Ранній Інтернет у Франківську: про перші сайти та їх читачів

Сьогодні людина вільна у виборі цікавих інтернет-ресурсів. Можна вважати, що віртуальність ковтає нас цілком, а все через необмежений доступ до мережі Інтернет. А як все починалось? Як на початку 2000-х франківці вливались в інтернет-простір? Найперше, для спілкування та обізнаності створювали форуми, чати, стрічки новин. Серед таких сайтів були «Розмова ІФ», «Тусовка», ПІАР, «ifPortal» та ін. З невеликої кількості тодішнього контенту, читачі виловлювали найактуальніше. Справді, про соцмережі тоді ж не чули ще. Про перші такі сторінки нам розповіли безпосередньо їх творці.

Про один з перших форумів для спілкування франківців у мережі Інтернет нам розповів один із трьох засновників «Тусовки » – Андрій Озорович. Десь 16 років назад троє друзів вирішили створити форум, позбавлений усіх недоліків тодішніх інтернет-порталів. Так, виникла популярна «Тусовка ІФ», яка збирала десятки тисяч повідомлень та тисячі коментарів на певну тему.

Андрій: То були суворі часи, коли не те що Інтернету, комп’ютерів вдома не було у більшості франківців. Усі місцеві інтернет-сайти можна було перерахувати на пальцях однієї руки. У світі лиш починали говорити про народження Web 2.0 та Інтернету. А створювати такі сторінки могли не тільки творців веб-сайтів, а й їх відвідувачі.

 

Тодішніми порталами не завжди було зручно користуватись


В той час, коли створювалась «Тусовка», у Івано-Франківську вже існували інформаційно-розважальні портали , в складі яких були форуми або «дискусійні дошки» (якщо перекладати буквально з англійської). Проте, далеко не завжди ними було зручно користуватися: десь була занадто мала спільнота, а десь — занадто суворі модератори. Словом, я і двоє моїх друзів-колег задумали створити свій форум, позбавлений усіх мінусів, помічених у майбутніх конкурентів. Трапилось в 2003 році. Чесно, вже і не пам’ятаю, чому обрали таку назву. Але основною метою було створення майданчику для спілкування теперішніх та колишніх мешканців Івано-Франківська.  Адже саме у цей час набирала обертів четверта хвиля еміграції і для колишніх мешканців нашого міста форуми стали хорошою платформою для спілкування.

Хтось взяв на себе дизайн, хтось — технічну реалізацію, я слідкував за порядком –  модерував форуми разом з кількома іншими добровольцями. Перелік форумів і правила користування ми запозичували у схожих ресурсів: дописували, переписували, узагальнювали, покращували. А потім виділяли час для активного спілкування на форумах із відвідувачами. Часом деякі “треди” (так називались дискусії на форумах) захоплювали настільки, що від комп’ютера відривались уже під ранок. Разом з тим, спілкування регулярно виходило за межі Інтернету. Ми збирались на форумівки, де знайомились особисто, здружувалися і чекали кожної наступної зустрічі із нетерпінням. Багато друзів, з якими так чи інакше підтримую зараз зв’язок, з’явилися саме завдяки «Тусовці». Думаю, я не один такий.

Всередині нульових челенджем було взагалі створити щось в Інтернеті. Знайти хостинг, який би не вимивав останні студентські гроші, підтримувати в робочому стані скрипти, не будучи програмістами. І при цьому всьому, ще знаходити час на основну роботу і навчання.

 

Тоді зацікавити було легше, бо конкурувати практично не було з ким


Мені здається, що зацікавити аудиторію тоді було простіше, оскільки конкуренція була практично відсутня. Правда і аудиторія була не те щоб дуже великою. Інтернет-ресурси практично не монетизувалися. Відтак, за рідкісним винятком трималися виключно на ентузіазмі творців. А це уже зменшує коло конкурентів. Нам дещо пощастило, бо могли трохи користуватися своїм службовим становищем, рекламуючи форум на своїх ефірах на «Західному полюсі». На противагу, створили форум радіостанції на своєму сайті. Домовлялись із організаторами вечірок в нічних клубах про інформаційне партнерство взамін на розміщення посилання форуму на афішах і флаєрах.

Словом, використовували будь-які можливості «розкрутки», які з’являлися.

Деякий час партнерство було із найпопулярнішим івано-франківським чатом «Розмова». Хоча, як я вже згадав, франківських сайтів було небагато, як і аудиторії, для якої ці сайти могли бути цікавими. Ми із «Розмовою» не те щоб конкурували, бо все-таки форуми і чати відрізняються і за аудиторією і за функціональним призначенням (потім, правда, побили горщики, але то інша історія). Якщо чати були більше для “побазікати, якщо нема чим зайнятися увечері”, то форуми окрім комунікативної функції слугували також і сервісом “питань-відповідей”, і “книгою скарг і пропозицій”, і місцем для філософських роздумів і графоманства”. Деякі дискусії містили сотні сторінок і десятки тисяч повідомлень. Бувало навіть таке, коли через технічні обмеження ми змушені були розділяти деякі теми на кілька частин. Тому із контентом проблем не було — його генерували самі користувачі. За кілька років навколо сайту сформувалась величенька спільнота, тому новостворені портали з форумами особливо нас не лякали. Більше турбувало те, що через некомерційність проекту жоден з нас не міг приділяти сайту достатньо уваги.

 

З’явились соціальні мережі, почались суперечки і форум зник


А потім з’явились соцмережі і потихеньку почали перетягувати на себе аудиторію.

А ще — традиційні суперечки стосовно шляхів розвитку і бачення майбутнього. Спроби створити щось своє, користуючись досвідом, отриманим з «Тусовкою». Словом, через кілька років команда почала руйнуватися. Один із нас деякий час фактично одноособово підтримував роботу ресурсу. Навіть спробував його комерціалізувати, доповнивши форум стрічкою новин із посиланнями на завантаження музики і програм із файлообмінників, які платили за показ реклами тим, хто розміщував на них свої файли. Але оскільки такий контент часто-густо міг порушувати авторські права творців музики і софту, зрозуміло, що перетворитися у прибуткову річ сайт не міг, форуми ставали все менш активними, а разом з відвідуваністю форумів падала і відвідуваність основного порталу. Тож в певний момент хостинг не оплатили і форум просто зник з мережі.

 

 

Популярний сайт «ifPortal був одним із перших новинних стрічок Франківська. Надихнувшись роботою ПІАРу, Тарас Кобець створив власний портал, який став інформаційною нішею на тривалий час. До речі, це один з небагатьох сайтів, який зберігся і працює до сьогоднішнього дня.

 

Сайт ifPortal.net створювався доволі нетривіально


Тарас: Ще я коли навчався на 2-3 курсі університету, а це був 2002-2003 рік, то на кафедрі, де проходили мої пари вже був доступ до всесвітньої мережі Інтернет. Не для всіх і не цілодобово, але певний проміжок часу можна було “полазити мережею”. За деякий час таких інтернет-поневірянь, я натрапив на локальний франківський новинний ресурс ПІАР (piar.org.ua). Розшифровулася назва як «Прикарпатська інформаційна агенція і реклама» ( або щось на зразок того).

Там можна було читати новини і був форум. У той час форуми це були комунікаційні хаби, де можна було подискутувати з іншими користувачами на будь-яку тему. Водночас і користувачі на форумах брали собі нікнейми – свого роду прізвиська. Я там дискутував під ніком “Бабуся Галя з бомбоскладу”. За деякий час окрім дискусій я почав на форум надсилати і повідомлення про події, які бачив у місті чи брав у них участь (в університеті ж багато всіляких активностей відбувається: КВК, концерти, конференції і тд). І виявилося, що епістолярний стиль мені не далекий, адже ці замітки почали публікувати у загальній стрічці новин.
Вже за певний період один з керівників того проекту запросив мене поспілкуватися про постійну співпрацю на основі гонорарів. Звісно, що я погодився, адже до цього робив це просто з цікавості, а тепер ще й гроші платили б.
Але, як всі знають, апетит приходить під час їжі і молода амбіційна кров у моїх жилах повважала, що ті гонорари є замалими вже для мене (ще півроку рік тому вважав що просто публікація то вже перемога) і потрібно робити своє інтернет-видання.
Обговорив цю ідею з своїм знайомим  який сказав, що знає добру технічну команду, яка може це все реалізувати технічно.
За кілька ітерацій обговорили концепт, дизайн і потреби і на початку 2004-го вже була перша тестова версія, а в середині року повноцінно запустили «ifPortal.net».

Чому саме новинний? Швидше за все, тому що вже мав досвід і розумів як це працює після співпраці з ПІАРом і інших видів сайтів окрім як форумів, чатів і ігрових порталів в принципі не було. До ігор у мене душа не лежала, а форум і чат у франківську також вже були і вони мені подобалися.

 

Про розвиток ifPortal


Ніщо так не мотивує як конкуренція. Само собою, що конкурентом для мене тоді був ПІАР, який вже існував кілька років і хотілося не тільки наздогнати, але й стати кращим. Це стимулювало і нас і їх і це дуже класно. Була чесна якісна конкуренція. Зараз, коли новинні ресурси в більшості працюють за принципом “копіювати-вставити” вже ситуація не така. Водночас і розвивати веб-ресурс у той час було свого роду простіше, адже всього було 2-3 локальних новинних агенцій. Але й користувачів було в рази менше, адже доступ до Інтернету для населення ще не був настільки поширеним. Тому, все дуже відносно.
Зараз я вже не маю причетності до цього проекту, але тішуся, що він досі живе, на відміну від ПІАРу, який зберігся хіба у веб-архівах. Тому, мабуть, «ifPortal» є одним з найстаріших локальних ресурсів, який працював у Івано-Франківську і досі працює, хоч і значно втратив свою популярність і відвідуваність.

 

 

Перший, хто опублікував фото з  “яйцем-вбивцею”


Про “яєчний теракт” вірніше сказати, що я не “перший зняв”, а перший, чиї фотографії пішли у мережу.
Історія цього випадку доволі кумедна, насправді. Візит Віктора Януковича до ПНУ планувався на 24 вересня. Щоб потрапити на будь-які офіційні заходи за участю перших осіб держави потрібно проходити процедуру акредитації. Представники ЗМІ знають про це і знають, що це робиться заздалегідь, а не в день події. А 23-го вересня у мене день народження і мені банально не хотілося своє свято витрачати на цю процедуру, тим паче, що я не був симпатиком Віктора Януковича. Тому всі журналісти були акредитовані і чекали всередині у залі, а я ж не міг туди потрапити, тому вирішив, що на нашому сайті дамо просто фоторепортаж про те, як приїхав і хто супроводжував.
Ну а далі що відбулося вже всі знають. А я просто максимально багато натискав на кнопку фотоапарата. Вже потім, коли весь кортеж поїхав, то я почав переглядати, що там вийшло. Тоді я ще не усвідомлював, що у мене ексклюзив, оскільки пострілів не було і було візуально помітно, що Президент не мертвий.
Далі просто пішов і запостив фоторепортаж на сайт. А після того вже почалося… Зателефонували з місцевого офісу «Нашої України» – запитали чи зі мною все ок і де я, запросили у офіс. Далі були якісь розповіді-питання про те де фотографії чи у надійному вони місці, чи можна їм скинути. Я не дуже розумів чому такі перестороги, адже фото вже були опубліковані, а що потрапляє в інтернет вже не зникне нікуди. Дуже складно щось “вичистити” з мережі. Майже неможливо. А потім був дзвінок з «Української правди» із проханням розповісти що трапилося і деталі. Власне, на «Українській правді» і з’явилися фотографії з посиланнями на наш сайт. І за деякий час «ifPortal» “впав” від перевантаження.
По великому рахунку, це була доля випадку, що більшість ЗМІ сиділи чекали у залі. Вже згодом з’явилися ж вже і відеокадри, адже на дворі були і інші оператори, але їх, мабуть, запрошували на “профілактичні бесіди” (це лише моє припущення), а після того, коли стало відомо, що вже фоторепортаж гуляє мережею, то щось приховувати чи замовчувати не було сенсу.

 

 

Христина Ткачук

 

 

Share

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *