«Моє завдання – допомогти людям втілити мрію та потрапити у гори. Безпечно та радісно», – описує свою діяльність Вікторія Вітова. Вікторія – гірський провідник, альпініст, співзасновник проекту hikeup.net. З 2014-го року 5 місяців на рік жінка живе у Непалі, де організовує групи туристів по найпопулярнішим маршрутам, а також мандрує самостійно дикими місцями країни.
Альпіністка розповіла про Головний Гімалайський хребет, що розташований у самобутньому Непалі, туристів, що прагнуть підкорити вершини, про не легку роботу гірського провідника та те, що подарували їй гори. Вікторія поділилась секретами вдалих походів в гори, розповіла про привабливі маршрути та описала цінову політику гірських турів. Більше дізнаєтесь у захопливій розмові жінки, котра попри труднощі та страхи залишилась вірною могутнім вершинам.
– Вікторіє, розкажіть про своє захоплення до роботи гірським провідником та як воно різниться із справою екскурсовода?
– Провідник відрізняється від екскурсовода тим, що наша діяльність направлена на те, аби людина повернулась з гір живою та здоровою. Інформаційне насичення, історичні факти та різні байки – то другорядне, хоча й присутнє. Головне підтримувати гарний фізичний стан та безпеку у групі. Гори – це набагато складніше і небезпечніше для учасників ніж екскурсія по місту.
– Чим був зумовлений виріб діяльності та як давно займаєтесь альпінізмом? З чого все почалось?
– Саме альпінізмом займаюся не так давно – усього 4 роки. А от пішохідним, та гірським туризмом вже більше 12-ти. Говорячи окремо про Непал, працюю там із групами туристів вже 5 років. Впевнено можу сказати, що досвід є. Починалося все колись з виїзду в гори Криму на 10 днів. Ніякої «закоханості з першого погляду». Було важко і погано. Але щось зачепило і гори стали частиною мене. Спершу лише у якості відпочинку, потім хобі, і врешті – стилем життя. В альпінізм прийшла коли майбутній чоловік кинув мене у прірву. Я була на страховці, з спусковою системою, але на той момент це мені ні про що не казало. Так одночасно і дуже раптово у моє життя увійшла кохана людина та альпінізм зі спелеологією.
– Що найбільше подобається у роботі?
– Гори. Люди. І найцікавіше – як перші змінюють других. Ще не було людини, яка вийшла б з маршруту такою ж, якою на нього стала. Гори змінюють, комусь дають відпочити, комусь дізнатись щось про себе. Є люди для котрих це виклик. Найприємніше – допомагати ставати сильнішим. Бачити, як людина завдяки моїм порадам та підтримці робить те, що для неї було занадто складним чи майже неможливим. Додайте до цього фантастичні гірські пейзажі і от мій коктейль натхнення: неймовірні люди у неймовірних місцях.
– Що найскладніше у Вашій роботі?
– Тримати себе у формі. Не лише у плані постійних тренувань, вивчення мови країни, постійного пошуку нової інформації про країни та гори. А ще у плані відпочинку. Дивно, так? Але у певний момент я зрозуміла, що від мого внутрішнього фізичного і психічного стану залежать люди яких я веду. Якщо у кризовій ситуації я буду виснажена, то не зможу допомогти. А також хочеться взяти на себе трохи речей з наплічника того, кому важко. Довше посидіти ввечері з усіма, раніше прокинутись і допомогти черговим. Зробити більше аби учасники змогли відпочити більше. Але це виснажує, особливо у сезон, коли походи чи тури можуть відбуватись один за одним, майже без часу на відпочинок. Дуже важливо втримати цей баланс між допомогою та власним відновленням. І ось це найскладніше. Всі інші технічні і організаційні складнощі – просто частина цікавої роботи.
– Які вершини вже подолали? Чим найбільше пишаєтесь?
– Особливо пишатись нічим, як альпіністка я лише починаю свою дорогу. На даний момент найпам’ятнішим є літня подорож на Ельбрус із заходу. Це найскладніший маршрут підйому на цю гору. То ми так з чоловіком ходимо у відпустку: обираємо цікавий для нас маршрут чи вершину і вдвох йдемо. У такий спосіб поєднуємо відпочинок від великої кількості людей, бажання побути вдвох та пристрасть до диких гір.
– Куди б не рекомендували йти альпіністам та чому?
– Йти туди, куди не треба, це головне гасло альпінізму. Немає і не повинно бути таких вершин на які не варто зазіхати. Пам’ятаєте класичне: «Чому ви йдете на Еверест? – Бо він існує!» Джорджа Меллорі? Так і тут, якщо бачиш ціль, якщо вона тебе кличе – крокуй до неї та підкори. Єдине місце куди не треба йти альпіністам – це на той світ.
– У яких гірських напрямках, на вашу думку, має побувати кожна людина?
– На жаль, я поки об’їздила не всі гірські системи світу, аби зробити повний перелік. Але на даний момент впевнена, що кожному варто хоча б раз у житті побачити Гімалаї – найвищу гірську систему світу. Хто може – підкорити Еверест. Або просто дійти до його базового табору та подивитися на найвищу точку світу з сторони Непалу чи Тибету. Побачити Гімалаї можна без великих фізичних навантажень та довгих тренувань, ці гори видно з багатьох комфортних міст Непалу, Індії та Китаю. Лише оберіть свій варіант. Також є багато простих й не дуже трекінгових маршрутів серед цих велетнів. Трекінг – це коли ви йдете від будиночку до будиночку і несете на собі лише спальний мішок та власні речі. Ліжко та харчування вам надають власники притулків у яких ви вирішуєте зупиниться на ночівлю.
– Чому саме Непал? Чим для Вас він особливий?
– Непал став для мене особливим після землетрусу 2015-го року. Так вийшло, що я «мала квитки у партер» на цю трагедію. Пережила її від самого початку. У якийсь момент моя нервова система не витримала і я відмовилась від фарсу під назвою «евакуація українців», залишилася у Непалі і додому повернулася через місяць своїм авіаквитком. За цей час була у кількох віддалених селах, постійно спілкувалася з простими людьми, розвозила гуманітарну допомогу і непомітно для себе стала частиною цієї країни. Біда зближує. Через три місяці, восени, я знову повернулася в Непал і прожила там майже рік. І знову потрапила до епіцентру лиха – Індія влаштувала блокаду і Непал на довгі місяці опинився у продовольчій кризі. Паливо, газ, електроенергія були дуже важкодоступні. А з ними і багато побутових товарів. Жили у тісному товаристві з непальцями, разом боролися з труднощами. Я водила групи до Аннапурни та Евересту у цей час і бачила життя у різних регіонах. Так і став Непал для мене особливим: люди і гори – непальці і Гімалаї. Найвища, неймовірна гірська система світу, та люди що виросли на її схилах.
– Скільки коштують для туристів мандрівки? Які є варіанти цікавих маршрутів?
– На мою думку для першого разу потрібно обирати між треком навколо Аннапурни, або до базового табору Евересту. Другий суттєво дорожчий та підходить лише підготованим мандрівникам. Він вимагає кращого спорядження, мінімального розуміння гір та гірської хвороби, середньої фізичної підготовки. Якщо розглядати ціни на треку, то на їжу вдень потрібно закладати 30-35$ і це основні витрати. Проживання у притулках буде коливатись від 5 до 15 $ за ніч в залежності від комфортабельності житла. Дозвільні документи коштують 54$. Далі транспорт – найшвидше та найлегше дістатися до регіону внутрішнім перельотом, який коштує приблизно 300$ Катманду-Лукла-Катманду. Все інше вже опціонально, наприклад, можна винайняти людину, яка буде нести ваші речі за 15$ на день. Їх називають портерами і кожен несе приблизно 25 кг, зазвичай винаймають одного на двох мандрівників.
Квитки з Києва до Непалу у середньому коштують 600$ у два боки. Але якщо бути уважним то по акції від авіакомпанії можна їх придбати у два рази дешевше.
Трек навколо Аннапурни значно дешевший, фізично і психологічно легший. І не менш видовищний. На ньому більше зелені, теж можна побачити декілька восьмитисячників (їх взагалі в Непалі 8 з 14 світових). А ще декілька дуже важливих паломницьких місць. Святу річку Калі-Гандакі та найглибшу долину річки у світі, яку вона собі проклала між двома велетнями Аннапурною та Дхаулагірі – кожна віще 8000 м над рівнем моря. На їжу тут можна закладати 20-25$ на день, дозвільні документи коштують 40$. На транспорт достатньо 150$, а житло по 3-5$ на день.
З мого досвіду, базовий табір Евересту обходиться людям десь у 2500$ з усім. Це середній рівень, з нормальним житлом, портером, міжнародним та внутрішніми перельотами, україномовним гідом, усіма документами та сувенірами. Для маршруту навколо Аннапурни вистачає 1800$ за всю подорож з тим самим рівнем комфорту. Більше деталей про маршрут, необхідне спорядження, ціни та умови можна подивитись на моєму сайті відповідно для Евересту: hikeup.net/trekk/7 та навколо Аннапурни: hikeup.net/trekk/4
– Що обов’язково потрібно побачити в Непалі?
– Саму країну, вона неймовірно відрізняється від усього, до чого ми звикли. Відвідати головні місця паломництва: місце народження Будди Лумбіні, ступи Боуднатх та Сваямбунатх, містичних храм Муктинатх, побувати у Парпінгу. Поїхати у Гімалаї, подивитися найвищу гору світу та стільки восьмитисячників, скільки зможете. Відвідати національний заповідник Чітван в джунглях. Та просто блукати вузькими та бурхливими вуличками Катманду. Заблукати до королівського палацу, побачити посмішку живої богині Кумарі. Відвідати місто гончарів Бхактапур. Та з подивом спостерігати за церемонією спалення померлих на святій річці Багматі у Пашупатинатху. Про Катманду можна розповідати годинами, та краще хоча б один раз побачити. Ніхто не залишається байдужим: від огиди до закохання.
– Які ще гірські маршрути рекомендуєте туристам?
– Якщо у Непалі, то раджу звернути увагу на трек до Марді Хімалу або регіон Лантангу. Що ж до світового масштабу – то тут жодних обмежень. Варто ходити, бачити, насолоджуватися кожним маршрутом. І чим більше – тим краще! Навіть наші славні Карпати, хоч і вважаються малими горами, але теж варті уваги та мають безліч цікавих маршрутів. Не треба йти на Говерлу чи Петрос, сходіть на Свидовецький хребет, відвідайте Мармароси та Горгани. Хочеться великих гір? Кавказ та Високі Татри поруч! А ще ж є Південна Америка з Андами, Тянь-Шань, Каракорум… Світ великий і бажаю вам побачити його весь!
Сніжана САМАНЧУК
Говерла улюблене місце для багатьох українців. Кожного року вершина заповнена туристами. Обов’язково побувайте тут. Йти буде важко, але ви зможете Ви не пошкодуєте про це!)
https://v-mandry.com/goverla-misce-de-maye-pobuvati-kozhen-ukraD197nec/