Щопонеділка о 22:30 він говорить про політику з політиками. Журналіст з Франківщини Вадим Карп’як цього року став ведучим політичного ток-шоу «Свобода слова», що на «ICTV». До цього часу Вадим працював теж у прямому ефірі на телеканалі «112 Україна», був випусковим редактором програм «Сніданок з 1+1» та «Ч/Б». «В моєму розумінні, хороший журналіст повинен вміти написати статтю, дати телевізійне інтерв’ю і вміти сказати слово на радіо», – каже Вадим Карп’як.
Більше про Коломию, авіамоделювання, політику та інформаційну залежність читайте у розмові.
– Розкажіть, які у вас асоціації із Франківщиною та рідним містом – Коломиєю.
– Перші роки свого життя я провів у Коломиї. Місце, де народилася людина, де минуло її дитинство – це завжди дуже особисте. Коломия для мене – місце сили, райське місце, куди завжди хочеться повертатися в дорослому віці. Коли я приїжджаю додому, то повертаюсь у дитинство. Зараз вже 22 роки, як я живу в Києві.
– Як часто приїжджаєте до місця сили?
– Мої батьки живуть в Коломиї, тому двічі на рік мені вдається провідувати рідних. Традиційно приїжджаю на Різдво та влітку на кілька днів.
– Ким мріяли стати в дитинстві?
– На жаль, не можу зарахувати себе до тих щасливих людей, котрі йшли до своєї мети ще з першого класу школи. У мене були різні ідеї, але конкретного бажання – ні. Журналістики в числі пріоритетів не було. Все сталося само собою.
– У вас є досвід авіамоделювання. Що для вас ця справа?
– Всім хлопчикам подобається щось моделювати, особливо якщо це потім буде літати. У шкількі роки я хотів будувати судна, але Коломия далеко розташована від моря, був ще варіант із автомоделюванням, проте до нашої школи завітав викладач авіамодельного гуртка і продемонстрував декілька прикладів того, як і що можна зробити завдяки навчанню у гуртку. Пам’ятаю я дуже «загорівся» цією ідеєю та вступив до гуртку. Не можу сказати, що я мріяв стати пілотом, це радше було хлоп’яцьке захоплення, яке залишається із хлопчиками і в дорослому віці. Тепер, компенсую це захоплення радіокерованими моделями вертольотів, чи повітряним змієм, які запускаю разом із сином.
– Який вид журналістики вам ближчий?
– Журналіст – це людина, котра має за свій інструмент мову та смисли. Журналіст – це людина котра може донести мовою ці смисли. Хороший журналіст, в моєму розумінні, повинен вміти написати статтю, дати телевізійне інтерв’ю і вміти сказати слово на радіо. Все решта – це технічні моменти. Журналісту важливо доносити ідею, думку і сенс.
– Чому, на вашу думку, на роль ведучого цього політичного шоу обрали саме вас, та як це було?
– Протягом трьох років я працював на телеканалі «112 Україна», де по три години кожного буднього дня я спілкувався із політиками та політичними експертами у прямому ефірі. Тому досвід політичної журналістики та роботи у прямому ефірі у мене достатній. «Свобода слова» – це теж спілкування у прямому ефірі з політиками та експертами, але тут позиціонує одна тема, яку можна копати в глибину. Керівництво каналу «ICTV» бачили мою роботу, їм очевидно зімпонували мої інтерв’ю, і мені запропонували посаду ведучого програми «Свобода слова». Якби це пафосно не звучало, але можливо такі пропозиції надходять тільки раз за життя, тому я не міг відмовитися.
– Попередній ведучий програми «Свобода слова» Андрій Куликов був на цій посаді близько дев’яти років. Чи готові ви на довгострокову роботу?
– Не думаю, що я б погодився робити програму, якби у мене було тільки три місяці чи рік. Такі проекти цінні своєю стабільністю, коли люди знають чого чекати від ведучого і розуміють, що він може витиснути з гостей, які інформаційні заяви, та як може модерувати дискусію. Якщо ти не сподіваєшся робити це успішно та довго – не варто й погоджуватися.
– Чи аналізували попередні ефіри, перш ніж готуватися до свого ефіру?
– Так щоб дуже прискіпливо, то ні. Я не аналізував ефіри, оскільки я роблю це по-своєму. Ми з Андрієм маємо певні обмеження у форматі: кількість запрошених, хронометраж, рекламні паузи, які потрібно брати до уваги. Андрій робив це із властивими йому «фішками», з його бездоганним почуттям гумору і вмінням тонко когось «підколоти». Я буду робити все із властивими мені манерами, але як у мене це виходить – нехай оцінює аудиторія.
– Ви працюєте у політичній темі, ваші спікери – політики. Як вдається завжди тримати руку на пульсі політичних новин?
– Я не задумуюсь про це, як про необхідність охопити всі новини, це просто невід’ємна частина мого життя. Я завжди кажу і каюся у тому, що я інформаційний наркоман. Щойно я прокидаюся – моя рука тягнеться до телефону, я перевіряю стрічку новин. У дорозі, якщо я на пасажирському сидінні, завжди перевіряю стрічку новин або читаю аналітику. Приходжу на роботу і читаю, готуюся до ефіру – читаю. Перед сном я обов’язково маю подивитися, що відбулося за останні три години, за які я не брав до рук інформаційну стрічку. Це органічна частина мого життя, яка інколи дратує мою сім’ю. Інформаційний потік для мене – це така необхідність, майже як їсти та пити.
– За якими інформаційними ресурсами порекомендуєте слідкувати українцю?
– Користуюсь «Facebook». Мережа, яка має властивість налаштовувати стрічку новин дуже уважно до ваших побажань. У мене є кілька ретельно налаштованих списків. Це українські ресурси, європейські та американські. Користуюся стрічами, де відслідкую реакцію на події, які відбулися, наприклад українських політиків, блогерів, експертів, які мають вплив. Є стрічка із, так званими, «лонгрідами», де подається аналітика. Я дуже уважно формую свої списки для читання, тому користуюся «FB».
– Які телевізійні політичні програми вам імпонують?
– Я менше телевізійний наркоман, аніж інформаційний. Якщо вже дивлюся, то це ток-шоу на «BBC», програма «HARDtalk», мені подобається манера ведення цієї програми. А ще, цікавить «Meet the Press» – найпопулярніша політична програма вихідного дня в США. Програма високоякісного рівня журналістики, де журналісти демонструють свою можливість оперативно реагувати.
– Що відмінне у програмі бачать телеглядачі від того, що відбувається на знімальному майданчику?
– Будь-який політик традиційно намагається виглядати краще, ніж він є насправді. Дуже часто політики красномовніші, аніж ефективніші у своїх діях. Це проблема не тільки українських політиків, це один із принципів політики взагалі. Люди намагаються привернути інших людей на свій бік. Зробити це можливо у два способи: словами, або ділами. Ділами ефективніше, але словами простіше.
«Читати між рядків» – це радянський приклад. Люди завжди думають, що журналіст знає більше, аніж повідомляє, але це тільки частково правда. Інколи журналіст має певні підозри, але немає доказів. Потрібно просто уважно читати і не шукати підтвердження своїх сформованих думок, а спробувати розуміти, що хотів сказати автор.
– Як вдається вивести того чи іншого політика на потрібну тему розмови?
– Для цього існує один, на перший погляд простий, але одночасно і складний рецепт для багатьох людей – потрібно слухати, що говорить співрозмовник. Часто помічаю у різних інтерв’ю, що журналіст не слухає співрозмовника, а керується списком запитань, які йому потрібні. Запитання мають виникати відштовхуючись від відповіді, а не від того, що записано у блокноті. Потрібно хотіти дізнатися щось нове, щоб передати потім це людям.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь