З турботою і любов’ю: в Івано-Франківську виготовляють сухі борщі для військових

Людмила Дорошенко ще до війни спільно із чоловіком успішно розвивала свій бізнес – крамниці канцтоварів. Коли розпочався повномасштабний наступ рашистів, Людмила зрозуміла, що нікуди не поїде, а залишиться у своєму місті й буде допомагати військовим. Спочатку жінка купувала тепловізори, бронежилети, відправляла це все на фронт, але згодом дізналась про виготовлення сухих супів. Зараз “Станіславський борщ” – чи не улюблена страва для військових на першій (і не тільки) лінії фронту. 

– Як Ви дізнались про те, що нашим захисникам потрібні такі супи і їх можна самостійно виготовляти?

– Від своїх друзів з Коломиї я дізналась про виготовлення сухих борщів. Мене це дуже зацікавило. Почала говорити про це із чоловіком. Ми думали, в кого із наших знайомих є сушки чи може хтось займається їх виготовленням. Ми розглядали різні варіанти,наприклад, може в когось сушка просто стоїть без діла і її можна взяти для використання. І одного дня нам привезли додому велику сушку на 70 кг. Чоловік сказав: “Діти, я не знаю, що мама буде з цим робити, але щоб вона мене не діставала – ось сушка” (сміється). Вона помістилась тільки в гараж. А далі ми разом із сусідами розпочали виготовляти сухий борщ.

– Зі скількома людьми Ви розпочали цю справу?

– Нас було три сім’ї й одна дівчина, яка на той час мала зламану ногу, але сказала, що руками буде допомагати як зможе. Тоді ми принесли 12 кг часнику, і вона мала усе почистити.

– Чи складно було розпочати виготовлення сухих борщів? Які труднощі були?

– Спочатку нам було справді складно. Виявилось, що шафа для сушіння овочів дуже складна у використанні. Наші друзі з Коломиї сказали, що навіть не хотіли працювати з такою сушкою, бо там справді складна технологія. Ми потратили багато сил, щоб все ж знайти правильну температуру, зрозуміти роботу вентилятора, визначити час оптимальної сушки для усіх овочів. В нас були й зіпсовані продукти, і запечені буряки з морквою… В якийсь момент мені хотілось розплакатись і опустити руки.

– Які були відчуття, коли все ж вдалось приготувати перший борщ із ваших сухих наборів?

– Перший борщ був не зовсім такий, як ми планували й не дуже смачний. А все тому, що бурячки були трішки засмажені й це дуже псувало смак борщу. Я відчула розчарування. В буденному житті я дуже люблю готувати й для мене важливо, щоб їжа була смачна. Діти часто запитують, як в мене виходить так смачно готувати, а я відповідаю, що просто роблю це з любов’ю.

Втім, ми не здались, а знову взялись до справи. Ще раз висушили овочі й приготували борщ. Тоді вже ми отримали смачний результат. Ми всім роздавали маленькі порції, щоб почути різні думки й зауваження. Коли син подруги, який взагалі не любить борщ сказав, що це дуже смачно і такий суп він би їв щодня, то це була найкраща похвала. Ми зрозуміли, що знайшли саме той рецепт. Звичайно, в процесі ми ще дещо змінювали, але від тоді розпочалось наше виробництво.

Наш борщ справді відрізняється від інших. Загалом усі сухі борщі мають різні смаки. Хтось готує їх без м’яса, хтось не перемелює продукти, а це все визначає майбутній смак борщу.

– А Вашій сім’ї смакує такий борщ?

– Мій син спочатку із недовірою поставився до нашого борщу, але коли спробував, то сказав, що це смачно. Потім щодня ходив і просив борщ. Втім, мені доводиться пояснювати, що це ми робимо для військових і кожна порція важлива. До речі, нам часто кажуть, що ми напевно вже стільки того борщу з’їли, що вже й розлюбили його. Але насправді ми його не їмо, бережемо кожен пакетик і кожну порцію.

– Коли Ви отримали перші замовлення з фронту?

– Це було перед Паскою. Мені зателефонували й сказали, що дуже потрібно відправити в Ізюм наші борщі, бо там складна ситуація. Нашим хлопцям розбили польову кухню і вони взагалі не мали можливості готувати. Ми мерщій взялись до роботи. Навіть у Страсну п’ятницю ми працювали над борщами, а потім передали їх волонтерам, щоб ті повезли в Ізюм. Я казала, навіть якщо на Великдень ми будемо мати лиш куповану паску і колечко ковбаси, то свято все одно відбудеться. Головне – щоб хлопці отримали наші борщі. Мені дуже важливо долучитись до спільної перемоги.

– Зараз Вам надходить багато замовлень з фронту?

– Зараз у нас дуже багато замовлень. Волонтери одні одним передають інформацію про нас. І хлопці з фронту теж нам пишуть, щоб замовити набори. Зараз літо і їжа швидко псується, а наш сухий борщ має вагу 268 г, його зручно брати із собою і він може врятувати від голоду навіть в полі.

– Окрім борщу ви виготовляєте ще якісь сухі супи?

– Наші друзі з Коломиї, які теж виготовляють сухий борщ, вже розробили кілька рецептів сухих супів. Ми теж вже розробили гороховий, сочевичний, нутовий, але ще не запустили їх у виробництво.

– Якими були перші відгуки від наших хлопців з фронту?

– Перші відгуки були без фото – просто слова вдячності у листуванні. Я зрозуміла, що заради таких слів й варто все це робити. Коли дівчата побачили ті відгуки, то ніби отримали крила. Бо просто робити це і не розуміти хто отримає набори й чи їм сподобається борщ – це одне. А коли ти читаєш слова вдячності, то з’являється ще більше бажання працювати.

– Хто фінансує виготовлення ваших сухих борщів?

– Спочатку ми це все робили за власні кошти. Втім, коли замовлень ставало все більше, ми зрозуміли, що не справляємось фінансово. Тоді я створила Вайбер-чат, де зараз вже є понад 600 учасників. Люди почали допомагати фінансово і фізично. Наприклад, директорка початкової 26 школи дуже гарно організувала для нас допомогу. Працівники школи щодня нарізають овочі для наших борщів, а батьки школярів приносять продукти. Потім до нас долучились ще працівники початкової школи імені Софії Русової. Вони створили графік і щодня до мене приходять 2-3 вчительки й допомагають. Звичайно, щоразу потрібно навчати нових людей, але мені допомагає донька. Зараз вона зранку і до вечора керує цим процесом. Я можу спокійно відлучитись знаючи, що все під контролем. Хоч вона ще навчається і керує власним бізнесом, але все ж допомагає у виробництві борщів.

– Як відбувається процес виробництва?

– Я закуповую овочі за гуртовими цінами. Це дуже зручно. Буває, мені привозять тонну капусти. Людина, яка це робить, не бере кошти за доставку, бо теж підтримує нашу справу. Зранку ми відвозимо овочі у 26 школу, а ввечері вже забираємо нарізані заготовки. Зараз в мене вже є 50 франківців, які вдома сушать ці підготовлені овочі. Я їду до кожного, віддаю свіжі заготовки й забираю сушені. Потім приїжджаю додому, а там вже приходять сусіди: хтось приносить щось, хтось приходить допомогти. Ми теж починаємо сушити. Уявіть собі, наша шафа має 26 великих полиць – 80 кг. А ще в мене є маленька домашня сушка, до якої я докупила полиці і їх тепер 30. Овочі висушуються в 10 разів, а цибуля навіть в 15. Тобто з 10 кг свіжої капусти ми отримуємо 1 кг сушеної. Частину овочів ми перетираємо. Спочатку використовували домашні блендери, але згодом за власні кошти придбали професійну техніку. Перемелюємо, щоб приготувати суміш із 10 інгредієнтів, яка додає смак борщу.

Наш борщ можна не варити, а просто залити гарячою водою. Ми додаємо до нього квасолю, м’ясо, картоплю – це все проварено і висушено.

Далі ми все фасуємо в спеціальні вакуумні пакетики. Є люди, які дають нам ці пакети безплатно – теж роблять внесок у нашу справу і так допомагають армії. Є люди, які дають нам сушені спеції, томатну пасту – це для нас дуже цінно. Фасування теж займає багато часу. Спочатку ставимо лавровий лист, потім зважуємо моркву, буряк, засипаємо це в пакет, потім ставимо картоплю, квасолю й аж потім суміш із 10 інгредієнтів та м’ясо. На кожен набір ми приклеюємо карточку із назвою і складом борщу. Ці етикетки нам теж друкують безплатно. А тоді відправляємо пакетик на вакуум.

Якщо приходить достатньо людей, то ми можемо за день приготувати навіть 300 – 500 пакетів сухих борщів.

– Куди саме здебільшого прямують ваші борщі?

– В якийсь момент я зрозуміла, що приймати замовлення телефоном – не дуже зручно і тому створила Google Форму, яку людина заповнює й автоматично це мені переноситься у таблицю і я бачу кому й скільки треба борщу. Відправляємо всюди, де є перша лінія фронту.

– А отримуєте якісь особливі замовлення, наприклад, просять ще щось додати у борщ?

– Ми отримували замовлення на вегетаріанський борщ. Це було прохання від 30-річного бійця, який не їсть м’ясо. Ми виконали його замовлення і чоловік був дуже задоволений.

– Чого вам зараз не вистачає, щоб виробництво сухих борщів відбувалось без труднощів?

– Нам би дуже хотілось мати приміщення, де можна було б розмістити усі сушки, вакуумні пакувальники, де було б багато місця, витяжки. Тоді ми б усі могли працювати в одному місці й це було б зручніше. Також було б добре, якби ми могли хоч якось оплачувати людям їхню роботу. Можливо за допомогою грантів чи ще чогось. Зараз у нас все відбувається виключно на волонтерських засадах. Намагаємось приймати будь-яку допомогу. Буває, приходять люди й питають, скільки коштує наш борщ. Ми всім відповідаємо, що ми не продаємо його. Але ми вирахували собівартість одного пакета суміші – 150 грн. Будь-хто може дати цю суму, можна частинами, а можна взагалі не платити й ми все одно дамо набір для борщу. Ці гроші ми використовуємо на закупки овочів, бо фінансів справді не вистачає. Дуже хочеться, щоб і влада міста про нас почула, може посприяла чимось, бо ми робимо справді важливу справу.

Щодня попит на такий борщ тільки збільшується. Я й уявити не могла, що ця справа стане такою  масштабною. В мене є мрія організувати якийсь ярмарок, щоб усі люди, які долучились до виробництва борщу, які сушили овочі чи допомагали фінансово могли скуштувати “Станіславський борщ”. Більшість цих людей допомагає, але навіть не знає, який смак має наш борщ.

– Що Вам допомагає знаходити в собі сили й невпинно виготовляти борщі?

– В якийсь момент я зрозуміла, що ця справа забирає усі мої сили й час. Я почала рідко з’являтись на роботі, бізнес почав “храмати”, а весь час я приділяла сушкам. Зранку вставала й одразу йшла витягувати овочі, бо ми не припиняємо процес сушіння навіть вночі. До обіду я працювала, їхала на свою роботу, потім забирала нарізані овочі й розвозила їх до людей, поверталась додому і продовжувала працювати. Робочий день у мене закінчувався о 23:00. Я відчувала втому і виснаження. Тоді я додала у своє життя спорт. Коли я бігаю чи займаюсь в залі – звільняю свою голову від думок і залишаюсь наодинці із собою. Я дуже люблю людей, спілкування, але в такому насиченому графіку дуже потрібно виділяти хоч годинку для себе. Завдяки спорту я відчуваю відновлення.

– Як плануєте розвивати цю справу надалі?

– Ми обов’язково будемо виготовляти ще багато інших супів, будемо працювати над індивідуальними замовленнями, а ще – продовжимо цю справу після нашої перемоги. До речі, я вже пообіцяла, що тільки-но ми переможемо, я буду безплатно усіх частувати нашим борщиком і дякувати тим, хто долучився до цієї справи. Довкола мене згуртувались чудові люди. В нашому “борщовому батальйоні” (ред.. – так Людмила називає усіх, хто працює над виготовленням сухих борщів) є мама військового Сергія Батюка, який нещодавно загинув на фронті. Це дуже велике горе, але ми підтримуємо її як можемо.

 

Допомогти або долучитись до ініціативи “Станіславський борщ” можна написавши сюди:
“Станіславський борщ” – Instagram

“Станіславський борщ” – Facebook

“Станіславський борщ” – Viber

Христина Ткачук