Що ховає під собою покрив землі? Які унікальні знахідки можна надибати під шаром ґрунту? Відповіді на ці запитання знає франківський слідопит. Людина, яка вважає розкопки захопленням всього свого життя. Про неймовірні відкриття під час розкопок, секрети, які ховаються під землею та енергетику знахідок читайте нижче.
– З чого все почалось?
– Завжди все починається із цікавості. Ще малим я часто знаходив щось цікаве на поверхні землі, такі речі завжди мене притягували. Якось на полігоні знайшов збройові гільзи. Вже тоді слідопит народився у мені. Близько десяти років тому в Україні масово почали продавати металошукачі. Коли ти тримаєш металошукач у руках, який показує де знаходиться металева річ – в середині калатає. Тоді я придбав собі такий прилад, вибрав найпростіший та найдешевший.
– Ви почали займатися цією справою на одинці?
– Разом із товаришем. Якось він приїхав до Франківська і показав мені нову покупку – металошукач. Десь через тиждень він придбав собі дорожчий, а я у нього забрав старий. Ми разом їздили на розкопки. З часом до нас долучились ще люди і вже утворилась стала компанія.
– Як виглядає робочий процес у пошуковця?
– Підготовка розпочинається заздалегідь. Близько тижня до виїзду готуюсь: шукаю історичні матеріали, згадки, чи легенди, також заряджую прилад та збираю всі необхідні речі для розкопки.
– Тобто попередньо ви вивчаєте історію місцевості?
– Як на мене, я вже досяг такого рівня, що зараз я можу обрати будь-яке місце для розкопки, і певний на 90%, що там я щось знайду. Для цього потрібен досвід, а він у мене чималий.
– Це захоплення, чи робота?
– Це моє хобі. Хтось збирає гриби, чи їздить на риболовлю, а я копаю землю. Та я не одноразово співпрацював із офіційними франківськими археологами та істориками, мене залучали до співпраці, чи огляду знахідок.
– Така діяльність потребує неабияких історичних знань. Хто ви за фахом?
– У мене середня технічна освіта. У школі отримував трійки з історії. Я нічого не міг запам’ятати, всі ці події, прізвища та роки – теорія, яка не зацікавлювала. Вже коли я вперше поїхав на поле і знайшов там шрапнельну кульку та відразу поїхав додому шукати в Інтернеті, що воно таке. У мережі існує спеціальний форум пошуковців, куди можна розмістити фото знахідки і вивідати про неї інформацію. Там мені і розповіли, що моя знахідка – це шрапнельна кулька від шрапнельного снаряду з часів Першої світової війни. І вже після того я вишукував інформацію про цю річ. Цікаво вивчати історію по речах, яких тримав у руках. Все, чого я не бачив – не було.
– Де ви копаєте? На території Франківщині, чи в Україні?
– Здебільшого пошуки проводимо у Франківській області, рідше – Львівська,Тернопільська та Чернівецька області. Хочеться всюди шукати, тому що люди всюди залишили свій слід і насмітили металом.
– Чи не плануєте зайнятися пошуком за кордоном?
– У інших країнах можуть бути строгіші закони. Можна поїхати у якусь країну і сісти собі там у тюрму. Хоча, у нас це теж не надто дозволено, та ми не копаємо на місцях, які охороняються. Зазвичай працюємо у гірських полях та лісах. У законодавстві є багато парадоксів: пошук заборонений, а металошукачі продаються.
– Кожна знахідка несе за собою певну енергетику. Ви відчуваєте її?
– Коли я знаходжу прикраси, то стараюсь їх позбуватись. Бо згубити таку індивідуальну річ у малонаселеній місцині дуже складно. Швидше всього власник від когось її приховав і не повернувся по неї. Я вірю у такі прибічні енергії. Були різні речі: скарби із жіночими прикрасами часів Русі, обручки та ще багато дорогоцінностей.
– Чи немає у планах відкрити музей знахідок?
– Як на мене, це нав’язування своєї ідеї людям. Можливо, і хотілось би створити музей, та думаю, у мене не так вже багато знахідок вдома, тому що багатьох речей я позбуваюсь: дарую, або продаю. Тільки рідкісні залишаю собі. У мене є декілька бронзових сокир, офіцерська ладанка із Першої світової, дуже рідкісна річ. Поки, що я не готовий до такого.
– Чи були спонтанні знахідки, не у рамках експедиції?
– Нещодавно ми із друзями прогулювались вулицею Шевченка і зайшли до спільної подруги у внутрішній двір її будинку. Всі сіли на лавочки та пили сік. В той час я вирішив пройтись двором і у грядці жителів першого поверху знайшов польську кераміку ХVII – XVIII століття, декілька радянських монет, старий бронзовий ґудзик та радянський жетон, який використовувався, як гроші.
– З вами завжди металошукач?
– Він у мене в очах.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь