Франківська майстриня Наталія Калініченко виготовляє рідкісні прикраси із мікровишивки. Вперше цю творчість жінка побачила в австрійській крамниці, а згодом методом спроб і помилок почала власноруч створювати декор із делікатною вишивкою. Отримавши економічну та музичну освіту й попрацювавши деякий час за фахом Наталія зрозуміла, що це не справа її життя. Зараз вона перетворила захоплення у роботу й ділиться досвідом з іншими через майстер-класи. «Це ж треба було стільки вчитися, щоб врешті-решт знайти свою справу», – зізнається дизайнерка.
– З чого почалося Ваше захоплення мікровишивкою?
Я пізно почала вишивати, десь з 16 років. Тоді ще навчалася в музичному училищі і знімала квартиру в Івано-Франківську. Там був інструмент – фортепіано, на якому висіла серветка. Вона мені дуже сподобалася. Я запитала господиню про неї, а вона мені пояснила що купити, щоб вишити таку ж. І так почалось моє захоплення.
Вишивала я багато різного: картини, ікони, сорочки, рушники, серветки. І як зазвичай – чоботар без чобіт. Вишиванки я особисто не мала. Одного разу була нагода піти на родинний ювілей, де був дрес-код – вишивка. Я розуміла, що вже не встигну вишити собі сорочку, хоча членам сім’ї вже давно подарувала власноруч оздоблені вишиванки. Зовсім випадково на просторах Інтернету я натрапила на допис про австрійський магазин, де побачила фото з прикрасами з мікровишивкою. Мене це зацікавило, я знайшла клаптик тканини і тоді вишила перші свої прикраси – кулон, сережки і каблучку. Я дуже цим пишалася, почувалась щасливою від того, що результат був такий, як я й хотіла. Назва тієї австрійської крамниці в перекладі з французької означає «маленька крапка». Тобто ручкою чи олівцем ставите крапочку на папері і такою є довжина стібка – менше міліметра. Перший стібок мені показала господиня квартири, яку я знімала. Потім я шукала інформацію в Інтернеті і вчилася методом спроб і помилок.
В моїй сім’ї ніхто не вишивав, тому мене не вчили цьому. Проте бабуся займалася рукоділлям –в’язала, а дідусь робив скрипки, тому творчі гени мені далися в знаки.
– Розкажіть про процес створення таких прикрас.
В ідеалі потрібно вишивати на шовку, проте натуральний шовк дорого коштує. Для того, щоб зробити прикраси з вишивки більш доступними, є хороші німецькі тканини різної щільності, теж якісні. Голка повинна бути якнайтоншою, на ринку її називають бісерною голкою. Дуже люблю старовинні австрійські схеми, інтерпретую їх, додаю щось своє, міняю кольори. Іноді самостійно створюю схеми на папері. Якщо немає можливості знайти такі схеми, то можна використовувати будь-який фрагмент з вишивки і використовувати його. Він вийде в чотири рази меншим, аніж при вишивці хрестиком, адже чим дрібніша тканина, тим дрібнішим є малюнок. Також будь-яку роботу можна зіпсувати неякісною фурнітурою, тому це теж важливо.
На початку мене ще цікавило як прикріпити тканину до металу. Тоді за порадами з онлайн-форуму я звернула увагу на клей, який би клеїв ці два матеріали. Мені ще важливо, щоб він не мав специфічного запаху, адже носячи прикраси, не хочеться дихати токсичними речовинами.
– Скільки часу Ви витрачаєте один виріб?
Якщо я його роблю і розробляю вперше, то до тижня часу. Зазвичай, якщо я вже робила подібні речі, то 5-6 днів. На набір, звісно, піде більше часу.
– Чи складно було навчитися техніці виготовлення прикрас з мікровишивкою?
Особисто мені не було складно, бо я цього дуже хотіла. Також бачу, що зараз багато дівчат цим захопилися. Та й взагалі, у нас настільки талановиті жінки в Україні, для яких немає нічого неможливого. Є такі, що одразу все підхоплюють, їм це подобається і вони це роблять.
– Скільки прикрас вже є у Вашій колекції?
Понад 500. Я вже всіх і не пам’ятаю. Перший рік я орієнтувалася в кількості, потім вирішила записувати скільки та які прикраси вишила щомісяця, але потім я збилася з рахунку. Іноді і не встигаю сфотографувати, адже люди швидко забирають. До речі, я ніколи не зберігаю у себе багато прикрас.
– Чи траплялись у Вас якісь курйозні ситуації під час роботи або з клієнтами?
Одного разу дівчина зі Львова, зараз уже моя подруга, дивувалася, що такі речі робить молода жінка, адже думала, що це робить якась стара бабуся.
Ще одна смішна ситуація була, коли дівчина з Польщі попросила зробити їй таку підвіску, яку вже раніше купляла у мене. Я їй пояснила, що зараз немає такої фурнітури, на що вона сказала, аби я тоді зробила колечко. Яке ж моє здивування було, коли я їй принесла каблучку, а виявляється, що вона мала на увазі підвіску такої ж форми.
– Створення прикрас з мікровишивки – це Ваша основна робота чи все ж захоплення?
Останні 5 років мікровишивка є моєю основною роботою. Спочатку я навіть на сторінках в соціальних мережах називала мікровишивку новим захопленням, потім стерла слово «нове», бо тепер це дійсно робота. Дуже люблю цю справу. До речі, я стараюсь пропагувати в мікровишивці наші українські орнаменти, є схеми із символічним значенням, обереги. Також почала кодувати зашифровані імена.
– Який Ваш найулюбленіший виріб?
Безсумнівно, перший. Він приніс багато емоцій і щастя. До речі, свої перші вироби я нікому не віддаю, а зберігаю в себе. Хоча дуже люблю дарувати, люблю спостерігати за реакцією, тому мені здається, що давати навіть приємніше, ніж отримувати.
– Чи складно виготовляти індивідуальні замовлення?
Мені подобається, коли люди розуміють приблизно що хочуть, кажуть відтінки, яка фурнітура, що має бути зображено. Далі починається політ фантазії. А коли присилають фото окремих схем, тоді трохи складно працювати.
Я стараюся робити те, що мені подобається. Якщо мені не подобається схема, то я не буду її робити, тому іноді можу запропонувати людині іншу або ж відмовити. Не все вимірюється в грошах.
– Чи передаєте Ви комусь свій досвід?
Так, до карантину я проводила майстер-класи. Там розповідала про всі нюанси та секрети роботи в цій сфері на основі свого досвіду. Вважаю, що це важливо, бо мені особисто не було у кого так вчитися і щоразу, наприклад, перед монтуванням вишивки, яку створювала тиждень, дуже переживала. Бо якщо її зіпсувати, то вся робота піде нанівець. Виправити буде неможливо, лише спочатку переробляти. Приїжджали дівчата з Києва, Харкова, Яремче. Майстер-класи переважно індивідуальні. Людина приходить, я надаю все необхідне, показую, а потім людина йде вже з готовими власними прикрасами.
Також проводила онлайн майстер-класи. Зазвичай такі майстер-класи тривають близько 5-6 годин. Проте був випадок, коли до мене прийшла вчитися 71-річна жінка. Спочатку я скептично поставилася до цього, адже думала, що це буде дуже довго. Проте все склалося навпаки: жінка дуже розумна, швидко все засвоювала, без зайвих запитань, чітко все робила і у висновку ми пройшли майстер-клас лише за півтори години. Згодом вона мені надсилала фото своїх готових виробів, тобто вона і далі цим займається для себе, для душі.
На майстер-класах я даю спеціально адаптовану схему на два-три кольори. У моїх виробах буває і 40 кольорів, тому вони, відповідно, виготовляються довше. Схеми для навчання досить легкі, аби людина зрозуміла сам принцип роботи, переходи і нюанси, які їй знадобляться у подальшій роботі.
– Де зазвичай створюєте свої прикраси?
Я роблю це вдома і у мене ціла квартира – як творчий куточок. Я собі вибрала велику кімнату в нашій квартирі-студії, тож можу водночас контролювати все, що відбувається вдома: хто прийшов, хто пішов, куди поклав тощо (сміється). А взагалі моє робоче місце – це м’яке крісло, рухомий стіл для ноутбука, стелаж з необхідними мені матеріалами. Іноді можу на фоні дивитися якийсь фільм.
– Як ваша сім’я сприймає таку творчість?
Однозначно мене всі підтримують. У нас дружня, хороша сім’я і є взаєморозуміння в цьому плані. Та й виходить так, що я весь час вдома, можу швидко впоратися з домашніми справами. Їм так комфортно. А от зараз, коли я трішки «вирвалася» з сім’ї в спілкування, то їм уже незвично, бо треба робити щось самостійно. Але нехай звикають.
– Ваші вироби мають дещо вінтажний стиль. Чи є зараз попит на такі речі?
Є багато поціновувачів. Раніше питали що таке мікровишивка, а зараз майже всі про це знають. Два роки тому ми робили виставку в Музеї мистецтв і багато людей приходило дивитися, хоч вхід був платний. І навіть зараз на карантині є багато клієнтів. Вироби поширені і серед молоді, адже я намагаюсь робити молодіжні прикраси. Часто просять зашифрувати в кулонах якесь ім’я або слово «кохання». Іноді чоловіки замовляють прикраси на подарунок дружинам.
– Хто Вас надихає на творчість?
Я захоплююся Валерієм Малиновським, його роботами і творчістю.
Він для мене неперевершений як майстер і художник. Його ікони – неоціненні. Він вишиває без збільшувальних приладів, без окулярів чи лупи. Дуже пишаюся тим, що я з ним знайома.
– Чи є негативні сторони цієї роботи?
Щодо мінусів, то це, мабуть, час. Багато часу йде на виготовлення прикрас. Ще іноді псується зір, але це не у всіх. Головне – щоб було якісне світло, в ідеалі денне. Набагато більше плюсів: розвиток, фантазія… Запитайте у художника що йому не подобається. Хіба що те, що забруднився фарбами. Тут так само.
– Чи плануєте якось масштабніше розвивати свою творчість?
Моя мрія – відкрити магазин схожий до тієї австрійської крамнички, з якої усе почалось. Їй вже понад 100 років, це сімейний бізнес і тільки там можна було купити такі речі. Я б хотіла, щоб у нас в Івано- Франківську теж був такий маленький магазинчик-студія, щоб бути ближче до людей. Щоб мої подруги-вишивальниці могли прийти, поспілкуватися, подивитися на мої новинки.
Зараз ми з франківськими майстринями за моєю ініціативою об’єдналися, хоча раніше сприймали одна одну як конкуренток. Зараз навпаки – ділимось фурнітурами, розповідаємо де і що купити. Ми вже як подруги і це чудово.
Андріана Гайдук
Христина Ткачук
Залишити відповідь