Франківська кравчиня, яка одягала італійських наречених

Іванофранківка Ольга Щепанська понад 20 років шила весільні сукні (і не тільки) для італійських наречених. Жінка зізнається, це був дуже цікавий етап її життя. Згодом дизайнерка навіть взяла участь в модних показах. Зараз Ольга повернулась додому і продовжує свою кравецьку справу. Про свою любов до шиття, італійських модниць та перше створене плаття читайте далі.

– Якою була Ваша перша дизайнерська сукня?

Пригадую, як вперше вирішила створити білу сукню. Мені було 10 років і я придумала зняти фіранку з вікна, щоб мати достатньо тканини. Я уявила собі, як має виглядати моє дизайнерське весільне плаття, і вручну його пошила. Тоді батьки забороняли мені користуватись швейною машинкою, щоб не поломити. За цей витвір я отримала премію від батьків – стояла кілька годин у кутку і думала про свою поведінку. Після того я не знімала фіранки, щоб шити сукні.

– В якому віці Ви почали шити одяг?

Мої батьки полюбляли шити одяг у вільний від роботи час, тому моя любов до цієї справи розпочалась десь у 8-9 років. Я уважно стежила за тим, як вони створюють одяг, а з кусочків тканини, які залишались, я шила вбрання для своїх ляльок. Тоді я й не думала, що колись шитиму весільні сукні в Італії.

– Батьки тоді все ж навчили Вас користуватись швейною машинкою?

Згодом батьки все ж навчили мене користуватись швейною машинкою і я вже на ній створювала вбрання для ляльок. Я завжди у своїй голові уявляла як все має виглядати, який буде фасон.

– За освітою Ви кравчиня?

Вже в 16 років я вступила у швейне училище. Після закінчення я була кравцем верхнього одягу 5 розряду. Після навчання в мене почалось цікавіше життя.

– Ви шили весільні сукні для італійських наречених. Розкажіть про цей період.

Близько 20 років я працювала в різних ательє Італії. За цей час я побачила різні техніки роботи, вміння кравців. Мене здивувало, що там працювали кравці, яким вже виповнилось понад 70 років. Вони використовували стародавню техніку шиття, тому мені було надзвичайно цікаво спостерігати за ними. Мені доводилось поєднувати свої вміння, нову техніку з їхніми ручними традиціями шиття.

В Італії я почала шити весільні сукні. Найбільше мені подобалось виконувати індивідуальні замовлення, бо так я знайомилась із багатьма дуже цікавими людьми. До речі, з деякими я подружилась і досі підтримую спілкування. У вихідні дні я продовжувала шити, але вже вдома для друзів.

– Чим відрізняються українські наречені від італійських?

Мені дуже сподобалось, що італійські дівчата дуже ретельно готуються до свят. Вони дуже відповідально ставляться до пошиття сукні для випускного вечора чи весілля. Наприклад, ще за 8-9 місяців до весілля вони замовляють сукню. Ми їх шили в три етапи, а кожен етап вимагає примірки. За цей час доводиться знайомитись із цілими родинами наречених, бо на примірки завжди приходило багато членів сім’ї. Було дуже приємно спостерігати, коли близько 8 родичів чекає вже побачити плаття, всі оцінюють, кажуть свою думку. А поки це все тривало, то зазвичай я дізналась сімейні історії нареченої, про їхній рід, майбутнє весілля.

– Які ще обов’язки в італійських кравчинь?

В Італії заможні наречені зазвичай запрошують кравчиню, щоб та їх одягла в день весілля. Мені доводилось супроводжувати наречену, одягати її, позувати перед камерами. До того ж я завжди контролювала, щоб в машині не було спекотно, бо тоді шовкова тканина дуже мнеться. Італійським нареченим дуже важливо ефектно з’явитись в церкві чи бенкетному залі, тому я завжди їх супроводжувала і допомагала в догляді за сукнею. Насправді робота була складна, але дуже цікава.

– Коли Ви почали брати участь в показах із власними сукнями?

Через деякий час я познайомилась із дуже креативними дизайнерами. Вони мене запросили у свою спілку, тож з того часу я брала участь в показах мод. Це був новий, дуже цікавий етап мого життя. Співпраця з багатьма людьми дала мені великий досвід. Для мене 20 років роботи за кордоном проминули дуже швидко.

– Ви все ж повернулись додому. Тут продовжили шити?

Я після повернення продовжила кравецьку справу. Для мене це ніби ритуал – створювати для когось одяг. Дуже люблю ідеї, коли клієнт приходить не з картинкою, а розповідає своє бачення. Мені дуже нудно копіювати одяг з готових картинок, а цікавіше, коли ми з клієнткою разом роздумуємо над дизайном. Коли я одягаю клієнта в одяг свого дизайну, то мені здається, ніби я одночасно кладу на нього свій настрій.

– У Вас часто замовляють пошиття вишиванок. Які зараз в тренді?

Окрім традиційно білих, чорних та червоних, зараз модні вишиванки природних відтінків. Наприклад, коричневі, жовті, зелені та сірі. Щодо дизайну, то тут вітається нестандартний крій, мікс тканин, цікаве поєднання та експерименти з рукавами. Втім, я завжди схиляюсь до думки, що модно те, що личить людині.

– Що найважливіше в створенні одягу?

Кравчиня має відчувати кожного своє клієнта, зрозуміти його уяву і пояснити, як це буде виглядати в закінченому варіанті.

– Вам доводиться шити для себе?

Кажуть, що чоботар завжди без чобіт. Так і в мене. Буває, що не вистачає часу, щоб вкоротити собі штани. Втім, коли є вільний час, то я люблю щось шити для себе. Навіть якщо я ніколи не одягну ту сукню, але я давно хотіла її пошити, то я це зроблю. Я буду рада, що вона є і що я ніколи її не одягну (сміється).

Нещодавно мій чоловік намалював малюнок, щоб перенести його на тканину. Ми разом маємо щось із цього пошити. В мене дуже креативний чоловік, працює реставратором. Родом він із Німеччини, але за час нашого спільного життя, чоловік дуже полюбив Україну.

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *