ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Павло Валько: «Українцям необхідно навчитися не гнатися за трендами, а працювати так, щоб ми самі стали трендом»

Павло Валько: «Українцям необхідно навчитися не гнатися за трендами, а працювати так, щоб ми самі стали трендом»

Афіші кінотеатрів переповнені заокеанськими новинками. Молодь цитує «Гаррі Поттера» та живе від сезону до сезону «Гри Престолів». Ми вбираємо в себе американський гумор, не відаючи, що комедії у Голлівуді набули розповсюдження з метою розсіювання уваги від тамтешніх криз. Дівчата відверто заздрять пристрасному коханню Сулеймана і Роксолани, будуючи барикади із вимог до сучасних молодиків. Ми загубилися серед чужої історії, втікаючи від власної. Самотужки поглиблюючи і без того бездонну прогалину вітчизняного кіно. Прийшов час зустрітися зі своїми сильними та слабкими сторонами віч-на-віч і, нарешті, переконатися, що ми далеко не безнадійні. Українській кіноіндустрії бути!

 

Про «хвороби» українського кіноматографу, «інфекцію» зневіри українців у своє, рідне та експерементальні методи лікування – у розмові з франківським режисером, викладачем акторської майстерності та співзасновником кіноакторських студій Прикарпаття – Павлом Вальком. Відверто про «ахілесову п’яту» співвітчизників, власну ціль та мотивацію, а ще закулісся нового рок-мюзиклу, зйомки якого от-от розпочнуться.

 


 

IMG_0592

 

– Що для вас кіномистецтво?

 

– Кіномистецтво у моєму житті з’явилося, як хобі, але згодом переросло у роботу. Хоча, й роботою це важко назвати, адже всі звикли, що під цим словом криється щось неодмінно виснажуюче та буденне, коли я, у свою чергу, отримую від цього процесу справжнє задоволення. Працювати у сфері кіно не легко, але якщо до цього лежить душа, то весь негатив залишається за лаштунками. Тобто, можна підсумувати, що для мене це захоплення, яке іноді приносить гроші (посміхається).

 

 

– З чого починався ваш шлях?

 

– Все починалося з акторської школи, де здобували досвід праці з дітьми та дорослими. Згодом вирішили, що виховання акторів можна легко поєднати з процесом створення повноцінного власного продукту. Минулого року ми заснували об’єднання, в якому під своє «крило» зібрали талановитих людей Івано-Франківська, що цікавляться таким видом мистецтва. Команда вийшла досить різнопланова: як актори-аматори, які навчаються у нас, так і професіонали своєї справи, які вже отримали вищу освіту та паралельно працюють у театрах, на телебаченні чи на знімальних майданчиках фільмів; також звукорежисери, режисери дубляжу, гримери, стилісти, менеджери. Нам вдалося об’єднати на теренах нашого невеликого міста справді, не побоюсь цього слова, потужну команду дуже талановитих людей. Вдвічі приємніше це усвідомлювати, коли бачиш результат. Ми активно співпрацюємо з Києвом, знімаємо на їх замовлення, а це вже говорить про те, що якогось рівня ми тай досягли.

 

– Яких принципів у роботі ви дотримуєтеся?

 

– Основний принцип – те, що ми робимо повинно подобатися особисто нам. Адже, в першу чергу, ми займаємося творчістю. Робота через силу та невиправдані муки – категоричне табу, інакше це не мистецтво, а цілковита брехня по відношенню до глядача.
 

IMG_0606

 

– У вас за спиною вже є певний мистецький доробок. Розкажіть трішки про ваш досвід?

 

– Зважаючи на те, що за освітою я режисер постановник естрадно-масових заходів, то досвід у театральній справі та кіно-режисури довелося здобувати самостійно. В Україні, взагалі «кінодосвіду», як такого, з часів Параджанова – немає. Його ще потрібно активно накопичувати, чим ми зараз всією командою, кіноакторською школою і займаємося. Все робимо власними зусиллями, вчимося, розвиваємося і кожну роботу сприймаємо як певний етап вдосконалення.

 

– Так чи інакше вам доводилося стикатися з критикою. Яке її значення у вашій роботі?

 

– Я вважаю, критика – це добре. Завжди для себе і своїх учнів з цього приводу привожу у приклад відомого режисера, який вважається кращим за всю історію фантастичного кіно – Стенлі Кубріка. Ні в якому разі не прирівнюю себе до нього, і не претендую, проте його історія і справді надихає. Як відомо, на перших порах він піддавався дуже жорсткій критиці, його фільми взагалі не сприймалися аудиторією, проте людина усвідомлювала, що вона на кожній роботі вчиться. Зрештою, п’ятий чи шостий його фільм, як пригадую, «Космічна одіссея» по роману Артура Кларка, став культовим у цілому світі. Саме він започаткував історію фантастики у кіно: міжгалактичних подорожей, стартреків. «Зоряні війни» теж пішли від нього. Критика – показник того, що тебе помічають, на тебе звертають увагу. Я вважаю, що до думки глядача необхідно прислухатися. Це невимовний досвід, мотивація робити щось краще. Якщо ж це критика від професіоналів, можливо на неї взагалі не варто звертати увагу. Вона зазвичай егоїстична.

 


«Критика – показник того, що тебе помічають»


 

 

Показовим для мене став випадок з власного досвіду: роки два тому видалося знімати короткометражний фільм про моду для участі у міжнародному кінофестивалі, що проходив у Києві. Були важкі технічні умови і дуже вузькі часові рамки: ми відзняли все, всього за чотири години! Місцеві професіонали, звичайно ж, розкритикували, мовляв: «Це нікуди не годиться!». Ми й самі, відверто кажучи, поставилися скептично: «Зняли то й зняли «, але на фест таки відправили. Чи на зло критикам, чи на щастя нам, але фільм одержав перше місце, обійшовши майстерню Київського університету імені Карпенка Карого і роботу американської кінорежисерки. Саме тоді я усвідомив, що треба, незважаючи ні на що, рухатися далі, тому що тільки такі випадки – доказ того, що ти на вірному шляху.

 

– До слова про фестивалі, конкурси….  Як ви ставитеся до конкуренції? Яка ваша стратегія у методах боротьби з нею?

 

– Мені здається, тут не потрібна боротьба. Здорова конкуренція – це мотивація постійно вдосконалюватися! Якщо хтось зробив краще за нас – ми повинні намагатися прагнути до їх рівня і навпаки. Це добре і це правильно, тому що всі тоді розвиваються, всі працюють. Я твердо переконаний, що найкращий метод боротьби з конкурентами –  робити свою справу класно.

 

IMG_0594

 

– Що вас надихає творити та вдосконалюватися?

 

– Друзі, хороше спілкування, жінки (сміється). Все, що нас оточує може слугувати натхненням. До прикладу, сьогодні прекрасний сонячний день, ти виходиш на вулицю і в тебе підсвідомо виникає багато нових ідей. Життя надихає.

 

– Як народилася ідея рок-мюзиклу?

 

– Це спроба кинути собі виклик. Зробити те, що на перший погляд, нам не під силу. Поставили собі мету, взялися за роботу і зрозуміли, що насправді ми все можемо. Чому саме мюзикл? Щоб відрізнятися від усіх. Зробити те, чого ще не робили в Івано-Франківську. Це, не буду лукавити, складно – поєднати воєдино і танець, і вокал і акторську гру, проте у цьому і гострота. Нам захотілося випробувати себе. Ми запалилися ідеєю і разом з командою сценаристів, режисерів та співрежисерів розробили веселий, комедійний сценарій, що повинен зацікавити, як глядачів так і критиків.


– Привідкрийте завісу майбутнього проекту: яка історія покладена в основу мюзиклу та як триває підготовка до зйомок?

 

– Основна ідея криється в тому, що людина якою б вона не була – повинна жити так, щоб її суспільство сприймало. Часто виникають ситуації, конфлікти між людиною і соціумом не через те, що вона якась інша, а через те, що вона сама себе не сприймає такою, як вона є. Ця історія – пошук власного я, пошук зв’язку з собою та суспільством.

 

Щодо підготовки, то вона триває повним ходом. Одразу по закінченню кастингу розпочалися репетиції. Наразі, ми працюємо тільки над постановкою танців. Зйомки будуть побудовані на довгих кадрах, практикуватиметься внутрікадровий монтаж. Це, щоб ви розуміли, зйомка одним кадром декількох сцен так, щоб вони потім не монтувалися. Для цього необхідно до ідеальної синхронності відточити всі рухи, над чим ми відчайдушно працюємо. Зніматимемо виключно в межах нашої області, локації деякі з центральної частини міста, деякі ще в процесі обговорення, але завдання стоїть так, щоб глядачеві не було зрозуміло ні географічно, ні територіально, де відбувається дія. Він буде зніматися повністю англійською мовою і ми не хочемо прив’язуватися до певних географічних місць. Розпочинати плануємо вже в серпні.

 

IMG_0575

 


– Нещодавно завершився кастинг: як він проходив та чим дивували учасники?

 

– У нас великий досвід з проектами, на яких відбувалися кастинги. Зазвичай приходило дуже багато людей, які не мали жодного відношення до акторства, і взагалі до мистецтва. Доводилося передивлятися безліч, і все було не те. А саме цього разу кастинг відбувся дуже швидко, чітко і злагоджено. Все тому, що прийшли люди, які напряму або актори чи вокалісти за фахом або люди, які «варяться» в цій справі. Ми ж просто сиділи і так: «Беремо, беремо, беремо». Буквально за два-три відбіркових дня сформувалася вся акторська трупа. Знахідкою є Ілона Федорко – суперфіналістка останнього сезону «Танцюють всі». Дуже потужна, дуже креативна дівчина, яка наразі повністю займається постановкою хореографії. Серед акторів також і ті, з якими давно працюємо, і ще багато нових франківських талантів. Цікавий, колоритний, Крістіан, якого нам порадили друзі з танцювальної школи (він у них навчається латино-американским танцям), сказали: «Хлопець гарно співає». Ми у студії звукозапису провели прослуховування. Спочатку трохи скептично ставилися, бо він переконував, що ніколи не співав, тільки танцює. Можливо, десь лукавив, бо коли він став до мікрофону, у нас із звукорежисером просто «щелепи повідпадали». Це було «Вау!». Люди пов’язані з музикою, зрозуміють про що я. Для порівняння, уявімо, якщо звичайний вокаліст записався і, в більшості випадків, компетентним людям потрібно ще досить добре попітніти над хорошим звучанням, то у Крістіана було настільки чисте тонування, що вже нічого не треба було «тюнінгувати» чи підтягувати. Людина з першого дубля, ідеально проспівала пісню. Скажу чесно, у нас навіть не було для нього ролі, але все склалося настільки круто, що ми одразу додали у сценарій ще одну сюжетну лінію.


– Акторський склад вийшов доволі різноплановий чи важко новеньким вливатися в уже сталий колектив, та й взагалі, чи не виникає труднощів в процесі роботи з такими різними людьми?

 

– Страшенно важко згуртувати їх всіх разом. В плані дисципліни актори гірші, ніж діти. Часто доводиться і кричати, і кидатися чимось, зривати голос. Проте, це робочі моменти, репетиції. За межами студії ми виходимо, видихаємо, п’ємо разом каву і жартуємо.

 
– Поділіться своїми очікуваннями стосовно майбутнього проекту?

 

– Ми моніторили багато різноманітних фестивалів і вже обрали для себе декілька, проте не будемо, як зазвичай практикують, підганяти проект під певні, задані умови. Знімемо так, як подобається, і вже під кінцевий продукт шукатимемо підходящий конкурс. Можливо це буде звучати егоїстично, проте для себе ми очікуємо крутого досвіду і кайфової роботи. Звичайно, будемо раді, якщо і глядач оцінить, але не розраховуємо, що подамося за кордон чи отримаємо якісь титули. Я вважаю, що мистецтво – це не спорт і змагатися тут не варто. Найголовніше – задоволення від процесу творчості.

 

IMG_0583

 
– Часто доводилося чути скептичні настрої у наших земляків щодо проектів співвітчизників. На вашу думку, чому поширилася така тенденція і як з нею боротися?

 

– Я вважаю, що це тема провінції, містечковості. Люди звикли до продукту, який їм подають по телебаченню або в Інтернеті, що в своїй більшості має закордонні витоки. Звідси з’явилася зневіра в те, що в Україні, а тим більше, в Івано-Франківську, можуть зробити щось на рівні. Саме тому, все піддається не завжди виправданій та адекватній критиці. І я зараз не тільки про кіно.

 

Якби, до прикладу, українці взялися за розробку телефонів. Спроба, до речі, вже була. Що з цього вийшло? Всі розкритикували. Звичайно, адже простіше закрити Промприлад і відкрити новий арт-простір, замість того, щоб вкладатися у продукт та розвивати вітчизняну індустрію. В нашій країні все це відбувається дуже дивно. Нам необхідно повертати віру в себе у будь-якій сфері. Немає старшого брата, мами чи тата, треба все робити самостійно. Є зараз багато талановитих, толкових українців, які можуть багато чого зробити і вже багато чого зробили для нас та світу, одержавши заслужене визнання, просто народу необхідно повернути виховання. Для цього потрібен час і, я знаю та вірю, що все стане на свої місця, буде успішно розвиватися, якщо кожен візьме на себе ініціативу і буде самовіддано працювати у своєму напрямку, підтримуючи побратимів, а не паплюжачи їхні спроби.

 

IMG_0581

 

– Якщо говорити про вітчизняний кінематограф, наскільки український продукт на даний момент є конкурентоспроможним і чого йому не вистачає аби зрівнятися по якості зі світовими колегами?

 

– З тим продуктом, що ми випускаємо зараз, наша конкурентоздатність дуже низька. Проте, повторюся, у нас є достатньо висококваліфікованих кадрів, які можуть створити щось якісне і достойно представити Україну на міжнародному рівні. Головне їх не проґавити.
 
Взагалі, українському кінематографу не вистачає грошей. Держкіно виділяє, припустимо, мільйон гривень. Для нас це  – «Вау, круто!», – але якщо дивитися у масштабах світової практики кіноіндустрії – це копійки. А приватним підприємцям від спонсорства ніякої користі. Вони краще відкриють чергову колибу. З іншого боку самі люди звикли до так званої «шари». Якщо закордоном всі продукти ти купуєш, оплачуючи ліцензію, то в нас це зустрічають, як: «Для чого я буду витрачати власні, тяжко зароблені кошти, якщо можна зачекати поки з’явиться якась піратка, або залиють в Інтернеті у відкритому доступі?» Актуально – та ж паніка з cоціальною мережею «Вконтакті»: «Де ми музику будемо слухати?!», – а ви за неї заплатили виконавцю? Він же вкладає в свій продукт божевільні гроші. Чому люди переконані, що можуть користуватися чужою працею на халяву? Ви ж не йдете в магазин і не берете безкоштовно хліб? Інвестори мають побачити стимул, щоб в це вкладатися, а люди, в свою чергу, зрозуміти що за мистецтво також потрібно платити, адже це така ж робота, яка потребує капіталовкладення, як будь-який інший продукт. Не менш відчутна проблема – сценарій. Я впевнений, що в нас є безліч талановитих і сценаристів, і письменників, нам просто треба перестати займатися здирництвом чужого, закордонного. До того ж, яке українське кіно, коли ми стикаємося з повним несприйняттям української мови у стрічках. Всі проблеми криються в нас самих. Це все менталітет. Треба займатися самовихованням, саморозвитком і тоді нас чекатиме успіх.
 

– Що таке у вашому розумінні «успіх»?
 
– Тут немає ніяких секретів, ніякої магії. Це, як би банально не звучало, постійна робота. Якщо хочемо чогось досягти, рецепт простий –  працювати і ще раз – працювати над собою. Не можна сидіти склавши руки і мріяти, що ти зможеш зняти класний фільм. Тобі це не вдасться, допоки не знімеш 150 невдалих, і тільки 151, можливо, стане успішним. Українцям, в свою чергу, необхідно навчитися не гнатися за трендами, а зробити так, щоб ми стали трендом!

 

Роксолана БЕЛЕЙ
 
Фото: Олександр ЛИТВИНЕНКО
 

Схожі записи

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]