Розмова про серйозне із клоуном-початківцем. Що криється за гримасою актора та коміка Андрія Довбуша. Говорили про розважальні шоу, особисте життя та благодійність.
Шоу-театр «Арбаллет», керівником якого є Андрій, представить у Івано-Франківську першу благодійну клоунську шоу-виставу. Всі виручені кошти вечора будуть передані волонтерами та працівниками ТРК «Вежа» до інтернатів. Андрій та дітки чекатимуть гостей у середу, 11 травня, о 18:00, у приміщенні Івано-Франківського академічного театру ляльок ім. М. Підгірянки.
– Андрію, розкажіть про вашу діяльність.
– Із самого дитинства я бачив себе тільки у творчості. Спочатку хотів стати звукорежисером, та став танцюристом. У своєму житті я пробував себе різних ролях.
– Чому саме танці?
– У дев’ятому класі я вирішив закінчити навчання в школі, і поступив у Вище професійне училище №13, яке закінчив з дипломом з відзнакою. За освітою я майстер теле- та радіоапаратури, монтер станційного обладнання телефонного зв’язку. Будучи на третьому курсі переді мною постав дуже банальний вибір: армія, чи університет. Я шукав, де мені було б і цікаво, і не треба було витрачати великих коштів. На другому курсі я записався в танцювальний гурток – «Галицька веселка». З часом танці мені все більше почали подобатись. Мені запропонували вступити на кафедру хореографії, яка відкривалась в Івано-Франківську. Кожного року там проводились курси, які я пройшов та безкоштовно туди поступив. Півроку я ще вагався, чи танці – це моє. У хореографів є така практика, коли треба знімати свої іспити на відео. Якось я переглянув наші іспити, і зрозумів, що я хочу цим займатись, що в мене виходить не набагато гірше аніж у одногрупників..
– Ви згадуєте, що працювали у багатьох місцях. Що це було?
– У Франківську я працював, де тільки можна було. Я був керівником танцювального колективу, я викладав в гуртку хореографію, викладав у фізкультурному коледжі, працював у драматичному театрі ім. І. Франка, у вже згаданому ВПУ№13, як керівник танцювального гуртка. Гуцульський ансамбль, у плані культури, мене ніколи не приваблював, тому я почав думати, що мені робити далі. Зрозумів, що потрібно їхати у більше місто. Я почав агітувати своїх однокурсників поступати зі мною у Київ. Вдалось одного колегу вмовити. Ми не відразу поступили. Спочатку пішли на заочне відділення, на кафедру класичної хореографії. Коли я поїхав туди на сесію, то зрозумів, що сюди вже не повернусь. З часом мене перевели на стаціонар, після чого я потрапив у шоу арт-балет «Soul N». Заради нього я кинув свій другий університет. Зрозумів, що не зможу це все поєднувати. Там я знайшов те середовище, у якому мені було цікаво.
– Як почалось циркове життя?
– У мене дуже багато знайомих у цирковій сфері. З ними ми знайомились постійно через спільних друзів. Все частіше я почав потрапляти до цих людей на тренування. Все це було було тоді, коли я мешкав у столиці. З цими людьми ми почали їздити за кордон у складі Харківського колективу «ActionStreet», потім із Житомирським колективом «Keep Balance». У 2011 році ми організували шоу арт-балет у Франківську. У 2012 році ми з колективом півроку працювали в Туреччині. Цьогоріч знову хотіли організувати там виступи, але зараз у них закривається велика кількість готелів, у зв’язку із «холодною війною» Туреччини та Росії, а 80% туристів – росіяни. Тому, цього разу ми вирішили не їхати до моря. Дуже хочеться займатися саме цирковим видом мистецтва, тому ми переорієнтувалися на клоунське шоу.
– Чи навчались ви десь циркової майстерності та клоунади?
– Я працював танцюристом у театрах. Ніхто і ніколи не цікавився моїм дипломом. Важливо ж не документ, а вміння. Ти виходиш на сцену, і демонструєш на що здатен. Я дипломований режисер, але, на жаль, мій диплом ніде не пригодився. А класичної клоунади – як жанру, взагалі ніде не вчився. Воно просто у мене в душі.
– А коли ви переїхали з Києва до Івано-Франківська?
– Шість років тому. Тоді почалась фінансова криза. Після Туреччини я познайомився із своєю дружиною, ми одружились та зрозуміли, що в Києві я не матиму часу на сім’ю. Я кожного дня працював, тому потрібно було щось змінити. Розумів, що не зможу жити по-іншому в Києві. Потім ще чотири місяці ми пожили в Тернополі, звідки моя дружина, але врешті-решт ми переїхали до Івано-Франківська.
– Як вдалося зібрати колектив у Франківську?
– Завдяки Інституту мистецтв, зокрема, кафедрі хореографії. З студентів та випускників ми намагалися знайти самородків. Хоча було дуже важко, адже всі подавались у великі міста навчатись, працювати, жити. Тому випускників було мало. Ми мали знайомих хореографів, через яких знайомилися з іншими танцівниками. Так і згуртувались.
– Розкажіть про ваші виступи. Де вони проводились?
– У нас були шоу в готелях високого рівня, де відпочивають та виступають зірки. З нами працювали кенійські групи, бразильські, китайські, російські, монгольські та молдавські. Було дуже багато колективів, і у всіх були різні програми.
– Ви багато гастролювали. Чи давали виступи у Івано-Франківську?
– У нас був тільки один виступ у Франківську. Це була генеральна репетиція, на яку ми запросили людей з Туреччини, бо вони хотіли бачити, що саме їм пропонують та чи все підходить. У Франківську немає аудиторії, тому що занадто маленьке місто. Можливо, клоунадою нам вийде більше показувати. Сподіваємось показати виступи на вулицях нашого міста, по всій країні.
– Раніше ви організовували благодійний виступ, збирали кошти для учасників АТО. На цьому тижні ви організовуєте благодійне клоунське шоу у Франківську. Розкажіть про ці заходи.
– У жовтні 2014 року був проведений збір коштів для учасників АТО. Спочатку люди дуже сильно допомагали, але потім пішов спад. Ми розуміли, що там гинуть люди і потрібно якось допомогти. Зараз плануємо допомогти дитячим будинкам. Я не часто телефоную батькам, рідко бачусь із ними, та я збагнув, що вони у мене є, здорові, і у будь-який момент я можу їх побачити, поговорити. А ті дітки навіть не мають до кого подзвонити, не те що обійняти. Тож коли дізнались, що є можливість допомоги, я не думав ні секунди. Не можна відкладати все на потім, потрібно робити все зараз. Ніхто не знає, що нас чекає у житті.
– Ви організовуєте міні-вистави на вулиці для збору коштів?
– Якщо нашим людям сподобається, то будемо працювати у цьому руслі і надалі. Намагатимемось якомога частіше проводити благодійні акції, та передавати ці кошти тим установам та людям, яким це буде потрібно.
Сніжана САМАНЧУК
Вікторія ПРОКОПЧУК
Фото: Анастасія ТРЕТЯК
ПОДІЛИТИСЬ
