ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Катерина Перконос: «Найважливіший ресурс для редактора – власний мозок»

Катерина Перконос:  «Найважливіший ресурс для редактора - власний мозок»

Коли ми читаємо книжки, слухаємо медійне мовлення, то й не здогадуємося, що за тим, як побудовані ці речення, стоїть величезна робота літературного редактора. Людини, яка впорядковує букви, слова та речення у виданнях та відповідає за якість текстів. Катерина Перконос – літературна редакторка, яка співпрацює з дубляжною студією «1+1», «Видавництвом Старого Лева» та багатьма іншими компаніями. Катя розповіла про специфіку роботи літредактора.
 
14
 
– Чому ви обрали професію літературного редактора?
 
– Працювати я почала раніше, ніж здобувати освіту, тому радше не «працюю за фахом», а маю освіту за фахом. У 16 років мене захопила ідея стати редакторкою і одразу випала нагода працювати помічницею головного редактора журналу. Згодом я вступила у Видавничо-поліграфічний інститут КПІ, вчилася на заочному відділенні та паралельно працювала. Для українського редактора досвід, безперечно, значно цінніший за освіту.
 
– Розкажіть про специфіку роботи літературного редактора. Як проходить робочий день літературного редактора?
 
– Наша праця дуже творча, але мало хто про це знає, окрім самих редакторів. Нас зазвичай вважають такими собі технічними працівниками, які просто «виправляють помилки». Так, наче є якийсь «Великий перелік помилок», і завдання літредактора – відшукати хиби з цього переліку в тексті. Насправді ж редактор опрацьовує текст на багатьох рівнях. У нас одне завдання – зробити твір якнайкращим для читача (або слухача, або глядача). І немає ніяких стандартних схем його виконання.
 
16
 
– Скільки часу потрібно для редагування тексту книги?
– По-різному. Обсяг книжки залежить від формату, гарнітури, кегля, верстки загалом. На швидкість роботи дуже впливають особливості оригіналу. Тому на один і той самий обсяг може знадобитися кардинально різна кількість часу.
 
– Якими проектами займалася?
– Багатьма і дуже різними. Я починала працювати в газетах і журналах. Потім був важливий для професійного розвитку період – робота у видавничому відділі Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології, де я багато чого навчилася. Був ще дуже класний проект – журнал «Люблю каву!», який ми робили з нуля. Кумедним і повчальним був досвід редагування дитячих журналів «Пізнайко». Зараз я позаштатно співпрацюю з відділом дубляжу та озвучки студії «1+1» та «Видавництвом Старого Лева» – обидві роботи обожнюю.

 

009
 
– Наскільки складно редагувати текст письменника, так щоб не змінити авторського задуму?
 
– Навряд чи хороший редактор на нього зазіхне. Думаю, складніше визначити межу втручання в стиль. Буває важко розрізнити, де стилістична вада, яка псуватиме сприйняття тексту, а де примха авторського стилю. Це така ювелірна робота з великою відповідальністю.
 
– Що найскладніше у вашій професії?
 
– Вижити на копійчані гонорари, хоча то не тільки в цій професії. Також бувають труднощі в спілкуванні з іншими учасниками видавничого процесу – люди різні, не завжди вдається одразу порозумітися. А ще мені болісно «відривати від серця» книжки – я з ними дуже зростаюся, а коли вони виходять друком і починають свій «дорослий» книжковий шлях, я вже до них ніяк не причетна, і це важко психологічно.
 
13
 
– Чому ви любите свою професію? Чи знайшли Ви у ній себе?
 
– Знайшла, це моя «сродна праця». Люблю за навіжене натхнення, запал, який виникає під час роботи. Коли занурюєшся в текст, і починаєш ним жити. Ще люблю редакторський фах за те, що він спонукає постійно розвиватися. Хоч який текст редагуєш – неодмінно дізнаєшся щось нове. Буває, зачепишся за якесь слово, смикнеш за ниточку і розмотуєш цілий клубок, довідуєшся цікаві факти, які за інших обставин навряд чи дізналася б. І страшенно люблю той момент, коли після тривалої праці, вагань і страждань текст нарешті починає звучати. Я завжди читаю все вголос. І це аж фізично відчувається: зрушуються якісь коліщатка, з’єднуються пазлики, слова стаються на свої місця — і ось воно, звучить! Неймовірне відчуття.
 
– Якими ресурсами користуєтеся у роботі?
 
– Правописом, академічними словниками, держстандартами, довідниками авторитетних для мене авторів і, звісно, ґуґлом. Якщо редагую переклад, то й іноземними словниками, електронними. Але найважливіший ресурс для редактора – власний мозок. Важливо вміти логічно мислити. Інтуїція теж часто стає в пригоді.
 
15
 
– Якими власними роботами найбільше пишаєтеся?
 
– Я більше схильна побиватися через те, що не змогла зробити текст досконалим. Зате моя дочка страшенно пишається всіма моїми роботами. Вона з неабиякою гордістю розповідає всім, що її мама редакторка, і її однолітки переконані, що в мене найкрутіша професія у світі. І коли вона мені каже зі щирим захватом: «Ого, мамо, це ТИ відредагувала?!» — тоді навіть я починаю трішечки пишатися.
 
– На якому рівні сьогодні редагування текстів у книгах? Чи часто трапляються помилки і чому так?
 
– На жаль, на прикрому рівні, часто трапляються помилки. Не знаю, чи є однозначна відповідь чому. Мало видавців, які усвідомлюють, наскільки важливим є якісне редагування. А про коректуру я взагалі мовчу. Та й фахівців хороших мало. У вишах цю спеціальність викладають нецікаво, відірвано від реальності. Зарплати мізерні, а вимоги до хорошого редактора високі. Треба бути цілковитим психом із залізною силою волі, щоб триматися цього фаху.
 
Сніжана САМАНЧУК
 

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]