Ми навчилися лаяти владу. Сьомий рік спостерігаю за однією жінкою-посадовцем. Вона – не солдат у спідниці, а проста: з м‘якими рисами обличчя, не високого зросту. У тому серці багато краси і смирення. Її зовнішність шепоче про скромність. «Де ви відпочивали, що бачили, які куточки землі? Єгипет, Балкани, Лондон?» – я запитала. «Не було часу… Нікуди ми не літали. Я люблю село, у якому виросла. Ще юною почала мріяти, щоб його підняти… На це пішло понад двадцять років…» – відповіла вона. Мені вперше стало незручно за те, що я вже об’їздила пів світу. У її лексиці найбільш повторюванні словосполучення «Це ж наше, рідне… Нікому не дозволимо знищити це багатство, набуте сльозами і потом». І плаче. Яке багатство? Нове приміщення сільради, амбулаторія, пам‘ятники Ленкавському і Шевченкові, музей села, стадіон, новий дитячий садочок, а зараз Народний дім. І це – частина списку. І це про Угорники і їхнього останнього сільського голову – Любов Атаманчук. Колись Сергій Бубка побив рекорд, скочивши через жердину. Про це дізнався весь світ. Я подумала, що дуже хочу, щоби про рекорд цієї жінки дізнався хоча б весь Івано-Франківськ.
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь