Влад Троїцький – театральний режисер, актор, громадський діяч, драматург. Владислав Юрійович заснував театр «Дах», «ГОГОЛЬFEST», співпрацює з гуртами «ДАХАБРАХА», «Dakh Daughters» і «Театром-пральнею».
Спочатку Владислав займався наукою, потім бізнесом, далі — театром. «Театр — це простір, який може генерувати смисли свободи. Адже люди, котрі здатні постійно займатись театром, можуть створювати інший світ», – каже Влад Троїцький. Режисер стверджує, що в театральному світі можна всерйоз говорити про пафосні речі, про які в звичайному житті говорити нестерпно і не прийнято.
З Владиславом ми зустрілись у Франківській філармонії перед виставою «…але вітер…», коли режисер давав останні настанови акторам перед виступом. Ми поговорили про культуру, мистецтво, суспільство та наші біди. Засновник «ГОГОЛЬFESTу» розповів яким він побачив франківський «Porto Franko», як формувався мистецький фестиваль «ГОГОЛЬFEST», якому вже 10 років, та чому всі проекти, до яких докладається режисер, стають успішними.
– Владиславе, як ви, як засновник «ГОГОЛЬFESTу» оцінюєте фестиваль «Porto Franko» у Івано-Франківську цьогоріч?
– Будучи відвертим, скажу, що в ці дні можна побачити сучасне місто. Без похмурої провінційності. Безумовно, поки що бракує досвіду, оскільки для того, щоб робити фестивалі такого масштабу потрібна дуже добре навчена команда. Судячи з того, як зараз виглядає Палац Потоцьких, можна зрозуміти, що він став культурним серцем Івано-Франківська.
– Чи можна порівнювати те, як стартував «ГОГОЛЬFEST» у Києві, ще 10 років тому, та як фестиваль «Porto Franko» вибудовується у Франківську?
– Мені важко порівнювати, оскільки це дещо інші формати фестивалів. Якщо «Porto Franko» відбувається по всьому місті, то «ГОГОЛЬFEST» в одному просторі. Це інша логістика та інша ідеологія. Якщо фестиваль відбувався б тільки в Палаці Потоцьких, то це можна було якось поєднувати, проводити паралелі. Інфраструктура міста, в тому числі театр, філармонія, вони не зовсім готові до зустрічі з сучасним світом, як у технічному плані, так і судячи з приміщень цих закладів.
– Тема цьогорічного «ГОГОЛЬFESTу» в Києві – ковчег. Розтлумачте, як правильно розуміти її.
– Тема цьогорічного фестивалю – ковчег, але це не зовсім історія про Ноя. Я хотів відійти від цієї наратації, щоб це не була просто біблійна тема, щоб не сприймалось як: «Ковчег Ноя – Кожної тварі по парі»… Бо це перетворюється в абстрактну казочку. У моєму розумінні, зараз відбувається катастрофічний потік вибухової інформації. Людина захлинається від безглуздої, негативної, непотрібної інформації та всякого бруду. Відбувається відключення свідомості, коли тобі просто довбуть мізки. У цьому контексті є ковчег, як спасіння і, власне, зародження нового життя.
Ковчег – це не тільки фізичне місце, – це інший наратив, добірка правил. Не завжди легко об’єднатись «проти», але найважче завдання – об’єднатись «за». Як навчитися домовлятися у любові, приймаючи інакше в іншому (вибачте за тавтологію), те, що в людини є інше бачення, як чути, як поступитися, як не втратити себе… Якщо раніше принцип любові транслювала церква, то зараз вона не може виконувати цю функцію. Для багатьох людей вона не являється системною, формуючою «дорожньою картою». Тоді що? І от саме культура, мистецтво – той простір, який може актуалізувати ці питання. І, власне, це створення може бути утопічним, умовно кажучи – «Місто Сонця» Кампанелли: у любові для любові. У мистецтві ділити власне нічому, бери і роби! У момент, коли ти займаєшся творчістю, ти стаєш вільним. Чи можна по своїй свободі не відштовхнути, не ображати один одного? Світ безкінечний! Твори! Що тебе зупиняє? Творчість – це не обов’язково вистави чи картини: творчість навчати дитину, творчість прибирати, тощо. Важливо як ти це робиш, наскільки ти наповнений любов’ю та повагою до іншого. Саме в цьому контексті – ковчег.
«Раніше принцип любові транслювала церква, то зараз вона не може виконувати цю функцію»
– Всі ваші проекти, і «ДахаБраха», «Dakh Daughters» фестивалі та інші, вони відрізняється іншістю. Це продуманий хід, чи інтуїція?
– Якщо ти твориш старе, це вже не творення, а репродукція. Ніколи не кажу, що я створюю щось на пустому місці. Всесвіт дуже багатий, натхнення черпається звідусіль. Багаті традиції українського мелосу, громадна традиція світового театру, художнього мистецтва, книги, фільми. Це як принцип «Даха Браха» – давати та брати. Ти береш, наповнюєш, але тут же повертаєш. Інша справа, як саме це реалізується, як ти формуєш пазли. Може моя технологія не в тому, що я творю, а в тому, що ми творимо разом. Моє завдання – це створити простір, де людині хочеться відкриватись. Про це свідчать проекти, які ви перелічили. До цього списку додаю новий успішний проект «Це Шо» на основі «Театру Пральня».
«Моє завдання – це створити простір, де людині хочеться відкриватись»
– Розкажіть більше про цей проект.
– Це нова генерація! У складі дівчата і один хлопець. Це соціальний, музичний проект і водночас лялькове кабаре. Вони вже зробили нову виставу з відомим польським режисером. «Це Шо» дуже самостійні та драйвові. Я відразу побачив, що з них може вийти щось дивовижне. Це дуже юна енергія. Після дебютного виступу, їх відразу ж запросили в Америку та Францію.
– Чи долучається держава до фінансової підтримки «ГОГОЛЬFESTу». Коли ви створювали перші фестивалі, були сподівання, що після реалізації задуму, держава підкладе своє плече.
– Ну зараз вже трішки почали підтримувати. Місто обіцяло мільйон, а може дійде й до двох мільйонів гривень. Міністерство культури обіцяли близько 350 тисяч. Фестиваль мистецтва створити без дотації неможливо. Звісно можна продавати квитки, але цим ти не закриєш дірку бюджету. У нас розрив по касі, тобто затрати у мінус дохід від білетів, та мінус підтримка держави і якихось спонсорів. Вона є, і в цьому проблема, оскільки немає стійкості. Через те, що немає цієї підтримки не після фестивалю, а до і в процесі роботи, коли потрібно утримувати команду, бо фестиваль готується протягом року. Бюджет фестивалю орієнтовно складає, навіть тільки адміністративної частини, не в робочий час, близько мільйона.
– Фестиваль «ГОГОЛЬFEST» нещодавно визнали європейським. Розкажіть більше про це звання. Що воно означає для вас, та як вплине на фестиваль?
– Це просто визнання певного статусу. Для мене це нічого не означає. Тепер «ГОГОЛЬFEST» входить у каталог європейських фестивалів офіційно. Люди, котрі знаходяться у цій мережі мають змогу бачити, що відбувається в Україні, і бачать наш фестиваль.
– Яка, на вашу думку, сьогодні існує найбільша проблема в українському суспільстві?
– У свідомості українця немає розуміння того, що таке сучасна Україна. Її просто немає в голові, її ніхто не сформулював. Я вважаю, що саме журналісти мають формувати образ сучасної України. Журналісти повинні напружено працювати, оскільки саме вони посередники.
У нас реально одна з найкращих композиторських шкіл, найкращі музиканти класичної музики. Запитайте перехожого чи знає він наших режисерів, композиторів… Тиша. Можливо люди знають локальних письменників, але у глобальному контексті ці знання відсутні.
В Україні немає адекватної освіти, вона взагалі не встигає за реальним світом. В Україні вона не просто консервативна, вона реактивна. Освіта намагається змусити студента чи учня вивчити знання, які зараз недоречні. Потрібно вчитися із цими фактами, аналізувати і синтезувати нові вислови, а це дещо інша технологія.
Театр – це можливість творити світ швидко. От ми приїхали до Івано-Франківська з фестивалем, і за день створили світ. Уявляєте яке це чудо? У чому це може ще бути, як не у мистецтві?
Сніжана САМАНЧУК
Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО
