Щастя для годинникаря – цікавий механізм та складна робота. У їхній майстерні не побачиш комп’ютера, мовляв, він там зайвий, натомість можна потрапити у вир історії. Раритетні годинники, порцеляна, неординарні механізми, звуки оздоблених годинникових стріл та атмосфера спокою, яка панує серед щосекундних стукотінь годинників.
Годинникар – майстер з виготовлення та ремонту настінних, наручних та будь-яких інших годинників. Ця професія раніше вважалася ремісничою спеціалізацією. Далеко не оглядаючись, ще в минулому столітті в Україні чи не в кожній області був технічний заклад, який навчав цій професії терпеливих учнів. Проте, зараз не збереглось жодного. Свою професію майстри опановують при годинникарнях, навчаючись у практикуючих майстрів.
Така ж історія у пана Олега, котрий ще у 1989-му році переступив поріг місцевої годинникарні. Олег Яцейко нині майстер-годинникар, а свій професійний шлях починав із півторарічного навчання при майстерні годинників. Жодного дня чоловік не шкодував про обраний професійний шлях, та щоранку із посмішкою відкриває двері вже рідної майстерні. Працювати із складними механізмами вважає найкращою роботою, за яку і сам готовий доплачувати.
– Пане Олеже, коли та чому почали займатися годинникарством?
– Це було випадково. Як і все хороше, що відбувається у нашому житті. Всі мої заняття завжди були пов’язані з годинниками. У 1989-му році я довідався про те, що у майстерню годинників потрібен працівник. Мене прийняли на умовах місячного навчання. Вони придивлялись до мене у час стажування, а тоді вже повинні були вирішити чи я підходжу. Згодом, пройшовши випробувальний термін, мене оформили офіційно. Відтоді я почав працювати учнем у годинникарні. Мене прикріпили до наставника, майстра, з величезним досвідом роботи. Спочатку я півроку навчався роботі з великими габаритними годинниками (настільні, настінні та інші). Далі я вчився у майстра, котрий спеціалізувався на ремонті наручних та кишенькових годинників, і ще півроку – у майстра, котрий працював з електронними. Отож, в цілому моє навчання тривало півтора року.
– Тобто, робота з цими механізмами потребує окремого вивчення? Варіант «на кшталт» не проходить?
– У кожного годинника своя специфіка. І це, насправді, дуже цікаво. Це з боку може видаватися, що годинниковий майстер увесь день сидячи за своїм столом, ремонтує маленький годинничок, перебираючи його детальки. Проте, однакової роботи не буває. Розбираючи кожен наступний годинник – помічаєш родзинку, властиву тільки йому.
«У кожному механізмі годинника є своя родзинка»
Годинник, що праворуч, виготовлений у 1915-му році. Вартість – 26 000 грн.
– Якщо порівнювати роботу з годинниками в той час, коли ви починали і зараз, які відмінності можете назвати та які паралелі провести?
– Зараз складних годинників стало набагато більше. Помітив тенденцію, що сьогодні більше старовинних годинників. Ремонтувати їх дуже цікаво… У них є своя душа, свій шарм. Такі годинники несуть енергетику поколінь. Уже навіть з цих міркувань їх цікаво ремонтувати. А щодо «тоді» і «тепер»: раніше годинники були однотипні, вони не можуть конкурувати із сучасним різноманіттям.
«Тут ми живемо без комп’ютера, він нам зайвий.
Ніколи 3D принтери не замінять годинникового майстра»
– Як старовинні годинники потрапляють до вас?
– По-різному. Цей процес можна порівняти із полюванням. Бува, хтось приносить (дехто і не знає про цінність того чи іншого годинника), а буває самостійно вишукуємо…
Цікаво те, що на годинниках будь-якого типу навмисно не вказується рік випуску. Це робиться для того, щоб старий видати за новий, а новий – за старий. Це світова практика, яка ведеться вже століттями.
– Чи трапляються клієнти «гурмани», котрі прагнуть отримати ексклюзивну чи антикварну річ?
– Звертаються з побажанням конкретного дизайну, кольору, циферблату, стрілок, бою… Побажання бувають різні, але так, щоб просили годинник конкретного року, то ні.
Майстер-годинникар – Ярослав Баланчук. Працює з 1977-го року.
– Чи є робота з годинниками від якої відмовляєтесь?
– Для годинникаря цікаво працювати з різними годинниками, кожен новий досвід і є задоволенням у роботі. Цікаво працювати із складним механізмом, таким, який вишукано зроблений. Сенс у механізмі та досконалості годинника! Саме це приносить задоволення, і робота стає не для заробітку, а в задоволення. За ремонт таких годинників я готовий доплачувати.
«Сенс у механізмі та досконалості годинника!»
– Чи є робота, яка забирає багато часу?
– Таке трапляється часто. Це може тривати і більше року. Є такі випадки, що потрібно спеціально виготовляти якісь деталі, а для їх виготовлення потрібно дуже готуватися, шукати інформацію тощо. Мій особистий годинник чекає свого часу вже п’ятий рік. Такий собі годинникар без годинника.
– Чи були спроби власноруч виготовити годинник? Наскільки це реально у нас?
– В Україні немає заводу з виготовлення годинників. Складно повністю зібрати годинник. Але є можливість виготовляти запчастини для старовинних годинників. Наприклад, у моєму гаражі є п’ять токарних станків, для виготовлення саме таких деталей. Завдяки годинникарству я знайомий із професією токаря, фрезерувальника та ще із суміжними (посміхається).
– Існує легенда, що годинник живе стільки ж, скільки його власник. Часто із смертю власника, годинники припиняють працювати. Що думаєте з цього приводу?
– До речі, я стикався із такою ситуацією. Що це було: у майстерню якось принесли настінний годинник, я витратив дуже багато часу на спроби його відремонтувати, проте, він не запрацював. Цей годинник зупинився в той час, коли помер його власник. Не можу сказати, що я забобонний, але такий випадок трапився на моєму особистому досвіді.
Сніжана САМАНЧУК
Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО
