Ви зустрічали дітей, які б’ються в істериці вимагаючи телефон? Ставали свідками ситуацій, коли батьки не розуміючи дитячих потреб, дозволяють безконтрольне користування Інтернетом?
Сучасні діти вивчають світ здебільшого через екрани своїх гаджетів. Часто підлітки знають більше про життя LifeStyle блогера, аніж про своїх родичів чи навіть батьків. Про закони теперішньої комунікації з підлітками та негатив у соціальних мережах, який часто переступає кордони особистого простору нам розповіла кандидатка психологічних наук, доцент кафедри загальної та клінічної психології Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника, практичний психолог Івано-Франківського обласного центру соціально-психологічної реабілітації дітей, член Української асоціації сімейних психологів Шкраб’юк Вероніка Степанівна.
Карантин – час для телефонів
Молодь дуже полюбляє гаджети й цей період карантину дав їм ще більше можливості провести час з телефоном чи за ноутбуком. Якщо раніше батьки старались обмежувати час, контролювати таке дозвілля, то тепер діти отримали доступ до цих гаджетів та Інтернету «легально». Навчання, спілкування з однокласника та вчителями, потік інформації необхідної для навчання та інші аспекти життя учня за час пандемії перейшли в онлайн форму. Більш того, до цього Інтернет і так впливав на них, були неодноразові масові випадки захоплення різними соціальними мережами негативного напрямку, групами смерті, анорексичними групами (досить популярні зараз), а оскільки психіка підлітка і без того не є стабільною то на даний час, коли обмежень в користуванні гаджетами немає, цей весь негатив ще більше впливає на дитину.
Чому гаджети стають для дітей такими важливими?
Основне завдання школи як соціального середовища – навчити спілкуватись, взаємодіяти, та сформувати комунікативні навички, в період карантину цього немає, діти навпаки втрачають те, що вони здобули. Від цього формується невпевненість, страх спілкування в майбутньому, коли дитина вийде зі своєї створеної зони комфорту. Але бажання належати до певної соціальної групи все ж буде домінувати, а в умовах карантину, тобто коли діти обмежені стінами дому, вони шукають людей, за якими змогли б спостерігати, тих самих блогерів чи знаменитостей. Батьки можуть не розуміти дитину, приділяти їй недостатньо уваги й відповідно починається зворотна реакція, коли діти задовольняють свою потребу в спілкуванні таким чином. Вони можуть спостерігати, ставити вподобайки, писати коментарі, а потім переносити свої враження на об’єкт розмови з друзями.
Блогер – частина щоденного життя.
Блогерством цікавляться не тільки підлітки, а й дорослі. Причин може бути багато, наприклад, блогер розповідає про те, що цікавить батьків. До речі, діти часто переймають поведінку авторитетних для себе блогерів. По-друге, це є популярність і заробіток коштів, а підлітки теж цього хочуть. Я не знаю таких дітей, які б нічим не цікавились чи не захоплювались якоюсь знаменитістю, і мова тут йде про думку: «Я хочу бути схожим на когось..», «Продукувати таку поведінку, яку представляє той, за ким я слідкую, бо в нього дуже багато підписників», «Якщо я буду поводитися таким чином, мною також будуть захоплюватись…»
Чим може зашкодити віртуальний друг?
Я займаюсь питанням суїциду, і в суїцидології є такий термін «ефект Вертера». Якщо особа, яка для великої кількості людей була авторитетом вчиняє суїцид, то є висока ймовірність, що в той момент буде зростати кількість суїцидів серед її прихильників. Тобто, знаменитість є зразком для наслідування, особливо це стосується підлітків, які переймають манеру поведінки, спілкування, стиль життя. Все є зразком для наслідування, інших моделей діти або не бачать, бо немає звідки, або не хочуть бачити та розуміти.
Як застерегти?
Є випадки, коли батьки зацікавлені в заробітку, а не в збережені здорової психіки своїх дітей. Тут гарним прикладом є ситуація на платформі Like, на яку постився дитячий контент з сексуальним підтекстом. В першу чергу батьки повинні зацікавитись тим, чим цікавиться їхня дитина, дізнатись, які є інтереси в дитини, пояснювати, вести бесіди про сексуальну культуру. Варто намагатись не бути контрольним органом впливу, не маніпулювати, не в директивній формі пригнічувати, а все-таки намагатись бути дитині другом, зрозуміти чому вона цікавиться тією чи іншою тематикою. Звичайно будуть діти, які можуть успадковувати цей тип поведінки, вважаючи це за норму. Батьки мають пояснювати про спілкування, взаємодію з протилежною статтю, правильне будувати стосунків інтимного характеру. Тобто зі сторони батьків повинен бути присутній елемент виховання. Якщо вже і є ситуації, коли дитина стала не просто спостерігачем, а й активним учасником соціальної мережі, то в першу чергу потрібно зрозуміти причину цих дій, але не скандалити. Психологічні особливості дитячого віку не приймають постійну критику, а поведінка може навпаки загостритись та стати ще більш агресивною, ніж була раніше. Знову ж таки, корінь проблеми може бути в тому, що дитині не вистачає уваги, і вона таким чином старається її привернути, навіть негативна поведінка привертає увагу батьків: «Нехай на мене мама накричить, нехай мене посварять, нехай і буде якесь покарання, але на деякий час батьки на мене увагу звернуть». Така поведінка може демонструвати протест. І останнє, це коли в сім’ї дійсно нерозуміння і дитина шукає спосіб реалізації себе, різними засобами. До такої роботи повинна залучатись школа, психологи, які працюють у сфері освіти, люди компетентні в таких питаннях повинні розповідати, аналізувати, роз’яснювати чому такі речі можуть бути небезпечними, також можна долучити працівників ювенальної поліції, оскільки діти часто поширюють особисту інформацію і варто приділити увагу роз’ясненню цих дій. Щоб допомогти дитині виправити свою поведінку, потрібно провести комплексну роботу.
Заборонити не можна!
Дайте щось на заміну. Проміжок часу, який дитина проводила в соціальній мережі, яка негативно на ній відбивалася, потрібно заповнити альтернативою, яка б її зацікавила. Це не повинен бути Інтернет, можливо це буде спілкування, виїзд на природу, ігри, спорт, танці й так дальше. Але не можна просто вимкнути й сказати: «Все, ти цим більше користуватись не будеш, взагалі не вмикаєш Інтернет». І що далі? Яка буде реакція дитини? Тобто має бути альтернатива, щось відступає на другий план щось прибуває, але таке, щоб зацікавило дитину ще більше.
Проблема суспільства
У нас є брак досвіду, як правильно доносити інформацію про статеву культуру. Батьки зазвичай соромляться говорити або думають, що поки не час. Найпершою проблемою батьків є їхній страх та сором пояснити, невміння коректно розтлумачити інформацію про статеве виховання. Якщо цього пояснення дитина не отримує в сім’ї, то звичайно цікавість зростає і вона почерпне інформацію з Інтернету. Знову ж таки, якщо брати той самий Тік Ток, в якому відео легкі, доступні, короткі, він не вимагає читати чи аналізувати інформацію, і зазвичай дитина швидко схоплює те, що цікаве, яскраве, просте для її розуміння, заборонене дома. Це середовище, де все дозволено, і відповідно цікавляться темами, які цікаві підлітку, це сексуальна поведінка і те, на що наклали вето батьки.
Дитяче блогерство – це погано?
Насамперед це питання авторитету, тобто точкою впливу не є чужі люди та інші блогери, а саме батьки. Наголошую, якщо мама чи тато сидить в Інтернеті, веде активне життя в соціальних мережах, то дитину від цього неможливо відвернути, вона буде дивитись на батьків і робити те саме. По-перше, якщо вже ваше чадо намагається стати блогером, тут важливо говорити, пояснювати, цікавитись. В цій ситуації можна навіть допомогти, тобто вийти на компроміс з дитиною щодо теми, вибрати ту ланку, яка буде влаштовувати вас обох і долучитись до створення контенту. Відповідно під час творчого процесу з дитиною, вам буде надаватись більший доступ до контролю, і дитина відчує, що ви теж цим цікавитесь.
Якщо ведуть дитину до психолога проблема зазвичай не в дитині!
До психологів зазвичай звертаються після конфлікту, і батьки приводять саме дитину до психолога. Втім, коли починається консультація, ми бачимо, що батьки поводили себе доволі агресивно і в результаті дитина ще більше проявляє супротив. Зазвичай дитина є наслідком проблем її батьків, тому психологи зазвичай проводять консультацію всієї сім’ї. В першу чергу спробуйте стати дитині другом, авторитетом. Тоді буде набагато простіше почути сигнал тривоги, коли дитині загрожуватиме небезпека.
Як зрозуміти, що горить червоне світло «SOS»?
Це може бути зміна поведінки. Якщо дитина була активна, але її турбують негативні думки, переживання, вона може стати пасивною, замикатись в собі, проявляти небажання йти на контакт, перестає спілкуватись із друзями. Переважає негативний настрій, можуть бути присутні фізіологічні реакції, такі як нудота, головний біль, млявість, сонливість. Якщо ви замітили за своєю дитиною такі поведінкові прояви, тут варто звернутись до причини. Проаналізуйте чи є проблема в сім’ї, конфлікти, насильство, розлучення батьків і зверніть увагу на те, чи не стала цією причиною ситуація в школі. Зміна поведінки часто може бути результатом булінгу. Поговоріть зі шкільним психологом, але намагайтесь зробити це так, щоб ніхто крім вас і психолога не дізнався про ситуацію. Діти можуть ділитись своїми переживаннями саме з авторитетними для них блогерами, писати в особисті повідомлення чи коментарі. Варто тримати руку на пульсі, спостерігати за поведінкою дитини й допомогти їй, а не критикувати.
Діана Прокопів
Христина Ткачук
Залишити відповідь