Як підтримати рідну людину, яка перебуває на фронті?

Як би не було складно кожному із нас, найбільше підтримку та підбадьорення очікують ті, хто щодня на передовій дивляться ворогу у вічі. Навіть найпростіше “Як ти?” може подарувати відчуття важливості та надійного тилу. Втім, як розпочинати розмову із рідним військовим, про що говорити й чи варто заспокоювати? Як налагодити здорове та корисне спілкування із військовослужбовцями – нам розповіли психологині.

 

Дзвенимира Зьома у сфері психології вже 15 років. Працює за власною авторською методикою. Каже, обрала цю професію за покликом душі, тому й психологія стала для жінки більше, аніж просто робота.

 “Психологія – це наука про Душу. Тому і напрямок цілісний, авторський, який охоплює багатомірну структуру людини: здоров’я тіла, душі та свідомості”, – ділиться Дзвенимира.

Психологиня розповідає, що війна показала людям ті проблемні місця, які були й раніше. Просто ми їх не помічали. За цей час найпоширенішими скаргами стали: страх, невпевненість в завтрашньому дні, злість, претензії.

Поради від Дзвенимири Зьоми – це не тільки слова психолога, а й думки жінки, в якої чоловік перебуває на фронті.

Як підтримати рідну людину, яка перебуває на фронті?

Дзвенимира Зьома: “Отримувати підтримку – це надважливий момент для військового. Вона повинна базуватись на власному балансі, внутрішньому спокої та вірі в перемогу. Військові дуже гостро відчувають стан рідних. Якщо вони переживають, то цей стан передається на передову. Насамперед маємо бути спокійними в тилу і передавати флюїди перемоги.

Відпускаючи чоловіка, батька, брата чи сина на війну, важливо поселити в нього віру. Наша впевненість передається в словах та емоціях. Найкращим побажанням і підбадьоренням можуть стати такі слова: “Твоє завдання – повернутись живим і з перемогою”. Не забуваймо, що чоловіки за своєю природою – воїни, тому поведінка рідних повинна бути гідною.

Підтримати військового можемо власним прикладом психологічної рівноваги. Важливо пам’ятати, що Ви – тил і зобов’язані бути в нормі. А це означає – попри будь-які новини, які засмучують, повертатись до балансу. Жодні емоційні розхитування, переказування поганих новин про те, що “взяли місто і все пропало”, не допоможуть вселити віру ні у воїнів, ні в країну. Все це тільки дестабілізує військового і він втрачає емоційну рівновагу. А перші, які гинуть в бою – це хлопці, які піддались емоціям. Тому розмовляти із рідним військовим варто про якісь домашні клопоти, про те, як разом будете відпочивати й святкувати перемогу. Говоріть більше слів про вашу любов до чоловіка, сина, батька. Тільки без сліз. Всі розмови мають бути добрі, надихаючі, на енергії любові.

Чи варто розмовляти про бойові дії?

Ні, про це взагалі не варто розмовляти. Уявіть, що ви весь день прибираєте домівку, а потім ще пів ночі розповідаєте про це. Військовим вистачає воєнних подій на полі бою. Вони не мають бажання про це говорити ще тому, щоб вас вберегти. Тому ваше завдання – берегти їх.

“А тобі там страшно?”. На війні всім страшно і це нормально. В людини має бути страх, щоб включився захисний механізм. Краще розповідати про те, як ви пишаєтесь, як відчуваєте його силу духу, його впевненість у перемозі. І можна запитати, чи правильно ви все відчуваєте.

Допомогти військовому впоратись із тим емоційним станом, який виникає на війні, можна тільки власною рівновагою, емоційним балансом, посилаючи в думках віру, любов, надію і натхнення.

Наполягати на дзвінках і повідомленнях не варто. Потрібно ставитись із розумінням. Війна – не відпочинок, де людина хоче чи не хоче написати звістку. Буває, що не можна телефонувати задля безпеки чи просто відсутній зв’язок. Ваше завдання – максимально розуміти ситуації й зберігати спокій.

Які підбадьорливі фрази можна використовувати у спілкуванні із рідним військовим?

Ті, які б ви хотіли почути, коли вам важко. Це слова любові, віри. Наприклад: “Ти в мене справжній воїн, захисник”; “Ти надихаєш мене своєю відвагою”; “Одне усвідомлення того, що ти захищаєш Україну, додає віри, наснаги до життя”; “Я дуже щаслива, що маю такого чоловіка/сина/брата/хлопця”; “Бережи себе, тих хто поруч і повертайтесь із перемогою”. Ці слова можна використовувати весь час. Вони точно підбадьорять і додадуть сил.

Коли чоловік повернувся додому, то все, що ми можемо зробити задля його мирного життя – любити, поважати, обіймати, бути вдячними, вміти бути поруч. Потрібно максимально повертати його до того життя, яке було раніше. Можна разом готувати сніданки, гуляти на вулиці, дивитись надихаючі фільми, планувати життя.

Не забуваймо, що людина була в стресі певний період. У кожного різний поріг чутливості. Вже вдома може турбувати безсоння, злість, депресія, різноманітні страхи, переживання всіх подій, які відбувались там. Це важкий етап – синдром війни. З ним складно впоратись самотужки. Дуже важливо вчасно звернутись за психологічною допомогою.

Як не дозволити емоціям керувати власним життям?

Усвідомлення того, що будь-які прояви емоційності не дають реальної картинки дійсності – перший крок до балансу. Людина, яка дозволяє, щоб емоції володіли нею – стає керованою. Попадається на маніпуляції, які зараз всюди: новинні стрічки, статті, чати, дописи в соцмережах. Така людина сприймає це все за правду і переносить дезінформацію далі, втрачає зв’язок з реальністю. Є такий вислів – володіти собою. Важливо завжди керувати емоціями, а особливо під час війни. Цьому треба вчитись, бо це один з аспектів мирного життя.

Всі, хто зараз захищають нас на фронті, дуже сильно відчувають те, що ми транслюємо: сльози, зневіру, відчай, душевний біль, зраду, страх, поганий настрій або флюїди перемоги, віру, надію, впевненість, любов, гарний настрій. Ми маємо жити й дозволити собі проживати це життя виключаючи будь-які відчуття вини. Дуже важливо взяти на себе відповідальність за свій настрій. Усіма можливими способами його підтримувати. Не гріх мати хороший настрій, хоча й багато хто так вважає. Цю думку нав’язують ті, хто потрапив під вплив зрадофілів. Гріх – бути байдужим. Коли людина байдужа до себе, до свого настрою, то їй все одно й на інших. Така людина занурюється із головою у власні страждання і забуває про все, не бачить реальної картини, а ще стає маріонеткою в руках ворога. Цього і добиваються на інформаційному фронті. Перемога в головах людей! Тому й важливо посівати страх, паніку, біль, страждання. Ці відчуття знесилюють людину, роблять її слабкою, а вона своєю чергою розносить цю “хворобу” далі. Ми не маємо права цього допустити. Наш обов’язок – тримати, а не триматись. Бойовий дух має бути у всіх військових, а особливо – диванних! Тому дівчата, матері й жінки, тримаймо гідно тил. Та й загалом я не знаю жодного чоловіка, якому подобаються плаксиві жінки”.

---

 

Юлія Панчук – кризовий та практичний психолог. Близько 9 років Юлія працює із кризовими запитами. У своїй роботі використовує арт-терапію, МАК-карти, медіацію, техніки СЕЕН та ННК. Зізнається, обрала таку професію, бо відчувала, що їй цікаво слухати людей, їхні історії, хочеться заглибиться у проблему, пізнавати людську психологію.

Психологиня розповідає, що раніше люди здебільшого звертались за допомогою, щоб визначитись із власним майбутнім, пізнати себе, а зараз хочуть навчитись долати тривожність, панічні атаки, жити далі, розуміти власні реакції.

Як підтримати рідну людину, яка перебуває на фронті?

Юлія Панчук: “Підтримка є однією з важливих складових воєнного часу. Для всіх, хто опинився в стані війни, важливо відчувати підтримку. Тільки так можна здобути перемогу. Підтримка для військовослужбовця – це ніби щит.

Людина, яка готується йти на фронт переживає безліч емоцій. Наприклад, страх, розпач, злість, ненависть, тривогу – їх насправді дуже багато. Тому важливо чути слова підтримки. Для когось достатньо почути, що все буде гаразд і він повернеться живий, а комусь – отримати заспокійливий погляд. Це все досить індивідуально, але близька людина має відчути, що саме необхідно в цей момент.

“А що ти хотів би мені розповісти?”

Спілкування з військовослужбовцем не має викликати в нього бурхливі емоції. Не варто уникати розмов про себе. Наприклад, можна попросити про підтримку і в цей момент ваш рідний військовий відчує, що він потрібний, його потребують, він може допомогти. Заспокійливими й підбадьорюючими для нього можуть бути слова любові. Також відео чи фото із реального життя, які ви відправите своєму військовому теж стануть підтримкою.

Важливо запитувати: “А що ти хотів би мені розповісти?”. Втім, людина, як запитує, має сама перебувати в ресурсі, бути готовою почути відповідь і висловити підтримку. Будь-яка історія, яку ми почуємо має залишитись без засуджень і критики. Потрібно слухати й можливо при потребі коментувати, але це мають бути обережні висловлювання.

Я б не рекомендувала самостійно підіймати тему бойових дій. Звичайно, наша людська цікавість і допитливість є важливою, але варто, аби людина самостійно, за власним бажанням поділилась цими переживаннями й подіями.

Не потрібно запитувати про відчуття страху, переживання. Ми всі розуміємо, що в стані війни кожен відчуває ці емоції, а хлопці на фронті з цим зіштовхнулись найбільше. Такі питання можуть викликати негативну реакцію, з якою важко буде впоратись. Можна розповісти про власні відчуття, але і це краще робити із психологом.

Спільні плани на майбутнє…

Підбадьорювати військовослужбовця варто. Це можна зробити пригадуючи минулі події із мирного життя. Наприклад, чоловік колись зробив щось дуже корисне вдома і це вас тішить. Пригадати йому, що колись він полагодив шафу і зараз це дуже полегшує вам життя. Ще можна створити власні ритуали й говорити про них. Наприклад, розповідати, що ви щоранку п’єте чай із його склянки й це приносить вам комфорт. Ваш рідний військовий в цей момент відчуватиме свою важливість, що про нього згадують. Чи розповісти, як  щовечора ви переглядаєте спільні фото і вони зігрівають вам душу. Надихатимуть також спільні плани на майбутнє.

На жаль, не кожен може дистанційно зрозуміти, що з людиною на іншому кінці зв’язку не все добре. Все, що можна зробити – підтримувати спілкуванням. Втім, я б не рекомендувала наполягати на дзвінках. Цим можна викликати негативну реакцію, яка може призвести до конфлікту. Не завжди хлопці на передовій можуть писати чи телефонувати. Ми можемо сказати про свою потребу. Наприклад, вказати, що вам дуже важливо підтримувати зв’язок і ви були б раді й щасливі, якби він телефонував чи писав.

Підтримкою для людини, яка повернулась додому будуть обійми, приємні слова, можливість вислухати, зустрічі з рідними, якщо військовий цього потребує. Ресурсним буде й те, якщо ви почнете втілювати плани, про які говорили, коли ваш військовий був ще на фронті. Ще я б рекомендувала звертатись до фахівця, щоб захисник міг відверто поділитись своїми переживаннями. Зміни в психіці після повернення з фронту однозначно є. Йдеться про ПТСР (посттравматичний стресовий розлад), який може супроводжуватись постійними думками про війну, дратівливістю, підвищеною чутливістю до гучних звуків, які викликають асоціації, головним болем, конфліктами у сім’ї. Також можуть виникнути фобії, депресії. Дослідження вказують, що близько 70% людей, які страждають цим розладом, долають ці симптоми десь через пів року. Втім, 30% військовослужбовців потребують допомоги фахівців.

Підтримка і підбадьорення зараз дуже важливі. Маємо дбати про свої ресурси – те, що нас наповнює, дає сили, підштовхує рухатись вперед. Цей ресурс можна поповнити спілкуванням, улюбленою справою, підтримкою інших. Волонтерство – це теж механізм самодопомоги й самопідтримки.

Надавати допомогу і підтримку варто тільки тоді, коли ви відчуваєте свою наповненість. Якщо ви не усвідомлюєте свою ресурсність, то варто звернутись до психолога, щоб проговорити й зрозуміти власні сили. Також допомагають дихальні вправи.

В кого родичі перебувають на фронті, не потрібно думати про негативні події, а перемикати свою увагу на щось інше, змінювати думки й направляти їх на підтримку”.

 

Христина Ткачук