СПЕЦПРОЕКТИ

Як зберегти кохання крізь роки: історії щасливих подружніх пар

Як зберегти кохання крізь роки: історії щасливих подружніх пар

Обговорюючи різні глобальні проблеми, політику та останні події у світі, ми забуваємо про те, що твориться навколо нас. Ми все менше радіємо, коли хтось отримав підвищення на роботі, не переймаємось чужому горю, не захоплюємось тими, хто дочекав свого “золотого весілля”. Суспільство частіше звертає увагу на пари, які через рік спільного життя розходяться, мовляв, не зійшлись характерами. Але не говорить про тих, хто не зважаючи на труднощі, зберіг кохання крізь роки. Ми поспілкувались з подружніми парами, щоб розповісти їхні історії та секрети щасливого життя. 

Степан та Олена Ожиндовичі

42 роки у шлюбі

Олена: «Я познайомилась з чоловіком випадково. Він приїхав до мене з водієм, якому допомагав ремонтувати машину. Я тоді працювала старшим інспектором відділу кадрів. Побачив мене і одразу закохався. Він був молодим хлопцем, а я на той час була вже розлучена і мала синочка. Проте, його почуття були сильніші за все. Вже за два тижні ми вирішили, що не можемо один без одного і одружились. Згодом від великої любові у нас народилась дочка. Це було кохання з першого погляду, як у фільмах.

Головним у сімейному житті є любов та довіра. Степан завжди мені поступався в усьому. Я по характеру просто сильніша, я – овен.

Кохання було, є і зараз. Не дивлячись на те, що я вже 10 років працюю за кордоном, почуття та повага присутні до цього часу. Чоловік відповідальний за сім’ю і для нього це все – святе.

Для того, щоб зберегти шлюб протягом років, потрібно любити і поважати, обов’язково довіряти другій половинці. Разом шукати вихід із важкої ситуації. А головне – жінка має бути “артисткою”. Саме вона повинна вміти згладжувати гострі кути у стосунках».


Анатолій та Любов Ісак

49 років у шлюбі

Любов: «Коли ми були молодими, часто ходили на танці. Там і зустріли один одного. Спочатку довго придивлялись, потім наважились познайомитись. В той же вечір Толя провів мене додому і ми почали зустрічатись. Ініціатором був все ж чоловік».

Анатолій: «Я бігав-бігав і набігався»(сміється).

Любов: «Півтори роки ми зустрічались. Згодом наважились зробити весілля. Якщо подумати, то за ті роки було всяке. Спочатку мали певні проблеми з житлом. Це були, напевне, перші труднощі сімейного життя. Але добре, що ми все вирішуємо разом. І от на наступний рік вже буде 50 років спільного життя – “золоте весілля”. Маємо двох дітей – дочок. Тішимось, що вони вже дорослі, мають свої сім’ї. У їх вихованні я завжди була вимогливіша, чоловік більш поблажливий.

У побуті керуємо разом, але підштовхую чоловіка я. Маємо свою фазенду, тому робота є і біля дому. Мужчині потрібно підказати, що зробити, як.

Щоб зберегти стосунки протягом років, потрібно жити кожен день, як останній. Треба віддаватись повністю другій половинці, сім’ї, родині; жити насичено і в позитиві. Немає такого, щоб ми ображались один на одного довго, не розмовляли. Якщо є якесь непорозуміння, то ми трохи посперечаємось, а потім чоловік піде на кухню, зробить каву і вже мене кличе. Попили кави – вже все добре.

Обов’язки в нас завжди спільні. Один одному допомагаємо в усьому, чоловік навіть інколи готує. Бюджет завжди спільний і так має бути в кожній сім’ї.

З роками залишаються тільки хороші спогади. Завжди собі згадуємо історію, як їхали в молодості на море».

Анатолій: «Я дуже люблю транспорт, дорогу. Після інституту купили мотоцикл. Зібрались з друзями і вирішили поїхати на море. Три сім’ї і кожна на мотоциклі «Ява». В коляску ми набрали речей, палатку, посуд, загрузили повністю. І от я хотів повернути, не справився з керуванням і заїхав у болото».

Любов: «А я з-заді сиділа і не бачила, що там попереду. Їде тай добре».

Анатолій: «Я заїхав, закрив собі очі і дрімаю, не хотів вже виїжджати (сміється). Друзі повернулись, витягнули нас і далі вже всі успішно поїхали. Через декілька років знову їхали на море і теж не обійшлось без пригод».

Любов: «Ще був у нас один такий випадок у житті. Йшли ми купляти продукти і я згадала, що потрібно ще дещо докупити для себе. Чоловік каже: «Йди сама бо я не розуміюсь в тому». Я відійшла десь на декілька метрів від нього і він щось хотів мені ще сказати, тому крикнув “Люба”. І тут жінка, яка стояла біля мене каже: «Як добре Вам жіночко, Ваш чоловік чи злосний чи ні, а все одно завжди називає Вас “люба”».

Насправді, стосунки з роками не змінились. Все як було колись, так є і зараз. Хіба може порозумнішали трохи з віком».


СТЕПАН ТА ЯРОСЛАВА КРАСІЙ

54 роки у шлюбі

Ярослава: «Степан жив по сусідству, винаймав квартиру. Я завжди бігала там, а він сварився зі мною. Через деякий час так склалась доля, що ми почали зустрічатись. А згодом і одружились, десь через рік. Мені було 16, а чоловіку 27 років. Спочатку було дуже важко, виникали різні труднощі. Але у стосунках все було добре. Не сперечались майже ніколи, не було причин. Народились у нас дві дочки та син. У мого чоловіка завжди була мрія побудувати будинок. І він це виконав, хоч потратив багато здоров’я. Кажуть, що за життя чоловік повинен побудувати будинок, посадити дерево та виховати сина. Мій Степан це все зробив, і я пишаюсь ним.

Коли є якесь непорозуміння, то ми разом йдемо на примирення. Іноді я промовчу, щоб не розпалювати сварку. Буває чоловік підійде і вибачиться.

Коли були ще молодими то бувало, поведемо дітей у садок, а самі в кіно швиденько підемо. Потім додому подамось, помиємо підлогу, зваримо вечерю, і все робимо разом. Коли я на роботі поранила пальці то чоловік усе вдома робив сам. Діти навіть казали, що батько смачніше готує за мене.

Я думала, що не доживу до такої річниці – “золотого весілля”. А тепер вже будемо святкувати “смарагдове весілля”. І щоб там не було, ми задоволені прожитими роками.

Зараз наша родина складається з 15 осіб. На всі свята ми збираємось разом за столом. Така у нас традиція. Всі діти та внуки дружні, це дуже добре. І коли сидимо, святкуємо щось, то завжди співаємо пісню “Одна калина”.

Для того, щоб прожити разом щасливе життя, потрібно любити одне одного. Як немає любові, то немає нічого. Не потрібно думати про все з вигодою, а тільки з любов’ю».

 

Текст: Христина Ткачук

Фото: Анастасія Заяц

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]