. В нас склалося доволі хороше спілкування, вони допомагали нам з вивченням мови, ознайомили зі своєю культурою, проводили екскурсії містом.
Через карантин ми повністю перейшли на онлайн навчання. Зараз навчаємося через програму Microsoft teams, в кожного є своя сторінка, виходимо на відеозв’язок, і я можу сказати, що це доволі зручно.
Якщо порівнювати навчання в Польщі і Україні, то на мою думку, немає серйозної відмінності, можливо тому, що в мене позитивний досвід навчання на політології в Прикарпатському університеті. Єдина відмінність в тому, що в Польщі всі більше налаштовані на креатив, немає чіткого плану занять чи чітких питань, мені подобається те, що можна дискутувати з викладачами, а вони до цього відносяться позитивно. Мені подобається атмосфера навчання, особливо коли ти офлайн. Присутнє відчуття ніби ти десь в молодіжному американському фільмі, в плані навчання і в плані відпочинку. Ми часто відвідували різні студентські вечірки, гуляли разом, грали в настільні ігри, це було доволі цікаво. Не можу не відмітити те, що коли ти в Польщі, то можна подорожувати Європою, це не так далеко і доволі дешево».
Наталія Стадниченко
Чехія
«З 2018 року я навчаюся в Празі в медичному коледжі VYŠŠÍ ODBORNÁ ŠKOLA ZDRAVOTNICKÁ на спеціальності медична сестра. Коли я вступала, то за кордоном працювали мої батьки і багато родичів, тому я вирішила бути до них ближче і поїхати в Чехію. Вступила я самостійно, потрібно було тільки перекласти свідоцтво про базову середню освіту і нотаріально завірити. Якщо говорити про систему освіти, то у нас немає пар, а є звичайні уроки, як в школі, тривалістю в 45 хвилин, кожного дня приблизно по 6 занять. Викладають у нас чеською мовою.
Якщо говорити про звичайні будні, то перше, що варто зазначити, це те, що житло доволі дороге. Можна звісно проживати в гуртожитках, але це не всім підходить. Мені повезло, що тут живуть мої батьки і я мешкаю з ними. Якщо говорити про відпочинок, то я люблю проводити час з моїми однокласниками, з якими склалися чудові відносини.
Мені подобається жити і навчатися тут, адже якість освіти чудова і майже немає домашніх завдань, що не може не радувати. Засмучує, що далеко додому і немає можливості часто приїжджати».
Юлія Богачук
Польща (Варшава)
«Я студентка 5 курсу Суспільної академії наук спеціальності косметологія у місті Варшава. Чесно кажучи, потрапила сюди я випадково. Одного дня моя мама випадково в Інтернеті натрапила на інформацію про якісну польську освіту і запропонувала мені варіант вступу за кордон, а я погодилася. Вступила я за допомогою фірми, яка допомагає українським абітурієнтам навчатись за кордоном. Це доволі зручно, адже потрібно було тільки завезти всі документи представнику фірми, а не їхати самостійно в Польщу. Втім, вступати через фірму досить дорого, в 2016 році їхні послуги обійшлися мені в 700 євро. Пізніше я дізналася, що можна вступати й самостійно, навіть не обов’язково їхати до університету, можна просто передати документи через знайомих, або навіть поштою. Єдиним нюансом було те, якщо ти вступаєш за допомогою фірми, то тобі не обов’язково знати польську, а при самостійному вступі університет вимагає сертифікат про знання польської мови рівня Б2. Спочатку здається, що це плюс фірми, бо можна не витрачати додаткові кошти на мовні курси. Все ж приїхати на навчання до Польщі не володіючи польською – парадокс, я це зрозуміла з власного досвіду. Я в перші дні навчання не розуміла взагалі нічого, і коли нам задали прочитати 120 сторінок наукової книги на польській, для мене це був стрес, але про це пізніше. Вступити до закордонного вузу особливо польського чи чеського взагалі не проблема, адже університети, особливо приватні, зацікавлені в іноземних студентах, адже для останніх плата за навчання вища ніж для громадян. Плюсом навчання для багатьох стане те, що ЗНО не відіграє ніякої ролі при вступі. Щоб стати студентом, потрібно привезти всі документи та заплатити так звану рекрутаційну оплату в розмірі 700 злотих і все. До речі, про те, що я вже студентка, я знала ще з лютого, коли навчалась в одинадцятому класі. Університет наживо я побачила безпосередньо на початку навчання, яке розпочинається тут 1 жовтня.
І так, трішки про специфіку навчання. Все стандартно: пари діляться на практичні та теоретичні. Залік – тест. Здебільшого, на ćwiczenia ( практичні пари) ми готували презентацію на задану тему. Також були випадки, коли писали проміжні тести (колоквіуми). Це все дуже в загальному, адже здебільшого специфіку навчання визначає викладач. Траплялись викладачі, які прямим текстом говорили, що ми можемо не відвідувати лекції, а інші навпаки стежили за цим. Навчання в університетах дворівневе – бакалаврат та магістратура. Ну і для того, щоб захистити диплом, потрібно написати бакалаврську чи магістерську роботу. Але нюансом є те, що для отримання диплому бакалавра, потрібно вчитися тільки 3 роки, а не 4 як в Україні. Повного навчального тижня майже не існує, пар в п’ятницю немає, а на другому та третьому курсі ми взагалі вчилися один тиждень 3 дні, а інший тільки день, тому часто польські студенти працюють, і я не була виключенням.
Що було доволі не зручним особисто для мене в навчальному процесі, це те, що поляки здебільшого католики, а українці здебільшого православні і наші свята не збігаються. Тож вихідні чи канікули в нас були виключно на католицькі свята, наприклад, зимові канікули розпочиналися 20 грудня і тривали до 3-4 січня, а це було доволі незручно.
Можу сказати, що навчання не є важким, але вже тоді, коли зникає мовний бар’єр. Ми ніколи не виконували письмових робіт, окрім тестів. Тай домашнього завдання майже не було. Але якщо говорити про якісь розважальні заходи в університеті чи про студентське самоврядування, то цього в Польщі немає. Щороку в травні університети самостійно чи об’єднуючись один з одним проводили для студентів так звані ювеналії, це ніби масштабний день студента. Я б назвала це більше фестивалем, де можна посмакувати вуличною їжею, випити багато пива, повеселитися на атракціонах, а також послухати виступи місцевих зірок.
На першому курсі я проживала в гуртожитку, можу сказати, що польські гуртожитки мало чим відрізняються від українських. Пізніше, тобто другий та третій курс я проживала на квартирі з друзями, і парадокс полягає в тому, що за квартиру я платила 600 злотих, що дорівнює приблизно 150 євро, а за гуртожиток 800 злотих ( близько 200 євро). Я, як і більшість студентів працювала, адже це доволі комфортно, бо ти виділяєш на навчання 3 дні в тиждень, а інші 4 можеш спокійно працювати. І це я вважаю найбільшою перевагою польського вузу перед українським. На мою думку, краще три дня в тиждень відпрацьовувати 4 чи 5 пар, аніж щодня мати одне чи два заняття. Роботу знайти доволі легко, адже якщо з документами все добре і ти студент, то роботодавець зацікавлений в тому, щоб влаштувати тебе на роботу, бо він не буде платити податків за студента.
Ну і якщо узагальнити, то проживати українському студенту за кордоном доволі комфортно, можна спокійно поєднувати роботу з навчанням і не погано жити, не обмежуючи себе в чомусь. Для мене таке життя та навчання стало хорошим життєвим досвідом, бо коли ти у 17 років самостійно приїжджаєш до великого міста, ти швидко вчишся жити, стаєш самостійним та незалежним і вже не так сподіваєшся на батьків. Взагалі чим довше ти живеш за кордоном, тим більше пристосовуєшся до того життя, звикаєш, що у великому місті всі завжди кудись спішать, для тебе стає нормально засинати та прокидатися під звуки трамвая. Згодом ти починаєш не тільки вести себе інакше, а починає змінюватись мислення, з’являються нові цінності, ідеали іноземців починають проникати в твою свідомість. Чим дальше ти мешкаєш від родини, тим більше починаєш сумувати за ними і більше цінуєш сім’ю».
Діана Влад
Христина Ткачук
Залишити відповідь