Нещодавно в рамках відзначення Днів франкофонії в Івано-Франківську відбулася презентація перекладу кандидата філологічних наук, доцента кафедри французької філології – Андрія Біласа бестселера французького письменника Жана-Поля Дідьєлорана «Читець у ранковому експресі». У інтерв’ю ви дізнаєтесь більше про книгу «Читець у ранковому експресі» та роботу перекладача.
– Як ви стали перекладачем?
Перекладачем я став оскільки займаюсь критикою та аналізом перекладів. У ПНУ я єдиний кадидат наук із перекладознавства, це мене спонукало до роботи: хороший теоретик має мати добру практику.
– З яких мов перекладаєте?
Загалом, пекладаю з французької та англійської, але художній переклад роблю тільки з французької.
– З якими жанрами ви працюєте? З чого починається переклад книги?
Чесно кажучи в мене були спроби роботи з поезією. Це був білий вірш, оскільки з римованими віршами я не працюю, для цього потрібно бути поетом. Але в основному я працюю з прозою.
Є три етапи роботи над перекладом. Перший – найважчий – це вірність перекладу. Між першим і другим етапом є певний часовий проміжок: готовий текст потрібно на деякий час залишити, щоб він призабувся, повертаєшся до нього вже тоді, коли дивишся на текст свіжим поглядом та бачиш недопрацьовані моменти. Третій етап – це редагування та правки редактора.
– Що важливо зберегти при перекладі?
Образність та стиль автора – для мене це найголовніше.
Я переживаю за кожне слово і речення, якщо ти не переживаєш твір, то це вже технічний переклад.
– «Читець у ранковому експресі» Жана-Поля Дідьєлорана це ваш перший переклад?
Ні, це другий переклад. Першим був роман Тьєррі Есса «Демон» (2013).Це був більший і важчий переклад. У книзі було описано багато історичних подій, воєнних перепетій, всі історичні деталі необхідно було перевірити на достовірність.
– Розкажіть про роботу над книгою «Читець у ранковому експресі».
Коли я почав читати роман, то здивувався, бо не зрозумів, що особливого у книзі та може зацікавити читача. Книга здалась мені буденною та сірою, адже розповідає про звичайні побутові речі та робочі будні. Але з кожною сторінкою я розумів, що звичайні фрази та репліки приховують глибокий філософський зміст. У романі Жана-Поля Дідьєлорана звичайні речі стали значущими.
– Чи важливо знати про автора, якого перекладаєте?
Ні, для мене це не важливо. У мене є тіло – це книга, її фігуру мені потрібно зберегти при перекладі. Візуально книга – це гітара, при перекладі мені потрібно зробити все, щоб в процесі роботи ця гітара не стала віолончеллю чи іншою фігурою.
– Що найважче у роботі над перекладом?
У мові існує таке поняття як слова-реалії – це слова, що означають предмети та поняття, що існують в одній мові, але в іншій – відсутні, тобто в перекладній мові невідомі. Що для французів означає «цестор», то для українців це слово абсолютно нічого не означає, бо в нас нема такого поняття у світогляді та кругозорі. Такі речі для перекладу є завжди складними.
– Хто з українських перекладачів вам цікавий?
З класиків – це Анатолій Перепадя. З сучасних перекладачів мені імпонує Іван Рябчій, Євгенія Кононенко, Леонід Кононович.
Зараз є багато перекладачів, але не можу сказати, що всі вони працюють на високому художньому рівні. Є моменти, коли хочеться їх виправити. Одна з причин чому я почав перекладати – мені не подобається як перекладають деякі автори. Звичайно, критикувати й аналізувати легше, але мені подобається й процес перекладу.
– Кого б вам хотілося перекласти у майбутньому?
Найбільше при перекладі мене цікавлять розмовні елементи, тобто твори, які написані нелітературною, колоритною мовою. Якщо твір написаний чистою рафінованою мовою, то мене ці твори не настільки сильно приваблюють.
Окремого твору не назву, але в майбутньому хотілося б попрацювати з іще неперекладеними творами Марка Леві, тобто творами в яких є багато діалогів, розмовного мовлення.
– Що порадите перекладачам-початківцям?
Працювати тільки за контрактом (сміється).
Віра ДОБЖИНЕЦЬКА
Залишити відповідь