Протягом багатьох років у глибині Карпат фотографка Параска Плитка-Горицвіт фотографувала все довкола. Після її смерті було знайдено скриньку з тисячами негативів. Режисер Максим Руденко не зміг залишити ці кадри без уваги, тому виникла ідея зняти документальний фільм, який отримав назву «Портрет на тлі гір». Креативна документальна стрічка висвітлює таємний зв’язок сьогодення і минулого.
Режисер та оператор Максим Руденко поділився враженнями від спадщини Параски Плитки-Горицвіт та історією кінострічки.
– Поділіться своїми враженнями від поїздки до села Криворівня, адже з цього почалась історія фільму?
Це була поїздка для того, щоб побачити місцевість, де колись Сергій Параджанов і Юрій Іллєнко знімали «Тіні забутих предків». Я випадково зустрівся з фотоархівом Параски Плитки-Горицвіт. Кадри мене зацікавили, і я знав, що з цим всім робити, адже раніше вивчав фотографію та візуальні мистецтва. Руки пам’ятають, як працювати з плівками (сміється). Насправді, коли маєш справу з фотоплівками, це починає притягувати ніби магнітом. Зараз все оцифровується, а плівки – це ще й ностальгія за минулим.
Я зрозумів, що коли людина друкує тільки декілька фото, а все інше залишається в архіві. Так і в Параски, більшість її кадрів ніхто не бачив. В мене виникло відчуття, що те все може так і залишитись схованим.
– Коли Ви зрозуміли, що ці кадри варто показати назагал?
Коли вже архів оцифрували та вивчили, з’явилось розуміння, які це кадри. Вона фотографувала в двох напрямках: документальні фото подій та постановки. Її постановки нагадують фаюмські портрети, коли людину зображували для вічності. Так і на кадрах Параски Плитки-Горицвіт, а це дуже впадає в око.
До речі, музей Параджанова в Єревані, де я бував, дуже схожий на хату Параски. Приміщення сповнене фотокартками, речами, артефактами.
Це дуже символічно, що одна велика людина вивела мене на іншу таку ж. Сергій Параджанов та Параска Плитки-Горицвіт ніколи не зустрічались, але між ними є якийсь невидимий зв’язок. Параска не цікавилась кіно, а Параджанов не знав про цю карпатську фотографку.
– Чому документальний фільм? Чи не було ідеї зняти художній ігровий фільм про Параску?
«Портрет на тлі гір» – це не тільки документальний, а художній неігровий фільм. Я працюю в жанрі документального кіно, мені це цікаво. Мені важко уявити, як хтось зняв би ігровий фільм про Параску. Це потрібно настільки переосмислити її постать, знайти такий погляд, щоб це все не перетворилось на якусь кашу.
Кіно-це не тільки актори в кадрі, це тривалий пошук того, як показати щось нове, актуальне.
«Портрет на тлі гір» – це фільм не про Параску, я й не знаю, як про неї зняти кіно. Насправді, я записав інтерв’ю в багатьох жителів Криворівні, але це не те, що хотілось. Ми шукали, як розповісти про людину, якої вже немає. Втім, я зрозумів, що не буду розповідати про неї, а через фотоархів покажу, ким вона була. Тобто завдяки різним історіям, вибудовується і образ Параски в цілому.
– Як обирали людей, які з’являються у фільмі?
Це теж випадкові люди, наприклад, у Василя Прокоп’юка я винаймав кімнату, а вже пізніше дізнався, що у минулому Параска Плитки-Горицвіт вчила його фотографувати. Все пов’язано між собою, як певний організм.
Гуцули люблять мистецтво і допомагали у процесі зйомок. Насправді, село Криворівня наповнене увагою туристів, камер, тому жителі звикли до цього. У фільмі теж продемонстрована надмірна увага до цього місця.
– У фільмі часто з’являється священник. Це щось символізує?
Нехай критики шукають символи у фільмі. Я не працював для цього, а робив те, що мені цікаво. Я шукав зв’язки між фотоархівом та сучасністю. Параска багато знімала священника біля церкви під час свят, бо це як центр духовності. Тому у фільмі теж є образ священника.
– Скільки плівок було знайдено і скільки фотокарток вдалось відтворити?
Складно сказати, бо плівки Параски були порізані на шматки. В архіві близько 6 тис. кадрів. Думаю, в майбутньому цей архів варто буде відкрити для загального доступу. Втім, це варто буде організувати на високому рівні.
– Ви організували виставку, зняли фільм, що ще пов’язаного з іменем Параски Плитки-Горицвіт плануєте зробити ?
Я не культурний менеджер чи куратор, я – режисер. В мене не було в планах цим всім займатись. В Європі є тенденція трансмедійного продукту, коли окрім фільму є ще щось. Бо просто фільмів є дуже багато, вони набридають, а трансмедійний продукт дозволяє розповісти про щось різними методами. Тому ми вирішили окрім фільму організувати ще виставку, яка б зі своєї точки зору розповідала про Параску, а також плануємо створити альбом зі світлинами. Дохід з цього альбому має частково надходити громаді, щоб це було цивілізовано.
До речі, перед тим, як ми робили виставку, виявилось, що деякі люди вже займались спадщиною Параски. Я познайомився з Олександром Чайкою з Києва, який займався легалізацією напрацювань Параски, щоб вони належали громаді. Ми теж це підтримуємо, тому громада отримала прибутки від нашої виставки.
Ще плануємо створити міжнародну фотовиставку, як окрему лінію.
– В яких країнах плануєте показувати фільм?
Мені запропонували показати фільм для української діаспори у Берліні. Ще я б хотів організувати тур в Америці , Канаді та Аргентині. До глядача пробитись дуже важко.
– Хто фінансував фільм і який його бюджет?
Його фінансувало ДержКіно. Не впевнений, що зараз можна отримати фінансування на такий фільм, але Пилип Іллєнко підтримав нашу стрічку. Кошторис фільму склав понад 1 млн. гривень.
Христина Ткачук
Залишити відповідь