Заходячи у цей двір, відразу розумієш – тут мешкають люблячі господарі чотирилапих. І переконуєшся в цьому уже на порозі одного з помешкань. Тут тимчасово поселилася сім’я Гофтман. Чоловік Анатолій, його дружина Валентина та дочка Віра. А ще їхня кудлата 9-річна улюблениця Бімка. Надворі вона привітно зустрічає перехожих. А от незнайомців всередині будинку сприймає з насторогою. Через війну сім’я змушена була покинути рідний дім у Краматорську. Щоправда, переїжджати наважилися не відразу, розповідає Віра. Під обстрілами прожили півтора місяця. Зрештою, зрозуміли, далі зволікати не можна. Збираючись у далеку дорогу, нікому з них і на думку не спало розлучитися з чотирилапим членом сім’ї. Хоча й добре розуміли, знайти житло у чужому місті та ще й із собакою буде непросто. На щастя, доля звела їх з Ліною та Святославом Якібчуками. Вони ресторатори. Та з початком війни сімейний бізнес подружжя повністю переорієнтувало на допомогу вимушено переміщеним громадянам. Всередині свого закладу вони облаштували справжній хостел. І безкоштовно надають притулок тим, хто опинився без даху над головою. І це – чи не єдиний випадок, коли сім’ї із домашніми тваринами мають перевагу у заселенні. 5 кімнат із окремими санвузлами. А ще – вітальня. Спільна кухня. І навіть пральня. А бар у підвальному приміщенні тепер слугує надійним укриттям. При чому спускаються сюди часто не лише постояльці готелю, а й сусіди з верхніх поверхів будинку. Усі ці апартаменти, каже господар закладу Святослав, облаштовував ще до війни. Адже мав намір відкрити при ресторані невеликий хостел. Коли ж українські міста потрапили під обстріли російських окупантів, він, довго не роздумуючи, відкрив двері для вимушених переселенців. Від початку війни тут знайшли прихисток 10 сімей. Дехто зупиняється лише на ночівлю, інші залишаються на тривалий час. Сім’я Зеленських із чотирма собаками породи Шиба приїхала з-під Києва. І вже понад місяць мешкає тут. У невеликій кімнаті, та у спокої. Це цінніше за будь-які блага, каже Тетяна Зеленська. Їдучи сюди, не взяли майже нічого для себе. За іронією долі їх познайомили між собою саме домашні улюбленці. Із більшістю своїх нинішніх жильців сім’я Якібчуків через посередників чи без спілкувалися у соцмережах задовго до війни. Обмінювалися досвідом у догляді за тваринами. А нині чотирилапі звели їх під мирним небом.
Ірина Калинчук, Геннадій Томнюк. Новини на «Вежі».
Залишити відповідь