Вікторія Скрипник: «Для мене балет – це дисципліна та важка праця»

Вони майже нічого не їдять, важать як пір’їнки, а ще не народжують дітей. Саме такі міфи пов’язані із професією балету. Втім, чи так це насправді? Чи потрібно жертвувати своїм здоров’ям заради кар’єри? На ці питання нам відповіла балерина Вікторія Скрипник.

Вікторія – балерина з Івано-Франківська. Їй 26 років і 19 з них вона займається балетом. Навчалась та працювала закордоном. Зараз викладає балет для дорослих.

Ми спілкуємось у балетному залі, який Вікторія орендує для викладання балету. Половина стін завішені дзеркалами, а довкола – балетні станки. Грає класична музика.

– Зі скількох років ти займаєшся балетом?

– Ще маленькою, в 6-7 років мене бабуся відвела в Дитячу хореографічну школу в Івано-Франківську. Там я займалась 9 років. Завжди після шкільних уроків я йшла туди на заняття. Після того, як закінчила цю хореографічну школу, то перейшла на сучасну хореографію. Це був хіп-хоп, джаз-фанк…
Коли закінчила школу, вступила до Гуманітарно-Економічної Академії в Лодзі. Навчалась три роки й в результаті отримала ступінь бакалавра. Там танець відкрився для мене з абсолютно іншого ракурсу. Зрозуміла, що хореографія – це не вивчив і повторив. Потім я повернулась в Україну і почала викладати контемпорарі для дітей та підлітків.
Згодом мені захотілося подорожувати і я натрапила на контракт в Китаї. Тож я туди поїхала на два роки. Я працювала на фрілансі, танцювала в командах. Зазвичай це було в клубах. Коли мала вільний час і можливість, то йшла в театр займатися балетом. Після Китаю я повернулась і певний час ще шукала себе. Бралась за різну роботу, мистецькі проєкти, перформанси.

– Коли ти вперше побачила балет, то одразу захопилась ним?

– Одного разу нас, маленьких діточок, гусачком привели в драмтеатр. Це була вистава «Ромео і Джульєтта». Я тоді дивилась і думала: «Вааау!». Це була казка (посміхається). Я дивилась на одному подиху, а може й взагалі не дихала. Ти не тут. Ти в іншому світі. І це було так прекрасно і чудово, що аж підносило і надихало. І тоді я подумала: «Це воно».

– Ким ти мріяла стати в дитинстві? Невже балериною?

– Я точно хотіла виступати на сцені. Це не мав бути тільки балет і все. Окрім танців я більше нічим не займалась, бо хореографія мені візуально дуже подобалась. До речі, навіть подобались переживання перед виступом. Досі перед виходом на сцену мене трясе, шлунок вивертає, серце вискакує. Я збираюсь в клубочок і видихаю. І хоч я цей танець повторювала дуже довго, все ж завжди хвилююсь. Це дуже класні емоції.

– З чого ти починаєш свій день? Як загалом проходять будні балерин?

– Я люблю дуже спати, особливо в обід. Втім, навесні й влітку я прокидаюсь на світанку, ще до 6 години. Встаю, п’ю воду й обов’язково роблю зарядку. Наше тіло вночі ніби дерев’яніє, кам’яніє, тож треба його розбудити. Двічі на тиждень ходжу на йогу. Потім снідаю. Їсти я взагалі люблю (сміється). Зранку можу дозволити собі шоколад, солодке. Потім бігаю у справах, а потім йду на заняття, які проходять зранку і ввечері.

– А як щодо харчування? Що ти їси, щоб залишатися стрункою?

– Насправді колись, коли я лише починала займатися балетом, то харчувалась як звичайна дитина. Їла булочки, бутерброди. Коли вступила до університету, то зрозуміла, що я артистка. Я – на сцені й потрібно подобатись собі в першу чергу та іншим. Тоді я почала більше слідкувати за харчуванням, обмежувати себе в деякій їжі. Харчування – це не лише про фігуру, це ще й здоров’я. З’їж щось шкідливе, а потім важкість і шлунок болить. Зараз я не їм м’яса та молочних продуктів. До речі, влітку я хочу перейти на сироїдіння.

Щодо дієт, то я їх не сприймаю. Балет – це фізичні навантаження, тому потрібно звідкись черпати енергію, бо витрачається багато калорій. Треба нормально харчуватися, збалансовано. Як казав Гіппократ: «Ми те, що ми їмо».

– Як відбуваються тренування і скільки часу це займає?

– Зазвичай я тренуюся півтори години в день. Якщо я до чогось готуюсь, то це займає більше часу. Спочатку треба розігрітись, порозтягуватись, вивчити щось нове, протанцювати.

– Що потрібно для того, щоб стати балериною?

– Кажуть, що балет не для всіх. Так справді колись було, бо танцювати лише при дворах. Але зараз все інакше і балетом може займатись кожен. От є, наприклад, американська балерина, Місті Коупленд, яка почала займатись балетом в 13 років. Вважається, що для професійної сфери – це вже пізно. Та попри все, вона зараз прима балету. Головне – бажання і віра у свої сили. Справді, це прекрасні навантаження для організму. Людина по-новому починає відчувати своє тіло. Балет залучає всі групи м’язів і це круто. Принаймні спробувати може кожен.

– Є стереотип, що чоловіки не йдуть в балет. Чи справді чоловіків у сфері балету не вистачає?

– От колись, наприкінці XVII століття, балетом однаково займались як чоловіки, так і жінки. Зараз це все змінилось. До прикладу, в мене в університеті на курсі навчались 21 дівчина і троє хлопців. Не знаю чому так, але зазвичай чоловіків в балеті дуже мало. Може це через те, що здебільшого батьки радять хлопчикам займатись чимось технічним чи спортом, а дівчинка і танцює, і малює.

– Що дається найважче у балеті?

– Для моїх учнів найважче – контролювати своє тіло. У балеті необхідно тримати лопатки разом, животик втягнути, наче приклеїти до хребта, а куприк всередину. І попри це все – потрібно робити вправу. Про контроль ніколи не можна забувати. Треба відчувати своє тіло. А для початківців – це найважче.
Для мене завжди було важко тримати ногу зверху (сміється). Попри всі заняття, в мене не дуже сильні ноги. Тому тримати ногу зверху – це найважче. Хоч я й стараюсь, але не виходить. Це досі моя слабинка.

– В Інтернеті можна побачити фото із ніжками балерин. Зазвичай вони в дуже поганому стані, із синцями, зламаними пальцями. У тебе було таке?

– Серйозних травм в мене не було. Якщо зчесані ноги, в мозолях – це нормально. Це вже звично. Хоч болить, пече. Балет вимагає витримки, бо це все дуже важко насправді. Але водночас прекрасно.

– Як ти тренуєшся тоді – через біль?

– Я прийшла до того рівня, що біль від розтяжки для мене приємний. Я навіть кайфую від нього. І своїм учня кажу: «Полюбіть цей біль». Розтяжка – це завжди боляче.

– Чи було таке, що ти хотіла кинути заняття балетом?

– Хотіла. Коли ходила в школу хореографії, то я плакала і казала мамі, що все, я лишаю. Мене навіть перевели в слабшу групу. Я настільки розслабилась і так не хотіла цим займатись, що коли туди йшла – це була для мене каторга. Але потім я щось переосмислила і повернулась до занять. Почала вчитись наполегливіше і мене повернули в сильнішу групу. А коли я закінчувала цю школу, то мені дали сольну варіацію.

– Ти стикалась з упередженим ставленням до твоїх занять балету?

– Ні, не було такого. Єдине, я дуже хотіла зимою кататися на сноуборді, бо мій брат катався. А мені не дозволяли, не вчили, не купували. Казали, що коли закінчу балетну школу, тоді роби все, що хочеш (сміється). Коли закінчувала балетну школу, то бабуся казала, що танці – несерйозно. Вона казала піти ще вчитися на перекладача англійської, бо це завжди перспективно.

– Як зрозуміли, що балет – це покликання?

– Коли я не займаюсь балетом, то дуже сумую. Балет повертає мене в дитинство, в студентство. Я танцюю більшу частину свого життя. Для мене балет – це дисципліна та тяжка праця. Балет завжди обожнювала, він – це невід’ємна частина мого життя. Я і в 60, і в 70 років хочу займатися балетом.

– Кар’єра балерини довго не триває. Що мотивує тебе цим займатися?

– Справді, кар’єра балерини довго не триває. В 30 років балерина уже менш затребувана. Завжди є молодша, 18-річна дівчинка, яка харизматичніша, краще танцює, вище ніжку підіймає і має нову родзинку. Глядачі, коли приходять в театр, то теж не хочуть дивитися на старших людей. Бо балерини асоціюються з легкістю, молодістю. Але все одно мати балет в житті, якщо навіть не на сцені, – це прекрасно.
Що мене мотивує? Мені це подобається. Мені хочеться на цьому життєвому етапі займатися балетом. Я зараз відчуваю, що мені це потрібно. Не знаю звідки я беру мотивацію і як довго це триватиме, але я продовжую.

– Кажуть, що балерини не повинні народжувати, бо ніби-то після цього їхня кар’єра закінчується. Це правда?

– Думаю, якщо в балерини була гарна форма до пологів, то її можна повернути й після. Я знаю балерин, в яких двоє, троє дітей і вони досі на сцені.

– Існує міф, що балерини мають мало важити, бути худими та мініатюрними, а також дуже мало їсти. Скажи, наскільки худою має бути балерина? Які стандарти її зовнішності?

– Коли балет зародився і почав розвиватися, то балерини не були «пушинками», вони були зовсім інших форм. Вже пізніше придумали, що балерини мають бути такими худими. Але важливіше мати не фізичну форму, а сильний характер. Бути дисциплінованим, любити біль від розтяжок, від кріпатури, ранених стоп. В професійних театрах – так, потрібно мати відповідну фізичну форму та струнке тіло. І там завжди є конкуренція, тому на фізичні дані завжди звертають увагу.

– Чим ти зараз займаєшся?

– Зараз я орендую зал і проводжу заняття з балету для дорослих. Назва моєї студії в перекладі означає «досліджуй своє тіло». Приходять до мене займатися й 18-річні, й ті, кому за 30. Спершу я хотіла займатися із дітками, але передумала. Хочу, щоб ще приходили 50-річні франківці. В Китаї, наприклад, бабусі й дідусі займаються спортом, танцюють, розтягуються на поручнях. А в нас, на жаль, такого немає.
Ще беру участь у різних мистецьких проєктах. До прикладу, в лютому я зі своїм чоловіком поставили театральну п’єсу «Природа візьме своє, або нє». Це він придумав, сценарій написав, режисерував. Я танцювала. П’єса була пов’язана з природою, як ми її знищуємо. Ми це все зафільмували й скоро оприлюднимо.

– Які у тебе подальші плани? Як хочеш розвиватися?

– Хочу з часом ще організувати контактну імпровізацію. Тілесність – це щось неймовірне. Потрібно увійти в контакт зі своїм тілом і тілом партнера. Ще я зі своїми подругами організовуємо мистецький простір. Він складатиметься з двох частин: мистецької та музичної. Також плануємо організувати перформанси, імпровізації.

 

Вікторія Богдан

Христина Ткачук