ТРК «Вежа» продовжує спецпроєкт «Історія франківького року», де місцеві музиканти, які безпосередньо причетні до створення та розвитку станиславівської альтернативи, розповідатимуть свої життєві історії.
Ідея проєкту зародилася ще в 2012 році, коли журналіст та музикант гурту «Les Stens» Влад Марцинковський зініцював ідею створення фільму про історію розвитку місцевої рок-культури. Перші зйомки розпочались ще в 2013 році. Втім, фільм завершити так і не вдалось, адже Марцинковський перебрався на постійне місце проживання та праці до США, а знімальна група поринула в іншу повсякденну рутинну роботу.
Олександр Токарєв – бас-гітарист відомого гурту «Ла-Манш», який був створений з колишніх учасників «RARA AVIS». Їхня пісня «Погляд» стала саундтреком фільму «Брат 2» і принесла музикантам ще більшу популярність. Гурт «Ла-Манш» здобував премії на престижних українських фестивалях, дивував своєю неординарністю, тож учасники змогли підписати контракт з київським продюсерським агентством, а їхнім наставником став Віталій Клімов. У 2000-му гурт раптово розпався. Олександр Токарєв ще певний час грав у складі інших колективів, а потім почав займатись виключно студійною роботою. Про франківський рок говоримо з Олександром Токарєвим.
Від «RARA AVIS» до «Ла-Маншу».
Це був цікавий процес… Все розпочалося ще у студентські роки, коли я вступив в Івано-Франківський університет нафти і газу. Тоді в мене був друг Олександр Льоба, який досі творить на калуських просторах. Ми надихнувшись творчістю групи «Гражданська оборона» створили тріо, але грати ніхто не вмів, окрім Саши Льоби. Оскільки я був тільки початківцем, він сказав: «Ось тобі бас, будеш грати, це ж просто». І ми почали грати щось схоже на «Гражданську оборону». Потім мені сподобалося грати на бас-гітарі, я почав покращувати свою техніку, дивитись відео-уроки і доріс до треш-груп. Були взагалі чудові часи. Пізніше мене покликала група «RARA AVIS», які грали на скрипках. Це був фолк-арт, якийсь рок, взагалі незрозуміла була група. Коли я прийшов туди і глянув зсередини, то зрозумів, що все це йде в глухий кут. І вже з тієї групи виліз «Ла-Манш». Ну а після «Ла-Маншу» моя рок-кар’єра перейшла в поп-кар’єру, в якусь сесійну музику і так загалом завершилася.
Стежка до слави…
Це все відбувалось логічно. На той час в Івано-Франківську існувало багато колективів. З популярністю просто так все співпало: події, люди, дискотека «Ура», Юра Косик. Все це взірвалося, всі групи які приїжджали до Києва, були талановитими, це було щось цікаве з Франківська. В Києві ми познайомились з Шурою із гурту «Скрябін». Тоді ще існував гурт «АНЕЙРОС», який переродився в «Хвилю Тримай». Тоді було багато наших колективів, тож так прославився «Ла-Манш» – на хвилі успіху франківських музикантів.
Нове дихання групи «RARA AVIS».
Група «RARA AVIS» грала фолк і трішки арт. Одним словом ми грали, бо грали (сміється). Андрій Бак був скрипалем і натхненником цієї групи, тож ми виступали здебільшого для себе. Я пригадую, одного разу ми поїхали на якийсь фестиваль. Там був Діма Ципердюк і група «Морра», вони теж з Франківська. На конкурсі вони зайняли призове місце. Тому фестиваль став для нас певним поштовхом, і ми вирішили грати щось інше, простіше і більш комерційне. Це мало бути щось таке, що може принести в першу чергу гроші, адже це були 90-ті. Ну і звісно нам мало подобатись те, що ми граємо. Мені було все ж незвично після треш-групи, коли ти стоїш на сцені, люди волоссям махають, а тут якийсь поп-арт, який я насправді не зовсім зрозумів, але все ж грав. Ми це все якось переосмислили, посиділи, подумали… Тоді це якраз була середина 90-х і вже існували групи «GARBAGE» і «Portishead». Відчувався вплив трип-хопу і була доволі популярна рок-музика, але з жіночим вокалом. Ми вирішили змінити вокаліста і знайти дівчину, яка гарно співає. Пригадую, ми просто прийшли в музичне училище , нам сказали от є дівчина, вона начебто співає непогано. Так ми і познайомилися: «Це гурт «RARA AVIS», а це – Аня». Прийшли на репетицію, почали грати і все виходило. Втім, велику роль знову ж таки зіграв Діма Ципердюк з групою «Морре», який вже тоді був в Києві і займався фестивалем «Перлини сезону». Він послухав нашу демо-версію і сказав, що це доволі цікаво, але запропонував внести деякі корективи в аранжуванні. Він трішки втрутився і так почались нові зміни в групі.
Солістка гурту “Ла-Манш”
Саундтрек до фільму «Брат 2».
Справа в тому, що ми працювали з Віталієм Клімовим, який на той час був продюсером групи «Океан Ельзи». Так сталося, що він не зміг потягнути дві групи і почав більше займатися «Океаном Ельзи». Ми ще якийсь час жили в Києві, виступали в клубах, а потім повернулися до Франківська. Потім нам телефонують і кажуть, що наша пісня «Погляд» стала саундтреком в фільмі «Брат 2». Я так розумію, що це Козирєв обрав, просто йому сподобалося і він зупинився на нашій пісні. Я після виходу фільму слухав його інтерв’ю, де він говорив, що вони просто слухати нові, модні гурти просто в плеєрі і от їм сподобалося, вони вставили. Жодного маркетингу там не було.
Розпад «Ла-Маншу».
Чому розпався гурт? Ой, я вже стільки разів відповідав на це питання, але досі сам не знаю точної відповіді. Просто так повинно було статися, так співпали обставини: десь фінансові, а десь ще інші. Ми були молодими, а час був непростий. Думаю, ми один одного бачили чомусь іншому. Якщо б не мали розпастися, то не розпались би. Ось така моя думка.
Я пригадую часи, коли «Ла-Манш» припинив своє існування, тоді на хвилі багато гуртів завершили свою кар’єру. Деякі молоді колективи ще залишились, наприклад, «FLiT»: хлопці всупереч всьому виступали. Тоді в українському шоу-бізнесі для мене ситуація була такою ж, як і в 90-ті. Останніми вдалими гуртами тоді були «Океан Ельзи» і «Танок на майдані конґо». Після них не зявлялось гурту, який заробив би таке ім’я. Не тому, що не талановиті, а тому, що є шоу-бізнес київський, який потребує грошей та маркетингу. І тому талановиті люди були не потрібні там. Все перетворилося в якийсь базар, де за все потрібно платити. Деякі колективи потрібні були більше за кордоном, аніж тут.
Після «Ла-Маншу»…
Треба пригадати що було потім. Після «Ла-Маншу» точно був гурт «Ґринджоли». Тоді це був акустичний проєкт Роми і Роми, якщо я не помиляюся. Вони зробили цікавий проєкт: просто грали в дві гітари і був барабанщик. Я пам’ятаю побачив їх на якомусь акустичному концерті і сказав: «У вас все класно, тільки бас-гітари не вистачає». Вони у відповідь запропонували пограти з ними. Деякий час я був у «Ґринджолах», потім я сесійно грав в групі «ЕлДжі». Це взагалі було ідеально, ми грали з Сергієм Клепачом, з барабанщиком групи «Хвилю Тримай». Я пам’ятаю, ми приходили на репетиції і в нас була чудова ритмосенція, бо мені з перших хвилин спільної гри все дуже подобалося. Ще в мене було багато студійної роботи, можливо це і підштовхнуло до завершення «Ла-Маншу». Тоді я в Києві записував і Ірині Білик якісь басові партії, і якимось молодим виконавцям, і Оксані Білозір. Я просто відкрив для себе студійну роботу бас-гітариста. Коли потрібно було підібрати басову партію, я підбирав, треба було записати – я записував, піти в касу забрати гроші і все. Не потрібно було їхати десь, чекати на виступ. Можливо я не дуже любив сцену, а в студії все зручно, класно.
Про групи, які творили історію франківської рок-музики.
Насправді можу виділити всіх, це не важливо хто і що грав. Варто сказати «дякую» Юрію Косику, який створив клуб «Ура». Десь була дискотека, десь бар, десь студія і всі музиканти приходили, як на роботу. Це було зародження франківської тусовки на початку 90-х. Про нашу франківську тусовку 90-х знали всі. Коли приїжджали фестивалі, то наші виривали призові місця в усіх номінаціях. «Молоді неціловані» взяли місце, «Хвилю Тримай» теж перемогли, далі «Ґринджоли» . Це був дуже позитивний заряд, в мене таке відчуття, що будь-які люди могли створити свою групу і на цій хвилі в них все б вийшло.
Дмитро Ципердюк про «Ла-Манш»
Коли вже «Морра» розпалася, то зрозуміло, що від музика я не відійшов. Я був запрошений на фестиваль «Перлини сезону» в Києв, як фахівець в рок-музиці. І це, власне, був переломний момент, коли я почав частіше їздити в Київ, і почав займатися аранжування. В той час до мене звернулися пацани з гурту «Ла-Манш». Вони класні музиканти з власними стилем, але вони не знали, як це все оформити. Тож я їм спродюсував першу пісню під назвою «Погляд», яка створила нереальний фурор. Вона так вибухнула, що ми повсюду займали перші місця. Завдяки цьому, в мене з’явився перший мобільний телефон в Івано-Франківську, який тут не працював, але я з ним ходив. Цей телефон отримав гурт «Ла – Манш» за перше місце на фестивалі «Майбутнє України». Я там представляв два гурти і в різних номінаціях вони зайняли перші місця. Після цього гурт «Ла-Манш» швидко переїхав у Києв, де за них взялися відомі на той час продюсери – Валєра Тверськой і Віталій Клімов. Тоді розпочалася дуже стрімка кар’єра «Ла-Маншу». Втім, пізніше відбулися якісь незрозумілі обставини, про які я сам до кінця не знаю. Думаю, це були якісь внутрішні проблеми в колективі, які в свою чергу побачили продюсери і через це боялися вкладати власні кошти в гурт. Їхня і історія цікава: саундтрек до фільму «Брат 2», концерти в Москві, Києві, всі найкрутіші тусовки і раптове різке падіння. Приємно, що «Ла-Манш» досі згадують і слухають.
Залишити відповідь