Уявіть собі життя, в якому кожна випадкова зустріч насправді зовсім невипадкова. Усе ваше оточення шпигує за вами, а особисті записи потрапляють до чужих рук. Такою була юність української поетеси та громадської діячки Галини Гордасевич.
Це був час сталінських репресій. Як згадувала сама письменниця ,“страшний час, коли одні ставали жорстокими, другі – підлими, а треті – переляканими”. Тоді усе українське було під суворою забороною, а ті, хто продовжував любити Україну, потрапляли під «ковпак» радянських спецслужб. Під особливо тісний “ковпак” КДБ потрапила і юна Галина Гордасевич. А в 16 років опинилася вже за гратами . Вирок – 10 років за ”антирадянську агітацію та складання «націоналістичних віршІв”. Особливо небезпечним слідчим видався рядок “А я, всміхаючись, іду назустріч невідомій долі”. Як ви здогадалися, усі звинувачення були безпідставними та абсурдними. Але неіснуючу вину перед радянською владою таки довелося спокутувати за колючим дрОтом. Про свій досвід репресій Галина Гордасевич розповіла аж через 40 років в автобіографічному романі “Соло для дівочого голосу”. Це відверта та іронічна сповідь про “злочинне самодурство” СРСР, яке вкрало у авторки твору юні роки та штовхнуло до “найгіршого гріха” у її житті.
Несерйозна довідка:
Попри те, що Галина Гордасевич народилася на заході України, більшу частину свого життя прожила на Донеччині. Найбільшою мрією української поетеси була боротьба за самостійну Україну. Саме на це була спрямована її громадська діяльність. Але була у Галини Гардасевич і більш особиста мрія : мати велику домашню бібліотеку. І вона здійснилася. У поетеси вдома було до десяти тисяч книг.
Залишити відповідь