Спогади творчої команди ТРК "Вежа" про журналістське життя

ТРК «Вежа» вітає колег із Днем журналіста. Вже 22-ий рік поспіль акули пера святкують професійне свято. В цей день розповімо вам цікаві історії із професійного життя творчого колективу «Вежі». Цікаві історії, конфузи та специфіка професії – про все це у спогадах журналістів.

Марта Франкевич – радіоведуча

“Гості ранкової радіопрограми «Кава брейк» – це унікальні, обдаровані й талановиті люди. Спілкуючись з якими я збагачуюсь, навчаюсь та пізнаю багато нового. Кожного разу я немов би читаю цікаву книгу”.

“Працюючи у режимі прямого ефіру може трапитись будь-що. Пригадую, якось я прихворіла, та ефіру ніхто не відміняв. Тому склалось так, що я почала довго кашляти, а поруч не було чого попити. Після цього випадку завжди на столі знаходиться водичка”.

Віра Лутчин – журналіст

“Якось до Івано-Франківська приїжджав Арсен Аваков. Зйомка планувалась на дев’яту ранку, а оператор – Саша Литвиненко живе у Калуші і раніше десятої ніколи не приїздить на роботу. Я зателефонувала йому і пояснила, що ця зйомка дуже важлива, та він так не вважав. Довелось самій рушати на зйомку. Хвилювалась, як мені вийти із ситуації. Були думки запозичити відео в інших ЗМІ, чи знайти іншого оператора на цю зйомку. Так і сталось, домовилась із оператором міліції, який знімав відео для оперативних новин. Я була обурена поведінкою Сашка, тому у такий спосіб вирішила йому помститися. Та коли я вийшла на вулицю – побачила Сашу, який знімав все довкола. Вже тоді він був готовий знімати синхрони, та я вже взяла всі коментарі. В результаті вийшло так, що один оператор зняв синхрони, а інший знімав відео довкола події. Коли ми прийшли на студію, щоб підготувати сюжет не розмовляли один з одним. Я дуже хвилювалась яким вийде відео, я так його і не побачила”.

Олена Коновалова – редактор радіо

“Пригадую один із найяскравіших моментів з прямих ефірах. Якось до нас у гості завітали двоє військових: генерал і його підлеглий. Генерал впевнено та гучно розповідав про свою діяльність, говорив близько 15-ти хвилин. Та коли дійшов час передати слово підлеглому ми побачили, що він заснув. Довелось «викручуватись» як тільки можна: повторювати сказане, перепитувати генерала, включати рекламу та музику. У цей час ми кидаємо у військового різні предмети, які тільки-но були під руками. Все ж таки, щось із предметів вцілило у підлеглого і він прокинувся. Ця історія закарбувалась у пам’яті на все життя”

Тетяна Подорожнюк – адміністратор сайту, художник-графік.

“У листопаді 2015-го року ми святкували День народження ТРК «Вежа». Тоді виникла задумка організувати фотосесію для колективу на будівництві. Головний посил у тому, що ми будуємо новини та інформаційний простір. Складно було згуртувати колег, тому що задіяні були різні локації. Та кінцевий результат не залишив байдужим нікого. Проект вдався на славу”.

Тетяна Лугіна – радіоведуча

“У мене надзвичайно цікава робота. Вона може здійснювати мрії. Вмикаю на всю гучність улюблену пісню і вже відчуваю себе зіркою. І все це у прямому ефірі. Інколи бува, як і в кожної людини, трапляються дні, коли ідеш на роботу зі своїми труднощами і проблемами. Але хіба у прямому ефірі розважальної програми можна бути сумним? Звісно,що ні. І якщо спочатку це досить таки нелегко – вдавати радість, коли на серці «шкребуть коти», то під час ефіру це «шкряботіння» кудись зникає. Особливо, якщо ще спілкуєшся із радіослухачами. І ти виходиш зі студії абсолютно новим і позитивно налаштованим, а проблеми вже здаються і не такими важливими. Навколо вже рідні очі тих, хто щодня з тобою творить «Вежу», вони посміхаються тобі, а ти даруєш посмішку навзаєм. Без цього ніяк – ми ж одна сім’я – «вежівці». І тільки одне запитання залишається для мене без відповіді: «Це я маю роботу, чи робота має мене?».

Сніжана Саманчук – журналіст

“Писати про людей цікаво і відповідально. Кожна людина – це відкриття. Всі до нестерпності різнобарвні та глибокі. Щоденні розмови для мене – це поринання в інший світ”.

“Пригадую, прийшла до інтерв’юйованого записувати розмову. Налаштовую диктофон і вмикаю record. Розмова триває. Балакали ми хвилин зо 30. Прийшовши на “Вежу” вмикаю запис для прослуховування і бачу, що він тривалістю 6 хвилин. Технічна помилка коштувала мені денної роботи: я пригадувала нашу розмову, намагалась відтворити сказане. Та на мою вдачу все вдалось, мій гість був дуже цікавим, тому розмову я уважно намотувала на вус.”