Тарас Компаніченко – композитор, громадський діяч, бандурист, лірник, лідер гурту «Хорея Козацька», Народний артист України. Учасник міжнародних фольклорних фестивалів, під час яких дивує присутніх кобзарсько-лірницькими традиціями. Музикант талановито виконує українською, церковнослов’янською, старопольською, польською, французькою та німецькою народні пісні.
– Що в тебе змінилось від тоді, коли ти став Народним артистом України?
Спочатку були якісь підколи, жарти, але я вирішив, що на це слід піти. Ті звання, які мали б бути правдивими, повинні сповнитись сенсом. Зрештою, Євген Олександрович Сверстюк свого часу відмовився від звання Героя України. З одного боку, це правильний крок, бо серед Героїв України є такі, які не гідні цього звання, але є й правдиві. Якщо українська влада визнає твої досягнення, відзначає твоє служіння, то не варто проявляти сором’язливість, а смиренно це прийняти.
– До речі, твій кум – Олег Скрипка відмовився від такого звання. А ти вагався?
Було декілька днів на роздуми. Є різні позиції, наприклад, Галина Стефанова – велика актриса, разом з іншими після смерті Висоцького поклялись не отримувати жодних відзнак. Багато з них все ж взяли нагороди з часом, а Галина – ні. Це – принципова позиція, яку я поважаю. Наприклад, Ліна Костенко теж відмовилась від звання Героя України.
– Якщо б тобі теперішня влада присвоїли звання Народного артиста України, яким було б твоє рішення?
Я б відмовився. Я не подаю руку таким людям.
– Гурт «Хорея Козацька» презентував новий альбом «Пісні Української революції». Про що альбом?
Пісні 1917-21-х років, Перших визвольних змагань, ті пісні, що надихали козаків, гайдамаків, повстанців у боротьбі за вільну та самостійну Україну. Пісні створені поетами та композиторами тієї доби. Тут авторських озвучень ми не допустили. Цей проект ми реалізували спільно з Інститутом національної пам’яті. Спочатку думали створити один альбом, але в результаті вийшов подвійний, куди увійшло 27 пісень. Це дуже тривала робота, деякі твори були вивчені спеціально для цього альбому. Я хотів вибрати ті твори, які справді звучали б. Ми ніколи не виконували твори фортепіано, але спеціально для цього альбому зробили це. Там є акапельні твори, наприклад, «В трикутнику смерті».
– Така музика може бути успішною? Для музикантів це комерційно вигідно?
Ми маємо багато проектів та напрямків. Зараз у нас велика різдвяна програма, під час якої переповнені зали. Люди готові на люстрі сидіти, щоб послухати нас. З презентацією «Пісень Української революції» у Харкові була переповнена зала філармонії, присутні оплесками зустріли нас. Виступаємо на корпоративах, навіть у політиків. Організовуємо майданчики, щоб політичних українців зробити культурними українцями, щоб вони мали основу під собою.
– Поговоримо про одну із композицій Марш «Стяг»?
Це єдина композиція, яка є реконструкцією. Марш Стяг озвучувався багатьма композиторами доби Української революції. Написаний Борисом Грінченком про визволення поч 20 століття. В 1917 році вийшло дві книги з українськими революційними піснями, де є твір «Стяг». Тобто є тільки текст, мелодія відсутня. Я знайшов на афіші за 1917 рік те, що на святі відновлення «Просвіти» після звучання гімну хор виконав «Наш стяг» з музикою Феодосія Часника. Ми зробили реконструкцію цієї пісні на музику «Ой не ходи, Грицю».
– Зараз багато народних інструментів використовується в рок-музиці. Тобі імпонує таке звучання?
Я не бачу жодних суперечностей в цьому. Молодь повинна експериментувати на свій смак. Потрібно адаптовувати традиційні інструменти до сучасних потреб. Мені подобається, як звучить таке виконання, схвально до такого ставлюсь.
– Що з останнього тобі сподобалось в сучасній українській музиці?
Непогано «Тінь сонця» переспівали «На небесних конях». Я знаю, як народжувався цей твір в поїздках і вони зробили гарну інтерпретацію. Намагаються цитувати твори української класики, наприклад, гурт цитував «Гомін степів». Люди змушені використовувати давній універсальний інструмент у сучасній музиці. Кавери робити варто і це цікаво, наприклад, зіграти на бандурі пісні Адель. Проте, можна пройти далі і створювати справжню, оригінальну музику для цих інструментів.
Нагадуємо, що під час минулорічної зустрічі з Тарасом Компаніченком, музикант зізнався, що для нього Івано-Франківськ – це бастіон не знищеного українського духу.
“Для мене Франківщина стала тим сильним та твердим каменем українства, на який можна було спертись. Тут можна було стати сучасним, модерним українцем, який вболіває за весь світ і стоїть на своєму”.
Христина Ткачук
З радіопрограми «Ініціатива»
Залишити відповідь