ЗРОБЛЕНО В УКРАЇНІ

“Життя – це пригода”. Юлія Скоробогач

"Життя - це пригода". Юлія Скоробогач
“Життя – це пригода”. Юлія Скоробогач ( Julia Skorobogach ) мандрує світом, вирізняє країну на запах і закохує іноземців в Україну. Любов до навколосвітніх подорожей зародилася у Юлії практично з пелюшок. Вперше дівчина летіла в літаку в 4 роки. Відтоді, ця магія її не полишає. Нині у її списку – ні мало, ні багато – 37 країн світу. І, найцікавіше – дівчина-мандрівниця святкує свій день народження у різних куточках світу. Ця добра традиція завдовжки у 8 років. Вражень назбиралася повна валіза, вистачить на тисячоліття.
Тут і зараз
Будь зі мною у цьому моменті.
Чуєш?
Всі шість чуттів увімкни наповну.
Дивися. Торкайся. Будь поруч – світом своїм, душею, рукою.
Увійди у цю мить! Зараз.
Скажено минучу, бентежно вразливу, наповнену нами по вінця кімнати.
Говори.
Повертайся, зазирай у очі і говори. Змінюй темпоритми, шукай інтонації, щоб всі контексти набули обрисів. Щоб порозуміння.
Бо цей момент не повториться, не відбудеться з нами знову. І жодної секунди вже не відмотати назад.
Відчувай.
Щільність атомів навколо, мій настрій, своє вагання.
Вбери фібрами, плазмою, влови рецепторами.
Заповни простір присутністю, залишся в миті.
Добре тут, де ми є.
Зрозумій і віддайся пориву.
Цілуй у маківку, дихай в потилицю, притуляйся лобом до плеча. Дій як каже серце.
Будь в моменті.
Тут і зараз.
Ексклюзивне інтерв`ю в РадіоШоу Зроблено в Україні:
В Івано-Франківську Ви вже уп`яте. Цього разу ми зустрілися із Вами. Нам пощастило
Ви відвідали 37 країн світу. А вражень від таких мандрів, мабуть, тисячі. Розкажіть про одну із найяскравіших країн, яку Ви відвідали і яка запам”яталася Вам найбільше
Це крайня поїздка. Зовсім нещодавно, я була у Португалії. Це була спонтанна поїздка, яку я організувала собі на день народження. В мене є добра традиція – ось уже 8 років поспіль я не святкую свій день народження в Україні. Я їду в якусь іншу країну і завжди зустрічаю його з іншими людьми. Але цього року майже так і вийшло. Я відправилася у мандри саме у мій день народження, в другій половині дня. У молодят є весільна подорож, а у мене – “деньнародженнєва подорож”
Ви собі зробили такий приємний подарунок
Так, у мене була давня мрія – я хотіла у свій день народження потрапити у Порто до океану. І це сталося!
Океан Атлантичний, напевно, холодний?
Прекрасний! З пінкою. Я собі підозрюю, що саме з нього і з цієї морської піни виходила Афродіта
Ви зізнаєтеся так сміливо і відверто, що зазвичай полюбляєте подорожувати наодинці із собою
Так. Я думаю, що це гарна традиція і її варто підтримувати. Слід ламати стереотипи, які кажуть, що аби наважитися мандрувати або вийти за межі свого комфорту чи за межі свого дому, потрібна обов`язково компанія аби з кимось, як кажуть, “іти в ногу”
А наведіть, будь ласка, аргументи, які б переконали тих людей, які завше подорожують у товаристві. Адже це, як йти у гори, потрібно бути із тими людьми, в яких впевнений і яким довіряєш на сто відсотків
Аргументи? Їх дуже легко навести! Для цього вам необхідно відповісти на декілька простих запитань:
– Коли Ви почуваєте себе абсолютно впевнено, тоді, коли Вас підтримують друзі?
– Ні
– А що має відбутися аби Ви почувалися впевненою у собі. Це відчуття впевненості в середині нас, правда?
– Вочевидь, так!
Так ось, один фактор уже є. Отож аби Вам кудись піти, Вам не потрібен хтось. Ви у себе вже є!
– Тож треба вірити у себе і у свої сили
– Не треба нічого вірити! Ви у себе є. І цього достатньо!
Другий аргумент. Ви згадували друзів, які Вас люблять, які Вас підтримують, допомагають словом, ділом. А вони нікуди й не діваються! Перебуваючи за кордоном, перше що я роблю, це заходжу в інтернет, відписую низку повідомлень – що зі мною, показую фотографії, бо вони за мене хвилюються. Вони влаштовують мені зустрічі із друзями друзів по Фейсбуку… І це нормально. Коли, я вже не можу вийти на зв`язок, адже телефонувати це дорого, в мене є один зв`язковий, який потім передає інформацію далі.
Отож, другий фактор – Ваші друзі з Вами, Ваші друзі діляться з Вами Вашими друзями і це ще крутіше! Ви приїжджаєте в іншу країну, а складається таке вреження, що Ви зустрічаєте свою людину, вона якимось чином поділена на троє, а там ще на троє.. і це величезний “плюс” у Вашу скарбничку вражень
Далі – логістика. Вам страшно сісти у автобус і поїхати в іншу точку світу? Це абсолютно не страшно! Адже, Ви, як правило, їдете громадським транспортом – автобусом, потягом, літаком. А там теж люди ( сміється) і вони допомагають. Це, зазвичай, зайвий раз допомагає Вам зібратися. Елементарно. Це те що ми інколи не помічаємо. До прикладу, нас ведуть, ми ідемо за кимось. А тут такий момент – Ви просто наодинці із собою і себе комфортно ведете. І це круте відчуття, яке варто спробувати. Обов`язково!
Переконливо. Це справді “аргументовані аргументи” . Тому варто зважитися. Хто прищепив Вам любов до подорожей? Коли це відбулося? Це було свідоме рішення?
Свідоме і усвідомлене рішення. В мене сім`я страшенно непосидюча ((сміється)) З самого дитинства завжди кудись нас возять. Завдяки мамі, – це перший літак, перша подорож тривалістю у 5 днів на Байкал, знайомство з усім вагоном
Ви розповідали, що коли були ще дошкільнятком, вперше літаком полетіли на Байкал. Дитячі спогади вони ж залишилися. Що запам`яталося найбільше?
Перший мій поїзд, коли ти їдеш і бачиш Байкал трішечки з гори, це незабутньо. Потім, коли ти бачиш Байкал, ми тоді вже летіли назад, я бачила його з літака. Це потрясний вигляд. Це те саме, що цього літа я була на Балканах і побачила тамтешнє озеро Охрид. Погляд із землі чи із неба – однаковісінький, наче із Землі. Ти дивишся і буцімто розумієш, що у Землі є одне велике бірюзове око і воно дивиться на Вас.
Це надсильне враженння. І, звісно, люди! Як раніше, так і з дитинства найбільша цінність – це люди, які Вас оточують. Це емоції, які Ви готові розділити з кимось. Як в своїй першій подорожі я розділила свої враження із дівчинкою Гульнарою – Гулею. І ми з нею підтримували зв`язки досить тривалий час. Для мене це такий колорит! Ми знали різні мови, прекрасно розумілися (сміється)
Я хочу поділитися власними враженнями, коли я вперше сіла у літак. Але мені, було зовсім не 4 роки. Це було порівняно нещодавно, вже у дорослому віці. Коли я побачила хмари із вікна літака, які наче поруч із тобою подорожують, це неймовірне видовище. Я мала із собою фотоапарат і фотографувала майже кожну із цих хмаринок. На мене, вочевидь, трішки “косо” дивилися. Але я з таким захопленням дивилася на світ крізь хмари. І потім у мене собі по собі полилися сльози.. Я від цих враження буквально заплакала: “ну чому ж я так довго засиджувалася вдома!”
Вочевидь, схожі емоції виникають зараз у наших слухачів від неймовірно захопливої розповіді про мандри
“Життя – це пригода!”. Це Ваша фраза по життю чи лозунг, яким Ви керуєтеся. Найунікальніша пригода, найбільш екзотична країна. Розкажіть саме про це. А ще маєте змогу перелічити ті країни, в яких Вам довелося побувати. Нехай цей список стане спокусою для тих, хто поки ще вагається – куди ж подорожувати? Або ж просто аби здивувати
Здивувати навіть і не прагну! А знаєте чому? Як правило, дивують речі буденні, які трапляються нам щодня.. ми проходимо повз них. Але мене захопила Шрі-Ланка. Моє серце там обов`язково і щомиті. Це однозначно
Чим саме Шрі-Ланка заполонила Ваше серце?
Зрозуміло, що це насамперед атмосфера. А ще – запах. Я скажу так, коли Ви виходите в аеропорту Коломбо, перше відчуття – Ви вступаєте у 35 градусів настояного на травах повітря, такого ніжного, теплого, наче персиковий сок, настояний на травах. І у Вас таке бажання, знаєте, просто взяти. А ще – небо. Воно змішане фарбами, буцімто художник розмальовує це все. І Ви так хочете долонею торкнутися неба і наче на скибочку свіжого хрумкого хліба намастити це повітря. Ось таке відчуття!
Як Ви смачно розповідаєте, так художньо змальовуєте!
Так. І після цього неможливо говорити, що щось Вас вразило більше. Звісно, були слони, їжаки морські, які робили “кумедні поцілунки” (показує як це виглядає і сміється)
А Ви думаєте вони нічого не роблять сидять собі і коляться?
А що це вони робили. Вони так розмовляли?
Ні, вони не розмовляють. Дикі істоти, вони такі кумедні. Виявляється в них є така частинка тіла, де немає колючок, і вони нею якось ворушать. Можливо, вони так їдять.. Я цього не знаю. Це морські їжаки з величезними голками.. І коли тобі на день народження витягають із дна океану дерево чорного коралу і коли ти пливеш на острів, на якому ні душі, цей острів викупив французький міліонер своїй коханій дружині, і ти приходиш на цей острів, а місцеві рибалки тобі кажуть: в тебе день народження! Все узбережжя дізналося, що в мене день народження, бо я йшла із квітами.
І увесь острів був у Вашому розпорядженні?
Так. І тоді рибалки кажуть мені: ми можемо повести Вас ось туди. Ми туди запливаємо і можемо ловити рибу. Там дозволено. І ось я із місцевими рибалками туди попливла. І вони мені дістали величезну мушлю, про яку я мріяла, коли читала книгу “Сказання про Шрі-Ланку”. І я бачила раджі. Їх вважають “раджі”, тільки вони були без екіпірування. (сміється) Вони дістали мушлю і дерево чорного коралу. І це все було в мій день народження! Як можна це забути?
Тепер зрозуміло, що ці морські їжаки у такий спосіб вітали Вас із днем народження чи то піснею чи поцілунком
Мабуть так. Просто мені їх дістали із таких зарослей. І не дай Боже, стати на морського їжака, бо буває різне… Але мені його дістали і тримали за одну колючку. Він наче величезний футбольний м`яч із мега колючками-відростками. Їжачка кладуть на руку, головне щось під низ покласти, і коли він без води, він починає шукати, де ж та вода і виробляє ось такі кумедні поцілуйчики (показує, як це робиться). Це страшне видовище, я не чекала такого. Вся тремтіла від побаченого (сміється))
Скількома мовами Ви володієте?
Хочу сказати – багатьма. Але.. Я розумію багато мов. А володію частково англійською, трішечки польською і вчу іспанську. Вона страшенно мені подобається. Це мова, від якої у мене розквітають вуха (сміється)
А ще вона схожа на італійську
Ні, вона не схожа на італійську! Для мене – ні. Я слухаю постійно радіо – італійське, іспанське, мальтійське, англійське, португальське. Ці радіостанції у моєму постійному прослуховуванні. Це різні мови, різне звучання
А Ви можете висловити декілька фраз улюблених французькою чи іншою мовою?
