Волонтери організації #Second_Front_Ukraine Віолетта і Меттью прибули із Канади, щоб допомогти українцям вистояти в боротьбі із російськими загарбниками. Канадські волонтери-документалісти не тільки щоденно допомагають вимушеним переселенцям, а й привезли із собою 110 жилетів для наших воїнів, понад 50 касок, а також джгути-турнікети загальною вартістю в 5 тис. дол. До їхньої роботи долучився Заслужений артист України Андрій Князь.
Про волонтерство канадців в Україні, благодійні концерти та нову пісню Андрія Князя “Все буде Україна” – читайте далі.
– Андрію, як ти зустрів Віолетту та Меттью і з чого почалась ваша спільна робота?
Андрій Князь: Зараз усі на фронті: хто на бойовому, а хто на волонтерському. Це теж дуже важливо. Кожен допомагає як може, і разом йдемо до перемоги. Ми нещодавно познайомились із людьми, які переживають за долю України, за наших біженців. Віолетта та Меттью приїхали з Канади, щоб допомагати нашим воїнам та переселенцям.
Зараз ми в Івано-Франківську теж будемо зустрічатись із переселенцями і закуповувати все необхідне.
– Насамперед хочемо сказати, що ми дуже вдячні за підтримку. Віолетто, Меттью, ваші “обійми” дуже потрібні зараз Україні.
Віолетта: Я хочу подякувати усім за вітання. Це не тільки можливість бути зараз в Україні, а й велика честь. Дуже багато людей підходить до мене і всі дякують. Ми маємо багато зв’язків в Україні, родичів і було б гріхом не приїхати й не допомогти.
– В тебе є українське коріння?
Віолетта: У мене є родичі в Києві, але через війну вони виїхали в Німеччину. Також маю родичів в Дніпрі, але вони теж змушені були виїхати й зараз проживають в Італії.
– Якими були перші враження про Україну, коли ви приїхали допомагати?
Віолетта: В Канаді люди дуже підтримують Україну. Втім, є й маленький відсоток канадців, які переконані, що мають залишатись нейтральними до російсько-української війни. Вони кажуть, що Україна сама винна у цьому конфлікті, бо захотіла приєднатись до НАТО. А також, що США мали попередити українців про наслідки.
– Як проходить ваше волонтерство в Україні?
Віолета: В нас було 66 сумок, які ми переправляли через Польщу до України. Для воїнів ми привезли 110 жилетів, понад 50 касок, турнікети загальною вартістю в 5 тис. дол. До речі, великою проблемою волонтерів є те, що вони купують багато дешевого товару. Бронежилети ми купували тільки армійської якості, тобто призначені для військових. Загалом усе, що ми купуємо, в США та Канаді відноситься до 6 рівня захисту. Ми дізнались, що найбільше смертей на фронті через те, що не встигають зупинити кров у пораненого.
У Львові ми спілкувались із військовими й вони казали, що потрібно мінімум два турнікети на одну людину – один, щоб покласти собі, а іншій, щоб врятувати цивільну особу.
– Як працює ваша організація в Канаді?
Віолета: В Канаді є організація, яку створили як тільки в Україні розпочалась повномасштабна війна. Члени організації не отримують жодних коштів, а усі надходження направляються на закупівлю необхідної гуманітарної допомоги для українців. Нам допомагають компетентні люди. Потім ми створюємо пакунки й направляємо в Україну.
– Меттью фільмує усе, що зараз відбувається. Де використаєте кадри з України?
Віолетта: Ми пообіцяли нашій організації, що зніматимемо на камеру нашу поїздку, щоб було видно, куди витралили кошти. В Канаді ми працювали над створенням фільмів і тому маємо навички.
Перед тим, як почати волонтерити, ми відправляли власні кошти в різні організації. Але була проблема в тому, що ми не розуміли, куди витрачаються ці гроші. Фонд зібрав понад 55 млн дол., але ніхто не знав, куди їх направили. Нас це правді турбувало. Тому нашим головним завданням є ще й фільмування всього, що ми робимо в Україні.
– Меттью, що найбільше тебе вразило в Україні й тобі вдалось це зняти на відеокамеру?
Меттью: Я бачу багато речей і вони справді мене дивують. Наприклад, що українці є дуже сміливими, відважними. Спостерігаючи за цим всім, я бачу, наскільки війна – це велика катастрофа. Найбільше мене налякав випадок, коли ми були у дитячому будинку, який зараз став прихистком для біженців. Там є дуже багато дітей з трагічними історіями. Більшість із них бачили, як вбивають і гвалтують їхніх батьків, щоб розважитись. Таке противно навіть чути, бо це вищий рівень жорстокості.
– Андрію, ти хоч і займаєшся волонтерством, але не припиняєш співати пісні. Нещодавно ти презентував нову пісню “Все буде Україна”. Розкажи про неї.
Андрій: Пісня дуже патріотична, підіймає бойовий дух. Я записав цю пісню на одному диханні.
– Ти відчуваєш культурне єднання з іншими співаками та творчими українцями?
Андрій: Звичайно. Ми дуже об’єднались. Нам навіть вдалось творити у Львові команду “А”. Але така назва не тому, що ми всі артисти, а через те, що всі наші імена починаються на цю букву. Ми вже провели близько 10 концертів для вимушених переселенців. Ми були в Трускавці, Дрогобичі, Бориславі, об’їздили Львівську область, маємо запрошення в Мукачево, Ужгород, Чоп.
– Як думаєш, переселенцям і військовим потрібні зараз концерти?
Андрій: Так, потрібні. Спочатку це справді була наша ініціатива, але зараз нас запрошують і ми з радістю їдемо. Вимушені переселенці дуже хочуть почути пісні українською мовою, вони співають разом з нами, плачуть. На це дуже зворушливо дивитись. Ми співаємо не тільки воєнні пісні, а й веселі, щоб підняти їм дух. Коли вже ми співаємо сумні пісні чи навіть “Все буде Україна”, то присутні встають, обіймаються і плачуть. Їм справді важче, аніж іншим.
– Що ви б хотіли сказати українцям?
Віолета: Я б хотіла, щоб люди зрозуміли, що це війна не тільки для страждань українців. У цьому конфлікті може бути залучено багато націй. Мої друзі з Ірану, Іраку, Сирії співчувають моїй родині, яка живе в країні. Вони кажуть, що розуміють через що проходять зараз українці. В мене є польське, російське, білоруське та українське коріння. Маючи в собі всю цю кров, я розумію, що війна в Україні – це недобре.
Радіошоу “Зроблено в Україні”
Залишити відповідь