Письменник, який побував більше ніж у 30 країнах. Його романами захоплюються далеко за межами України. Автор книг «Доки світло не згасне назавжди», «Де немає бога», «Зазирни у мої сни», «Не озирайся і мовчи», «Жорстоке небо», «Твердиня» та ще низки тревелогів. Макс Кідрук ексклюзивно для сайту «ВЕЖІ» розповів про свої книги, подорожі, політичне життя та плани на майбутнє.
Почнемо, напевне, зі стандартного питання. Коли Ви почали цікавитись літературою і як відчули, що можете писати для інших?
– Я читав багато ще з дитинства. Мій батько – письменник, тому вдома є величезна бібліотека. Звідти і почався інтерес до літератури. Насправді, багато хто відчуває, що може писати. Але це ніяк не означає, що так є. Тобто це вирішувати не письменнику, а читачам. Відчуття того, що я можу чимось зацікавити інших, це нічого і аж ніяк не запорука майбутнього успіху. Доречно сказати, коли ж читачі відчули, що можуть перейматися тим, про що я пишу. Я зрозумів, що можу писати значно раніше, аніж навчився це нормально робити.
А коли побачили, що Ваші книги зацікавлюють читачів і зрозуміли, що варто продовжувати це?
– Я страшенно шкодую, що мої перші книги були все ж опубліковані. Втім вина є не тільки моя, а й мого видавця. На той час літературний ринок був досить нестійким і мої перші праці без проблем видали. Але насправді, ті книги містять низку певних помилок, про що я дізнався, коли вже у мене з’явилась постійна редакторка Ольга Веремчук і вказала на ті всі похибки. Найперше це вдарило по-моєму его. Від тоді Ольга редагує всі мої праці і пояснює як правильно писати, описує ті деталі, які я не знав, бо не філолог за освітою. Ну але без тих перших праць мене б не було. Навчився я писати вже з роману «Жорстоке небо». А от книга «Зазирни у мої сни» вже була спершу редагована мною і я бачив, що це вже має літературну цінність. Ну і це перша книга, яка увійшла в шорт-лист “Книга року ВВС”. І от тоді одна з членів журі написала, що Кідрук нарешті сів та навчився писати.
Деякі Ваші книги написані в такому особливому жанрі техно-триллер. Чому такий стиль і як себе почуваєте в ньому?
– Мені здається, що я вже переріс його. Все ще тяжію до максимальної реалістичності, що певною мірою є синонімом до “техно-”. Але все більше я рухаюсь до гостросоціальності. Мої книги наповнюються соціальними темами. Це все ще триллери та наукова фантастика, але соціальна складова стає такою ж важливою. Будь-який автор пише те, що б він сам читав. Письменник, який намагається уявити свого читача – це хибний шлях. Я завжди роблю книгу такою, щоб вона подобалась мені, щоб була схожа на ті книги, які я читаю. Формула успіху для автора – завжди бути щирим із собою, а не з читачем. Бо фальш щодо себе, книголюб одразу відчує. І це не марнослівство, а перевірена правда. Попередній мій роман «Де немає Бога »про американський футбол. Насправді, він про стосунки батька та сина, хоча мало хто це розуміє. Футбол – це остання річ, про яку я б писав, хоч і люблю цю гру.
Чи є якась основна думка, яку Ви хочете донести в кожній зі своїх книг?
– Беззаперечно. Це стосується моїх останніх, нових романів. Від 2013 року всі мої книги містять цей зв’язок основної думки. Перші книги є плоскими, в них відсутні якісь глибини над якими варто замислитись. Читачі їх люблять і це факт. Але вже в останніх напрацюваннях я висвітлюю основне. Це ніби така червона нитка, яка тягнеться не від книги до книги, а від сюжету до сюжету. Найбільш важливою в цьому сенсі є книга «Де немає Бога». Це складний роман, який на мій подив став успішним. Ще не зустрічав людину, яка б розгадала все, що я там заклав. Я отримав велике задоволення працюючи над ним. Ще однією книгою з вираженим сенсом є «Доки світло не згасне назавжди». Попри те, що це триллер, думка закладена у тексті. Я полегшую читачеві роботу бо виношу її окремим абзацом в анотацію.
“Ніякі жертви не варті спроб виправити минуле, адже безжальний світ завжди знайде спосіб примусити за них розплачуватися”- ось власне одне речення описує те, про що йдеться.
Напевне усім Вашим читачам відомо, що Ви полюбляєте подорожувати. Чи впливають враження від інших країн на Ваші літературні ідеї?
– Впливають в усіх сенсах. Це локації, які я відвідую; люди, за якими спостерігаю. Це теж робота професійного автора – спостерігати. Я шукаю типажі. Максимально реалістичні, які потім використовую в своїх сюжетах. Людина читаючи, десь на підсвідомому рівні розпізнає себе і сприйме це за реальність. Подорожі як ніщо розширюють кругозір, дають більше можливостей.
Які найяскравіші враження від поїздок?
– Їх досить багато. Це острів Пасхи, остання поїздка до Індонезії з дружиною, Танзанія. Кожна поїздка була чудовою. І всюди є що подивитись.
Що зараз з Вашим політичним життям? Ще в 2012 Ви балотувались до ВР України. Тепер не було таких планів у зв’язку з останніми політичними подіями?
– З моїм політичним життям зараз нічого не відбувається. Я жодним чином не хочу співвідносити себе з нинішньою політичною владою. Це зрадники! Але проблема не в них, а в тих, хто так голосував.
Ваша дружина є для Вас найголовнішим критиком ? Чи дає вона Вам якісь поради щодо написання?
– Вона завжди першою читає мої книги. Ми часто обговорюємо певні сюжети і вона дає поради. В книзі «Де немає Бога» переплітається 6 історій. І одна із них є порадою моєї дружини.
Фото: facebook Макс Кідрук
Серед ваших книг є та,яку можна вважати особистою гордістю?
– Так. Це книга «Де немає Бога». Це важлива, складна історія про батьків та дітей. Мені дуже неприємно читати відгуки про те, що комусь роман не сподобався бо це невдала історія про виживання в горах. Як так? Насправді, про виживання десь 20% книги, але ж решту зовсім про інше. То хіба не спадає на думку, що ці 20% не є основним текстом? Тут багато всього: релігія, стосунки Росії та України, війна, американський футбол, трансплантація органів. І все це поєднується в тему батьків та дітей. На сьогодні для мене це найважливіша праця.
Часто пишуть, що основою книги «Жорстоке небо» є реальні події. Це справді так?
– Ні. Схожа історія сталась в Росії вже після публікації роману. Очевидно, люди просто почали писати, що це пов’язано. Насправді, це художня історія в стилі техно. Просто події в книзі максимально наближені до реального життя.
Які плани на майбутнє? Що очікувати Вашим шанувальникам?
– Зараз працюю над новим проектом . Саме проект бо це буде серія романів, яка матиме назву «Нові темні віки». Це про майбутнє, колонізацію Марса, політичні та екологічні проблеми, які перетворять Землю на майже не придатне для проживання місце. Над першою книгою я працюватиму щонайменше 2 роки, тому на наступний рік не буде ані туру, ані нового роману. Бо до цього циклу я хочу не просто зробити текст, а ще 3Д моделі колоній на Марсі. Не намальовані художником, а щоб читач через додаток міг побачити те все. Хочу зробити карти Землі на той час, про який буде йти мова у книзі. Ну і є ще декілька ідей в цьому напрямку. Це вимагає дуже багато часу.
Звідки така фантастична ідея? Чому Марс?
– Я давно хотів написати про цю планету. Ну і дивлячись на те, куди все котиться, теж спонукає написати цю серію романів. Зниження середнього IQ людства, використання технологій не на користь і тд, це все має нищівну дію. Ми мали б стати щонайменше двопланетним видом, а натомість несемось до того, щоб втратити все.
Христина Ткачук
Залишити відповідь