Французьку я не знаю, хібо що лише “oui”. А от в іспанців все mañana (“маньяна“). Тобто все так повільно. Якщо говорити про Іспанію і обрати одне слово – це “маньяна”
А що це означає?
Це означає потім, завтра. Якщо ти хочеш щось зробити, – зроби це завтра. Якщо ти хочеш встигнути щось зробити – зроби це завтра, не поспішай, зробиш це завтра (сміється) Це філософія життя. Куди тобі поспішати – насолодись життям сьогодні, а все інше – зробиш завтра
Дуже цікаво. З Вашої розповіді зрозуміло, що не було жодного мовного бар`єру
Звісно, такий бар`єр є
Таки є. А кумедний випадок траплявся під час Ваших мандрів, саме пов`язаний із мовним непорозумінням?
Кумедний випадок був на Мальті зовсім нещодавно. Там говорять мальтійською і англійською мовами. Мальта вважається своєрідною мовною школою. Туди часто їздять студенти на навчання. Я взагалі залюблена в українську мову і за мною люди повторюють українські слова чи фрази і переходять на українську мову. Українська мова моя улюблена. Я її невиправний фанат
За це вам “бравіссімо!”. За те, що Ви спонукаєте людей.
Ні, я нікого не спонукаю, я просто кажу: я люблю. Все! Цього достатньо для мене. І я приїжджаю. А тут Маріо – господар дому, в якому я жила. І я намагалася з ним порозумітися. Але його англійська із присмаком трішки італійської, при цьому Маріо говорить доволі швидко та ще й із італійським акцентом, і я дивлюся на нього і наче розумію, тобто деякі слова вихоплюю з контексту, а потім кажу: slou. Аааа, зрозумів-зрозумів.. відповідає він. Відтоді розмовляв повільно і розбірливо. Ми зараз скажемо основних 5 фраз, які треба запам`ятати, каже він. Далі будемо орієнтуватися. Ми так вчили мову. І, зрештою, ми спілкувалися із ним трішечки чеською, дещо польською, частково іспанською та англійською. За 7 днів наших прогулянок я все розуміла абсолютно і це була суміш мов
І ще до цього, мабуть, жести додалися
Так, безумовно і ми порозумілися
Ми з кожною секундою, з кожною миттю все більше закохуємося у подорожі, у далекі мандри. Юлія надзвичайно цікаво розповідає і ми наче переносимося туди. Яку країну хочеться виділити?
Я з радістю поїхала б ще раз до Тунісу
Саме в пустелю. Туніс так сильно мені запам`ятався своєю пустелею. Такої молочної пустелі я не бачила більше ніде. От не зрівняється це видовище ні з чим. Там так красиво!
Ви почали змальовувати країни ароматами, то який Туніс на запах?
Запах?
Уявіть собі – молоко з кардамоном + до всього, якщо підсмажити злегка інжир (сміється) і трішки його в`ялити і вже насамкінець усе це додати до молока з кардамоном… тепер Ви розумієте смак Тунісу?
А Ви не пробували написати книгу про мандри. Ці враження варто почути чи почитати кожному. Ви журналіст і Вам це мало б датися з легкістю!
Мені часто це кажуть (сміється) Але, поки що я вагаюся
Тільки не блогерство. А власне книга
А багато хто спонукає мене саме до блогерства. Та я уникаю і одного, і другого, і третього. Я ділюсь своїми враженнями з друзями, це зрозуміло. А ще – просто публікую фотосвітлини, певні розповіді, хроніки з подорожей на своїй сторінці у соціальній мережі Фейсбук … Мені не хочеться щоб це ставало професією, бо я до того почну ставитися інакше
Це може стати певним для Вас обов`язком і Ви будете зобов`язані готувати і оприлюднювати матеріали
Так. Але, знаєте, все що побачив, – то все твоє, все, що пережив – твоє. І не тому, що я егоїст і не хочу ділитися. Я ділюся контактами, емоціями і всім іншим… але… Більше того я описую. В мене є щоденники, де я все записую, занотовую
Ех, треба поцупити Ваш щоденник і тишком-нишком оприлюднити. І це справжні щоденники, не електронні?
Так, справжні, написані від руки. Я їх із собою завжди везу. Пригадую, я була на Мальті. Тоді був не дуже погожий день. Сіла на кам`янистому березі під парасолькою і писала щоденник. Тому що пахло, так пахло море! Розумію, що з боку така картина виглядала дещо смішно. Але тоді нестерпно п`янко пахло морем. Неможливо було відкласти ці враження на потім, слід було записати їх одразу аби не забути. Треба сидіти і писати – коли паде дощ, коли пахне морем, коли розноситься аромат кавою і пастіціо, яку готують зараз ось тут, десь поруч… це треба писати зараз ..
Ще одна Ваша фраза: «Я б не була такою щасливою, якби не зустріла стільки чудових людей, які мені зустрічалися в поїздках по всьому світу». Хто Вам зустрівся, подружився і запав Вам у серце своєю людськістю?
Один із крайніх випадків. Я була у Порто. Я прилетіла туди вночі з багатьма пересадками. І, розумію, що я вже не потрапляю на громадський транспорт, але стою із надією в метро, щастя, що він в аеропорту. Запитую дівчину, яка стоїть поруч: яким же чином мені їхати? Вона відповідає: “Охохх, Вам не доїхати до Ві́ла-Но́ва-де-Га́йя , бо це доволі далеко. Але, каже, я Вас можу підвезти. Там від мого дому півгодини їзди автівкою. Але зараз перша година ночі, а Ви щойно прилетіли із Лондона. А вона каже: ну, будемо вважати, що у Вас сьогодні щасливий день! В мене хороший настрій і чому б мені не допомогти
Я страшенно здивувалася, хіба таке можливо? Зрештою, я погодилася і страшенно їй вдячна. Ми прекрасно доїхали. Зараз ми переписуємося. Ми на зв`язку! Власне, в кожній країні я товаришую, якщо ці стосунки так можна назвати. Можливо, з цими людьми ми дуже рідко бачимося, а з кимось таки справді бачимося. Нещодавно приїжджали друзі з Єгипту до нас в Україну аби побачити зиму. Я ще дивувалася, як можна з Єгипту їхати в Україну аби просто побачити зиму. А їм хочеться їхати і хрумкати сніг, вони так, звісно, не робили. Я їм кажу: у нас мінус 10. Вони відповідають: прекрасно! А пробували їсти свіжий сніг, він щойно випав – скуштуйте (сміється) Тепер вони це згадують
Ви очікували побачити сніг у нас, а на Прикарпатті саме зараз європейська зима. Можливо, наступного разу, коли приїдете до Івано-Франківська ще раз, буде розпал справжньої зими
Я сподіваюся, що так і буде
Юлю, а що Ви розповідаєте про Україну, коли перебуваєте в різних куточках світу, окрім снігу? Ви популяризуєте Україну?
Однозначно! По-перше, я говорю українською. От наприклад, коли ми починаємо знайомитися, я кажу, що я дуже сумую за Україною і, якщо можна, я трішки поговорю з Вами українською. Що Ви зрозумієте? Згідно із твердженнями психолінгвіста, кожна людина здатна зрозуміти із тексту 30% з будь-якої мови
І навіть зовсім невідомої мови?
Так. 30% зі 100 % будуть зрозумілими. За допомогою міміки, жестів, тональності
Це літературна мова?
Це мова, якою я спілкуюся зараз із Вами. Звісно, коли я розмовляю зі своїми студентами, доводиться говорити більш рафіновано, адже я хочу бути для студентів добрим прикладом. А під час мандрівок, де б то не було, насамперед я вчу слово: “дякую”. А ще я дуже люблю своє Поділля. Я з гордощами розповідаю, що я родом із Поділля. І вони намагаються повторити це слово. Щоправда звучить це іноді кумедно, але перед тим вони запитують Поділля – це як? То я кажу: от наприклад, якщо з`єднати Ваші гори, додати туди ще трішечки гір Швейцарії, а тепер ще й пустити сюди річку. Вона така, як Ваша, але у нас ще такі красиві оксамитове узбережжя, а ще там … Ось так мальовничо змальовую свій край. Вони із величезним захопленням кажуть: клас! А ще я їм показую фотографії, як доказ
Такими розмовами Ви закохуєте іноземців в Україну. І, завдяки Вам іноземних туристів в Україні більшає. Ваші друзі по всьому світу, а це, нагадаємо – 37 країн, рано чи пізно вони завітають в Україну. Саме подорожами ми розповідаємо про Україну і дізнаємося про світ. А потім ділимося своїм досвідом . У музикантів свої враження від мандрівок, свої асоціації. Зараз від Радіошоу “Зроблено в Україні” музичний подарунок – пісня Miles Babies – Porto.

О, як приємно!
Юлія розповідає про подорожі настільки смачно, що цю розмову треба переслуховувати по декілька разів. Хочеться трішки поговорити про кулінарію. Яка кухня, якої країни Вам смакує найбільше?
Я люблю борщ. (сміється) І люблю свій борщ! Пробачте мене всі інші господині. Це те, що я намагаюся робити, готувати, пригощати. Одним словом – люблю борщ (сміється). Але якщо серйозно, то сюди можна віднести морепродукти, середземноморську кухню. Тому, коли я говорю Іспанія – країна благородна і благодатна. Мається на увазі і кухня, в тому числі
А у Вашому борщі якісь особливі інгрідієнти чи рецепт класичний?
Окрім величезної любові і старання, звісно, присутній неодмінно цукровий буряк і обов`язково із вінницьких чи подільських полів. А ще – ложечка варення
Варення?
Так, саме варення!
А якого варення?
Зазвичай, я кладу грушеве або персикове варення, але якщо під рукою є якесь інше – можете покласти й інше. Це мій маленький секрет. Але варення варто класти небагато – маленьку ложечку. І ще одна таємниця: я люблю збирати і привозити із собою різноманітні спеції, тому я їх “мікшую”, як завгодно, і додаю у борщ
То Ви ще й кулінарний ді-джей. Вас так можна назвати
Ага, гарне визначення. Клас. Я тепер буду знати, як тепер це дійство називати на кухні. Це не хаос! Це ді-джейство! (сміється). Тому я “надіджею” собі декілька таких приправок. А ще люблю класти до борщу гриби. Зовсім небагато, їх перед тим слід легенько підсмажити, вони додають особливого смаку
Грибочки наші, карпатські?
Так! Оце смакота!
Про варення ми, справді, не знали. Давайте поміркуємо, варення має свою кислинку і в той же час свій різкий, гіркий чи солодкий смак. А як воно все разом смакує?
Ви ж не забувайте! Ви кладете ложечку варення не комусь в тарілку, а у велику каструлю. Я, коли готую, обираю велику посудину, як для великої сім`ї. Так, як це колись робила моя бабуся. А вона у мене повар із 30-річним досвідом. Щоправда, це не її рецепт. Вона готує по-іншому. Про це можуть розповідати тисячі людей, я не побоюсь цього слова. Раніше я десь підгледіла чи підчитала, вже й не пригадую де, чи в улюблених кулінарних книгах чи у фільмах.. Та, коли кладеш у велику каструлю маленьку ложечку варення – буквально дрібку, цього достатньо аби смак був оригінальним і неперевершеним
Ви запитували яким чином подорожувати? Ну, звісно, професійна діяльність і дещо викладацька діяльність мають значення. Я багато мандрую зі своїми вихованцями, своїми студентами. Ми їздимо на фестивалі
Візьмете нас із собою наступного разу?
Будь ласка, я готова їхати в іншу країну в хорошій компанії. Більше того, ми б разом із Вами точно здобули “золоті винагороди”. Торік ми привезли “Золоту нагороду” в номінації відео і це було дуже класно, бо команда зовсім нова. Я працюю в Київському палаці дітей і юнацтва, там агенство Young press. Тут навчаються діти, які в майбутньому будуть журналістами . Принаймні, зараз вони так себе позиціонують. Саме з ними ми намагаємося збирати колорит в різних регіонах і в різних країнах .. Ми часто їздимо в Польщу
Збирати колорит і віддавати. Адже під час подорожей своєю присутністю ми несемо частинку України в світи і навпаки
Так, це однозначно. І це очевидно, коли іноземці на увесь голос співають українські пісні. От ми приїжджаємо у Польщу на фестиваль. Там виступають представники 13-ти країн світу. Звідти повертаються і всі дружно співають :”8-им кольором”. Всі знають цю пісню – грузини, поляки.. Вони всі співають разом із нами нашу пісню (сміється)
Коли Ви мандруєте наодинці, обираєте бюджетну мандрівку, доступну кожному? Чи, можливо, подорожі – дороге задовлення. Трішки пожартуємо, Ваше прізвише Скоробогач, а це ознака багатого роду (сміємося)
В мене до прізвища, а точніше до моїх пращурів тільки одне єдине запитання: коли?
Тож, коли?
Подорожі виникають по-різному. Іноді я обираю пакет “все включено” і дозволяю собі ніжитися на пляжі, подорожувати, ходити по ресторанчиках у туфлях на підборах. А іноді мені страшенно хочеться взяти рюкзак на плечі,
саме так я поїхала в Португалію, хоча в мене був “Luxury-відпочинок”. Я так вважаю. Адже я побачила і спробувала стільки всього цікавого, і це було із рюкзаком за плечима. Насправді, за кордоном по-іншому сприймають дорогі подорожі. Звісно, в мене немає яхти, а це суттєво заважає моїм подорожам (сміється), в мене немає..
Але можна і без цього обійтися!
Звісно, можна. Моя нинішня мрія – фургон, на якому я можу подорожувати. Сьогоднішній ранок в мене розпочався із пісні і я подумала, от саме під цю пісню я б із задоволенням подорожувала у фургоні і двоє своїх собачат я б також взяла із собою. Ми б із ними разом мчали просторами. Але, коли у тебе цього поки що немає, то якщо ти сприймаєш все як Luxury, то в тебе буде все, як лакшері.
Щоправда наших туристів можна упізнати здалека: інколи по шубі, яку європейці-туристи ніколи не носять. Побачили і кажуть: о, це українець, причому, щойно приїхав!” (сміється)
Тому усі ці нюанси, на мою думку, зайві. Відчувайте себе комфортно, створюйте нестрій навколо себе такий, який спонукав би людей поділитися навіть іноді останньою скибкою хліба з Вами. Я коли їду у подорожі беру із собою український шоколад, ласощі, які можна перевозити, я завжди чимось смачненьким пригощаю іноземців. На Шрі-Ланці, наприклад, фанатіли від українського шоколаду. Тому рекомендую: діліться, купуйте. Я, певно, велику частину бюджету витрачаю саме на подарунки незнайомим людям. Тому говорити про багатство (сміється)
Ви знаєте, “все, що віддав – все твоє”. Я б сказала так. І це не філософія – це правда!
Ми сьогодні стільки багато почерпнули. Ви дозволили собі перенести нас і не тільки нас, ведучих, а й наших слухачів, надихнули на такі речі, на які можливо, люди зважувалися роками. Ви про це з легкістю сказали і це може слугувати поштовхом до змін у житті
Дякуємо, у Вас неймовірний дар переконня. Аргументи буквально аргументовані. Ви нас закохали у подорожі. Та й справді треба мандрувати, тому що життя- це подорож. Після мандрів ми повертаємося додому зовсім іншими, дивимося на речі і світ по-іншому – широко розплющеними очима. Треба пізнавати світ і тоді все у нас буде якнайкраще
Я сподіваюся, що так і буде.
Дякую Вам, Ви неймовірні ведучі, які дозволяють розповісти найкращі історії із подорожей і хочеться пригадати усе найприємніше разом із Вами

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]