Чи бачили ви коли-небудь вишиті копії відомих картин? 76-річна франківка Ірина Струннікова близько 30-ти років вишиває аналоги живописних картин Сальвадора Далі, Дієго Веласкеса, Клода Моне та інших найвідоміших у світі художників. В колекції жінки вже близько 60-ти картин і все це заради власного задоволення, зізнається пані Ірина.
«Серйозне захоплення вишивкою в мене почалось невипадково. До того я багато вишивала і сорочки, і серветки, але не отримувала великого задоволення. Одночасно я полюбляла дивитись на живописні картини, намагалась щось малювати. В мене жодного разу не вийшло. Я зрозуміла, що художниці з мене не буде. Все ж я збирала мистецькі книги, журнали, колекціонувала вирізки й у вільний час цим всім милувалась. Потім я натрапила на схему для вишивки картини відомого художника. До речі, саме ця картина була в моїй колекції. Виявляється, це можна поєднати. І вже понад 30 років я займаюсь вишивкою картин.
Після першої спроби, я почала шукати інші схеми-копії картин видатних художників. Тоді зрозуміла, що хочу займатись саме цим. Якщо малювати я зовсім не могла, то вишивка мені давалась легко.
Першою роботою була схема на портрет інфанти Маргарити художника Дієго Веласкеса.
Це була невеличка, проста вишивка, яка розпочала моє захоплення. Наступною була картина Сальвадора Далі «Силует у вікні». До речі, це єдина картина, яку я двічі вишивала. Першу я подарувала подрузі, яка переїжджала за кордон, але я дуже хотіла мати теж таку вдома. Тому я вишила ще раз і вже залишила собі. Втім, це єдиний випадок. Я дуже не люблю монотонної роботи – робити одне і те ж. Думаю, саме тому я так і не полюбила вишивати сорочки, серветки та все інше.
Такі картини вимагають багато часу. На одну я можу витратити від 4 місяців до року. Зараз в моїй колекції близько 60 робіт. З кожним роком я намагаюсь підбирати все складніші картини із більшою кількістю кольорів.
Деякий час я цікавилась розробленими схемами художніх фотографій. Це були схеми на основі чорно-білих фотографій відомих людей. Серед моїх робіт в цьому стилі були портрети Марлен Дітріх і Мерлін Монро. Під час однієї із моїх виставок, трапилась дуже кумедна ситуація. Ми ще виставляли картини, а ці чорно-білі поки чекали у кутку на підлозі. Якась жінка проходила повз, подивилась і сприйняла їх, як звичайні фотографії. Вона здивувалась, що ми разом із вишитими картинами, ставимо фотографії. Приємно, що мої роботи настільки схожі на живописні картини чи фотопортрети. Зараз ці вироби прикрашають оселю моєї дочки.
Мене іноді питають, скільки годин в день я присвячую вишивці. Я не можу відповісти на це питання, бо не рахую час. Щоправда, я завела зошит, куди записую скільки місяців вишиваю конкретну картину. А під час роботи я не контролюю час. Хрестик за хрестиком і так минає день. Ще коли я музику вмикаю, то буває відриваюсь на хвильку, дивлюсь, а я вже вишиваю дві години. Час дуже швидко летить, коли я працюю. Намагаюсь не засиджуватись довго, бо очі втомлюються, а при штучному світлі ще й важко вишивати.
Вдома на балконі я організувала своє робоче місце, де власне й створюю картини. Люблю, коли світить сонце, тепло і я працюю тут.
Вишиваю я тільки на одній тканині, нитки підбираю відповідно до схем. Намагаюсь не купувати багато ниток, бо вони завжди залишаються. Зараз вишиваю картину, яка складається зі 198 кольорів. Вона досить складна, але я захотіла й от роблю. Мене не цікавить складність, величина чи ціна, бо найголовніше – моє бажання.
Схеми я шукаю в Інтернеті, але вони не з дешевих, тож доводиться витрачати немалі кошти. Є люди, які на замовлення розробляють схеми, але я намагаюсь купувати вже готові, бо так дешевше. Загалом складно знайти потрібні схеми до картин.
Коли я організовувала свою першу виставку, так склалось, що не вистачало коштів для рамок на картини. Тоді мені сказали, що мої роботи ще краще дивляться без рамок. Пригадую, багато людей відгукувались, що мої картини мають простір, бо не обмежені кордонами. Після цього випадку, я завжди виставляю картини без прикрас – без рамок.
Перша моя виставка була зроблена з ініціативи моєї подруги. Вона захопилась моїми картинами й запропонувала організувати показ. Там побували й журналісти, які розповсюдили інформацію про мене і вже пізніше мені зателефонували з пропозицією взяти участь в ще одній виставці. Так мене почали запрошувати долучитись до різних виставок та експозицій.
Буває, до мене звертаються люди, які теж хочуть вишивати копії відомих картин. Я завжди з усіма ділюсь схемами та своїми знаннями. Десь 14-15 людей вже перейняли мій досвід.
Є дуже багато різних картин: гарні місця, природа, міста. Втім, я дуже люблю вишивати людей. Думаю, картина має містити щось живе. Радісні, живі, приємні картини – це моє. Ніколи не берусь за картину, де зображено насилля чи щось погане. Хочу дивитись на свої роботи й радіти.
Мене неодноразово просили зробити картину на замовлення, але я завжди відмовляю. Це не задля заробітку, а для мого задоволення. Я вишиваю, дарую родичам і друзям, організовую виставки, віддаю на благодійність, але не продаю. Одного разу мене попросила знайома вишити їй картину, а я сказала, що допоможу їй, навчу її, але хай вишиває сама.
В мене вдома вже немає місця для картин, тому я деякі знімаю зі стін і виставляю нові. Постійно віддаю дітям і внукам картини, щоб вони милувались і мали згадку про мене. До речі, моя молодша дочка теж вишиває, але не так завзято. А старша донька жартує, що вона єдина в сім’ї не займається рукоділлям.
Насправді мене охоплюють «наполеонівські плани» і мрії. Якби я могла, я б ще більше вишивала, але через голову не перескочиш. Я часто переглядаю книги із живописом і ловлю себе на думці, що вишила б усе».
Христина Ткачук
Залишити відповідь