Про Великдень від зірок

Особлива розмова про святе. Важливість Великого посту, сенс сповіді, Великодні традиції, святкування, улюблені страви із кошика та родинні цінності – про все це, говорили із відомими людьми.
 
Сергій Фоменко власноруч розмальовував писанки. Тарас Прохасько згадує підпілля церкви та заборону освячення Великоднього кошика. Вадим Красноокий пам’ятає, якою була бабусина паска. Теплі балачки про важливе.
 
 
21c79f8160399594fafc17c04195a05d
Сергій Фоменко: Іду до храму, щоб свою душу довести до ладу із божественною гармонією.
 
– Розкажіть про ваші Великодні традиції та асоціації?
 
 Для мене Великдень – це одне з найбільших свят. Правда, я не так давно його святкую, можливо десь останні 10 років. У мене було досить строкате життя, у мене не було таких традицій. Але от завдяки друзям я долучився до цього великого свята. В цей час, починаючи із Вербної неділі, я заходжу в церкву і надихаюсь. Іноді я малюю писанки, та це буває зрідка. На Великдень, якщо ми із сім’єю у Києві, ідемо у Видобутський монастир. Це один із найстаріших, можливо один з перших, київських храмів. Там справді є дух. Для мене два найважливіші свята, які я дуже люблю – це Різдво і Великдень. Стараюсь проводити цей день із родиною. Традиційно з кошиками: там і вино, і ковбаса, і, звісно ж, паска. Цього дня головне розуміння того, чому це все відбувається.
 
– Ви розмальовували декілька писанок. За якою технологією?
 
Роблю з воску. Є спеціальні олівці, які акуратно розфарбовують. Це якщо є час, а якщо немає, то по традиційному, по сільському – в цибулю.
 
Раніше ви не надто святкували Великдень. У яких традиціях виховуєте дітей?
 
– Своїм дітям я пояснюю велич цього дня. Прикро, що рідко буває вільний час, бо я багато подорожую, мандрую у різних напрямках. Тому все не так просто. До речі, щодо Івано-Франківщини, то якось ми святкували Великдень у селі Хмелева, це на межі Івано-Франківської і Тернопільської. У сільській церкві. Там було дуже цікаво і колоритно.
 
Відчувається різниця між святкуваннями Великодня у селі та місті?
 
– Відмінності звичайно є, але не особливі. Йдеться про кількість людей. У Києві досить багато людей святкує. Вночі можна зустріти багато знайомих, яких за весь рік так і не побачиш. Це свято дуже об’єднує. Навіть мало релігійні люди в це свято гуртуються і відвідують храм.
 
Як ви проводите день Великодня?
 
– Все залежить від обставин. Намагаюсь проводити час із сім’єю, з дітьми. Це пріоритетне, коли я у місті. Останні 2 роки був зайнятий різними справами. Майдан, війна. Ми давали концерти у Краматорську, Волновасі, Маріуполі та інших містах. Потім багато роботи по проекту «Шлях до свободи», і ще багато справ. Навіть трохи музику відклав на деякий час. Зараз намагаюсь закінчувати альбом і програму. Триває творчий пошук, пошук нових матеріалів, нових форматів звучання, нових музикантів. Та завдяки студійній роботі я в Києві, і маю час спілкуватися з дітьми.
 
Чи тримали ви піст, та чи йшли до сповіді?
 
Чесно скажу – на жаль, у мене не виходить тримати піст. Єдине, що відношу до посту – це те, що не вживаю алкоголю. В інших варіантах мені не виходить. Складний ритм роботи, відсутність сталого графіку, через це складно. Я мріяв би. Ми, навіть, із дружиною говорили про те, як би це було ідеально. Тоді, приходиш у монастир і розумієш для чого це все. Приходиш туди для того, щоб свою душу довести до ладу із божественною гармонією. Важко, зважаючи на війну, тотальну боротьбу, важко тримати дух у спокої. Для цього потрібно закриватись, не спілкуватися, молотися, медитувати, а на це немає часу.
 
– Що найулюбленіше у Великодньому кошику?
 
Все ж таки – паска. Бо вона солодка і гарна, як і цей день, як свято душі.
 
 
inside
Тарас Прохасько: Воскресіння – це той момент, коли віра перемагає над розумом.
 
Розкажіть про Великодні традиції та як ви святкуєте цей день.
 
Великдень – це найважливіше свято. Всі з’їжджаються до батьківської хати: і брат з родиною, і мої діти, які вже живуть окремо, в іншому місті. Для нас це урочиста духовна зустріч. Ми ніколи не робили акценту на сніданковій чи харчовій частині. Натомість пам’ятаємо про сповідь, про служби Божі, про піст, переживання та медитацію цього тижня.
 
Пам’ятаю розповіді рідних, які були у Сибіру і зуміли передати розуміння того, що можна з’їсти і одне яйце і кусочок паски, цього буде достатньо.
 
Великдень – це духовний час, не трапезний. Це той момент, коли віра перемагає над розумом. Він набагато складніший від Різдвяної містерії. Бо уявити собі маленьку дитинку, яка народилась, набагато легше, аніж прийняти момент Воскресіння. У ньому якраз є весь сенс нашої віри.
 
– Чи вдалось тримати піст і чи ходили до сповіді?
 
До сповіді ходив. Останнім часом я це дуже добре все відчуваю . Прийшовши до сповіді я розумію, що найголовніша підготовка, чи очікування – виконані. Постимо вже традиційно. Ми дотримуємося строгішого посту, це така нагода подумати.
 
– Які ваші сімейні традиції у Великий день?
 
Стосовно Великодня немає. Крім того, що це зустріч всіх братів, сестер, племінників. Ми всі разом збираємось, ідемо святити найнеобхідніший мінімум у кошику. Ми не любимо накладати всього багато. Паска, кілька крашанок, хрін, сир та масло. Оскільки ми живемо у місті, і не маємо можливості робити домашні м’ясні вироби, та ми робимо власноруч сир, різними способами: і солодкий закарпатський з яйцями, і наш традиційний галицький печений із кмином. Може це і не зовсім оригінально, але дуже смачно, і з душею. Нашій сім’ї ще характерне те, що ми дуже багато при цьому говоримо. Коли ми зустрічаємося – це час безперервних розмов. Мені дуже подобається, що поки діти були малі, і мої і братові, вони страшенно любили саме розмови старших. Це час для спогадів, історій, роздумів і це говоріння дуже важливе.
 
– Як Ви у дитинстві святкували Великдень?
 
Моя сім’я не належала до офіційної церкви, тому ми були парафіянами підпільної церкви. Бувало, що навіть не завжди була можливість потрапити на Службу Божу. Тоді я був ще малим, ще школярем. Але у хаті наших далеких родичів був підпільний монастир, на квартирі. Туди завжди приходив священик і освячував якусь кількість яєць та пасок. Я пам’ятаю, як ми йшли по те яйце. Пам’ятаю це відчуття, насправді шизофренічне, що треба було поснідати до 9 чи 10 години, бо влада всім тоді придумувала якість заняття на роботах, а нас збирали у школі. Оскільки я був схильним до хвороб і не послушним учнем, то ми із родиною того дня часто їхали у гори до своєї родини, там і проводили час.
 
 
IMG_9873_2_mini
Вадим Красноокий:
 
– Як святкуєте Великдень?
 
По перше, я перестаю постити, бо дотримуюсь Великого посту. Принаймні тієї частини, у якій обізнаний. Те, що стосується чого не їсти і не пити – я дотримуюсь суворо. Цей день я намагаюсь провести у колі родини, побачити всіх разом і привітати їх.
 
– Які традиції панують у Вашій сімї?
 
Мама пече паски. Сама навчилася. Бабуся теж пекла, але в печі, я дуже добре пам’ятаю це з дитинства. Коли я був малим, мав таку традицію – об’їдати верх паски, те, що було білим, та потім за це доводилось відповідати суворо. Бо кожна паска була для когось, і люди ходили один до одного в гості з ними. В селі цих традицій дотримувалися, при тому, що показувати свої стосунки було дуже не бажано. Навіть коли хрестили дитину, священик приїжджав додому, а не робили це у церкві. А Паску святкували, і вітали один одного, але намагались дистанціюватися від того, що відбувалося із церквою. Можна було мати проблеми із владою.
 
Чи відчуваєте різницю святкування Великодня у селі та місті?
 
 Ви знаєте, я живу у Києві, і тут дуже багато різних людей з України та різних країн світу, тому така культурна суміш відбувається. Багато людей ходять до церков, на Службу, навіть на всю ніч, вітають одне одного, це дуже поширено. У травні виходить декілька днів вихідних і люди намагаються виїхати із міста, хто куди може: в села, на дачі. Тому одна із речей, яка у місті відчувається на Великдень – дуже мало людей і машин. Я не знаю жодного такого дня за весь рік. Можливо ще таке трапляється 1 січня. Для Києва це дуже незвично. Тут останніми роками нічне життя не завмирає, а от на Великдень навіть у центральній частині міста – тиша.
 
– Що найулюбленіше із Великоднього кошику?
 
М’ясо я взагалі не їм, тому все те, що не м’ясо, але і не рослинне, те в чому я себе обмежую під час посту. Я люблю поласувати смачними делікатесними сирами. Це може бути щось рибне. Ну і обов’язково – це розфарбовані яйця. Писанки мало хто робить, а фарбують багато. Зараз для цього продається багато засобів.
 
Сніжанна САМАНЧУК

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *