Оксана Савчук: «Запорука успіху – роби те, що любиш»

Політична діяльність на місцевому рівні, педагогічна освіта, материнство, любов до стріт-арту та мандрівок… Здавалось би, як всі ці речі пов’язані між собою? Все це – найголовніше в житті секретаря Івано-Франківської міської ради, депутата міської ради від ВО “Свобода” – Оксани Савчук. Оксана Василівна вважає себе фанатом роботи та свого міста, переконана, що ніколи не потрібно забувати любити людей, вірить у те, що кожен на своєму рівні повинен робити щось корисне для суспільства, а ще пишається здобутками в ролі депутата в мікрорайоні Каскад.  

Не вперше ми детально розповідаємо про життя та роботу франківських жінок у політиці. Саме вони – знають із середини все про депутатське життя в Івано-Франківську. Оксана Савчук розповіла, хто такі депутати та чого в них не вірить громадськість, з якими проблемами звертаються франківці до міської ради, про “професійних прохачів”, а також те, як варто депутату дбати про свій округ.

– Чому ви вирішили зайнятися політикою та з чого все починалось?

– Активною громадською діяльністю я почала займатися в студентські роки, оскільки на першому курсі мене обрали старостою групи. З того часу я мала певні обов’язки та відповідальність. Все це переросло у те, що я прийшла у НСОУ «Пласт». Саме там мені пощастило познайомитись із цікавими та ідейними людьми з якими крокую по життю і сьогодні. Будучи виховником зрозуміла, що відповідати за виховання та розвиток молодого покоління – це дуже відповідально, а тому потрібно постійно самовдосконалюватися.

Після закінчення магістратури  в ПНУ ім. В. Стефаника, я вступила в аспірантуру на спеціальність «Українська література». Моє навчання тривало вісім років. Під час мого навчання в аспірантурі мої друзі запропонували мені допомогти у проведенні виборів до Верховної Ради, а саме – організувати набір членів ДВК та спостерігачів на виборчі дільниці у м. Івано-Франківську. Так розпочалась моя громадсько-політична діяльність в партії ВО «Свобода», в якій я перебуваю і досі.

–  Як ваш фах педагога допомагає в політичній діяльності? Чи є зв’язок між цими галузями у роботі?

–  На мою думку, знання мови, які я здобула на філологічному факультеті,  дозволяють без великих труднощів написати чи проект

Інколи ми так хочемо чогось великого, що не бачимо того, що в нас під носом

– Зважаючи на вашу відповідь, чи не мріяли бути задіяними у високих освітніх колах? Чи думали про інші посади?

– Коли ми говоримо про великі цілі, то вони завжди починаються з маленьких кроків. Вважаю, що кожен на своєму рівні повинен робити те, що він любить і не забувати мріяти про щось вище.

– Як рідні ставляться до вашої посади? Ким батьки колись вас бачили у майбутньому?

– Мені пощастило з батьками, оскільки вони ніколи не нав’язували мені своїх поглядів. Я закінчила школу в 2000-му році, саме в цей час всі батьки хотіли, щоб їхні діти були юристами, але коли я вибрала українську філологію, то батьки мене підтримали. Я думаю, що часто ми обираємо свою професію через вчителів, якими захоплюємось. Так сталось і зі мною.

Я дуже вдячна своєму чоловікові та батькам за витримку і любов. Якби не підтримка найрідніших, то складно було би поєднувати материнство, роботу та політику. Попри те, що я фанат своєї роботи, обов’язки матері та дружини – це мій життєвий пріоритет.  Звичайно, що моїй родині доводиться час від часу слухати від сусідів чи друзів, речі типу: «Чи може Ваша дружина чи дочка допомогти нам…». Вони до цього вже звикли та ставляться з розумінням. Я не буду особлива коли скажу те, що відчувають всі мої колеги по роботі: вдома нас люблять, незалежно від посад та рейтингів.

– Який період за час політичної діяльності був найскладнішим? Чи були моменти коли ви хотіли піти з політики?

– Я живу – коли я працюю. Для того, щоб не розчаровуватись намагаюсь бачити позитив у будь-якій ситуації та не втрачати відчуття любові до людей. На даному етапі мого життя депутатський корпус вибрав мене секретарем міської ради. Не скажу, що перший рік був простий, були і притирання, і моменти розчарування, але й багато того, чим зараз можна пишатися. Аналізуючи діяльність рад у містах наших найближчих сусідів (Чернівці, Луцьк, Львів) розумію, що Івано-Франківська міська рада є ефективним органом місцевого самоврядування, яка працює на результат для громади, а не перетворюється в шоу «політичних блазнів». Тільки за 2017-ий рік радою було прийнято більше 340-ка важливих рішень для міста та визнано однією із найпрозоріших рад в Україні. Всі ці речі дозволяють забувати труднощі, які виникають в процесі роботи та гордитися здобутками. У політиці важливо працювати в команді. Оскільки я належу до великої команди людей, які творять Івано-Франківськ – місто для життя, то немає часу думати про щось інше. Не втомлююсь повторювати, що ми не є Верховною Радою, ми – делеговані представники від громади на місцях, які повинні працювати злагоджено, як єдиний механізм, задля розвитку нашого міста. Тому свою роль, як секретаря міської ради, вбачаю у тому, щоб результати спільної діяльності депутатського корпусу VII демократичного скликання запам’яталися конструктивною та ефективною роботою з міським головою та виконавчим комітетом. Розкажу вам невеличкий жарт (сміється): часто люди думають, що секретар міської ради – це секретар міського голови і запитують мене чи не важко мені постійно писати. Всі ці речі сприймаю з гумором, бо розумію, що люди запитують переважно тому, що переживають за мене.

Що я роблю для того, щоб не розчаровуватись? В першу чергу, я завжди ставлю таку істину: «Ніколи не забувайте любити людей!». Ми перестаємо любити людей, значить ми не можемо бути державними службовцями. Це ключове. Повірте, до нас не приходять люди, які хочуть розповісти щось позитивне, – всі приходять із проблемами. Частина з цих людей має проблеми десятирічної давності, а інша приходить через соціальну незахищеність. Важливо старатись не загубити саме ту людину в цих великих коридорах, навіть якщо ти не можеш їй допомогти, потрібно дати можливість відчути, що вона була тут потрібною. Тому ця любов до людей та вміння пробачати – мене інколи рятують. Я не хочу тримати це в душі, тому відпускаю все від себе і рятуюсь вдома. Моя дитина рятує мене від всього.

– Як часто до вас із проблемами звертаються жителі міста та з якими питаннями найчастіше?

– В більшості до нас не приходять люди, які хочуть поділитися з нами радістю. До нас приходять з проблемами, з важкими життєвими ситуаціями та з сімейними драмами, звертаються  із проблеми десятирічної давності. Є люди, яким дуже складно прийти і сказати про наболіле, вони емоційно до цього не готові. Інколи їм доводиться пересилювати себе, оскільки вони ніколи нічого не просили. Таких людей помітно одразу. Та попри всі проблеми людей потрібно найперше вислухати та старатися допомогти в міру можливостей, зробити все, щоб вони були почуті та не блукали довгими коридорами міської ради. Практично кожного мешканця на своєму окрузі я знаю особисто, скільки виросла тут. Тому знайома з багатьма життєвими обставинами.

Сумно це констатувати, але найбільший відсоток людей, котрі звертаються в міську раду, потребують матеріальної допомоги, оскільки їм не вистачає навіть на найнеобхідніше: лікування та оплату комунальних послуг. Є, звісно, люди, котрі приходять в міську раду з проханнями, як на роботу. Але попри все це, ми стараємось розглядати кожну життєву ситуацію окремо та не рівняти всіх під одну лінію.

Приємно, що тепер все частіше приходять мешканці, котрі готові вирішувати проблеми разом із своїм будинком чи двором, але їм потрібна консультація або допомога на старті. Ми стараємось надавати юридичну допомогу та необхідну інформацію, яка допоможе створити їм ОСББ чи будинковий комітет. Оскільки Секретаріат ради веде Конкурс програм та проектів розвитку місцевого самоврядування і громадянського суспільства, то більше 70 переможцям мікрогрантових проектів щороку ми допомагаємо від етапу написання, реалізації, фінансування  до звітування. Навчаємо правильно оформлювати документи для того, щоб отримувати кошти з міського бюджету на їхні проекти. Саме такі мешканці і формують активні громади місцевого самоврядування.

– Українці звикли вважати, що всі депутати, політики – хабарники, брехуни. Як сьогодні мотивувати молодого, розумного та справедливого українця йди в політику, аби змінювати країну на краще?

– Здебільшого, люди не до кінця розуміють специфіку роботи депутатів Верховної Ради України та місцевих рад. Щодня більшість українців дивляться телебачення, де депутатів Верховної Ради часто показують не у найкращому світлі (це і бійки, і скандали, і звинувачення). Через це дуже часто такі ж стереотипи накладають і на депутатів обласних та місцевих рад. Хоча, на мою думку, хороший депутат місцевої ради – це той, хто живе проблемами свого виборчого округу та міста. Звісно, що депутати міської ради є волонтерами та не отримують жодної платні за свою депутатську діяльність. А тому знайти 42 щирих самовідданих  волонтерів міста є складно для будь-якого громадянського суспільства (у складі міської ради є 42 депутати).  Якщо ще 5 років тому депутат міг виконувати свої повноваження в останній рік перед виборами, то тепер час змінився і люди хочуть бачити свого обранця активним, присутнім на депутатських прийомах, проводити з депутатом спільні заходи та акції. Тому депутатами можуть бути ті люди, котрі люблять працювати з громадою і на перше місце ставлять інтереси міста, а не свої особисті.  Приклад для депутатського корпусу показує міський голова Руслан Марцінків, який зустрічається з мешканцями постійно для того, щоб почути думку громади особисто.

У перші роки своєї депутатської роботи я практично все робила самостійно на своєму окрузі. Пригадую, якось робили толоку в одному з дворів і багато людей не долучалися, а лише давали поради збоку. Проаналізувавши, я зрозуміла, що тільки спільна толока дасть ефект і вже наступного року ми почали робити толоки в тих дворах, де люди згуртовувались і хотіли зробити території біля своїх будинків чистими та комфортними. Великим успіхом вважаю те, що цьогоріч вдалося започаткувати перший фестиваль мікрорайону («КАСКАД Фест» – Фестиваль добрих сусідів), особливістю якого є те, що 10 будинків презентували самих себе. Мешканці згуртувалися, підготували презентації, солодкі частування та стін-газети. Все це є результатом великої роботи, щоб мешканці відчули, що ми – єдина громада. Тому депутат повинен дбати не лише про те, щоб округ був відремонтований, а дороги заасфальтовані, а повинен згуртувати громаду і знайти ті спільні речі, які будуть стимулювати їх робити щось самим для блага свого мікрорайону, будинку чи двору, а не чекати, щоб це зробив хтось зі сторони. Крім того, потрібно налаштовувати людей на тісніше спілкування між собою. Бо дуже часто сусід з 1-го поверху не знає сусіда з 5-го. Тому народними обранцями повинні ставати люди, які мають стійкі життєві пріоритети і є професіоналами у своїй справі.

– Як Ви ставитесь до критики?

До конструктивної та обґрунтованої критики я ставлюсь дуже добре. Це дозволяє зі сторони подивитись на свою роботу, проаналізувати її результати та зробити правильні висновки. Гірше, коли критика необґрунтована і не відповідає дійсності, на таку стараюсь не реагувати.

Кажуть, коли хочеш уникнути критики – нічого не роби, нічого не говори і будь ніким.

– Чи були моменти в житті про які шкодуєте?

– Звичайно, що в житті бувають моменти, які надихають, та моменти, які дозволяють задуматись. Стараюсь жити так, щоби ні про що не шкодувати.

– Які у Вас захоплення?

– У будь-який вільний час ми нашою маленькою сім’єю намагаємося мандрувати: відвідуємо старовинні руїни замків, не лише у нашому регіоні, але і в інших куточках нашої країни. Нашому сину вже 5 років, тому тепер ми почали практикувати подорожі закордон. Останнє з відвіданого – це соляні печери у Румунії та закинуті руїни замків на Городенщині.  Разом із друзями та колегами по роботі можемо організувати похід в гори. Остання наша мандрівка – сходження на гору Грофа в Осмолоді. Ще одне із моїх мистецьких захоплень – це робити яскравими наші сірі стіни та будинки. Разом з командою молодих та креативних художників вдалося зробити яскравими та тематичними вже 9-ть стін у нашому місті. Дану роботу я розпочала ще у 2013 році, тоді в одному із дворів з’явився Іван Миколайчук  із фільму «Тіні забутих предків». Далі були вже тематичні стіни присвячені творчості Квітки Цісик в дворі Галицька, 126, героїні світу Ірині Сеник на вул. Коновальця, казковій творчості Івана Франка у дворі на вул. Вовчинецькій, рицарям княжої доби в дворі на вул. Стуса та ряд інших. Цього року ми вибрали тематику здорового способу життя, харчування та активного дозвілля і як наслідок – сірі стіни біля будинків Миколайчука, 16, Стуса, 21, Коновальця, 121 та скоро в мікрорайоні БАМ стали окрасою двору. Нашій творчі команді імпонує й той факт, що великі мурали на стінах будинків Миколайчука, 16  (козак з фільму «Пропала грамота») та Гуцулка на Миколайчука, 11 дуже позитивно були сприйнятті мешканцями та стали окрасою мікрорайону.  Приємно, що тепер уже багато людей пишуть мені і пропонують адреси своїх будинків для майбутніх муралів. Тож роботи вистачить на весь наступний рік.

– Чи цікавиться маминими політичними справами ваш син Дмитро? Чи розуміє ким працює мама?

–  В моєму житті для мого сина я працюю на основній посаді – мамою. Вважаю, що це найбільш відповідальна посада в житті кожної жінки.

– Якою справою в житті найбільше пишаєтеся?

– Я не можу сказати, що пишаюся чи горджуся чимось одним, я скажу, що задоволена від того, як вдалося змінити мікрорайон Каскад і створити першу відпочинкову зону та започаткувати Фестиваль добрих сусідів – «КАСКАД Фест». Задоволена тим, що існує конструктивний діалог у міській раді. Спільно з міським головою Русланом Марцінківим нам вдалося відвести багато територій під майбутні сквери та парки. А ще – найбільше пишаюся роботою команди, з якою працюю, оскільки, без однодумців неможливо було би здійснити багато планів та ідей. Як говорив Генрі Форд: «Зібратися разом – це початок. Працювати разом – це початок. Триматися разом – це успіх».