Проблема безпритульності тварин не перестає бути актуальною. Добре, коли є люди, які безкорисно займаються допомогою тваринам. Про цю проблему говорили із керівником благодійної організації «Дім Сірка» – Наталією Когут.
– Для того, щоб діяла благодійна організація необхідна допомога волонтерів. Чи багато охочих людей на волонтерську вакансію? І вже якщо приходять, то чи затримуються надовго?
– Ми завжди закликаємо до допомоги нових волонтерів. У нас були толоки минулого року влітку, і приїжджали волонтери раз на тиждень, погралися з собаками і зникли. З 20-ти охочих допомогти залишилось двоє, які раз на місяць з’являються. Загалом з волонтерами дуже сумна історія. А от в Америці модно бути волонтером. Там діє така волонтерська система, яка укладає угоду з притулком про те, що вони є волонтерами і зобов’язуються одного разу на тиждень відвідувати тваринець. У випадку, якщо волонтер пропустив свою чергу, то в нього забирають посвідчення. Це справді актуально і круто, люди реально хочуть допомогти. На жаль у нас все обмежується лайками у соціальних мережах.
– У соціальних мережах багато людей, які відгукуються допомогти?
– Багато активних людей з’являються у соціальних мережах. Наша благадійна організація налічує велику кількість підписників у ФБ та Вконтакті, близько 18 тисяч. Якби кожен френд свідомо відносився до проблеми безпритульності тварин і розумів, що кожна гривня важлива, то щомісяця ми могли б збирати 18 тисяч гривень. Одна справа коментувати пости, говорити, які бідненькі і красивенькі тваринки, а інша – реально допомагати. Ефективна аудиторія у Фейсбуці, нехай їх менше аніж у Вконтакті, але вони справді відгукуються і допомагають. У Вк є лише 10-15 людей, які регулярно допомагають матеріально, надсилають 100, 200, а інколи і 1000 гривень.
– У вас є волонтери, які працюють на постійній основі?
– Зараз у нас є кілька молодих волонтерів, які розуміють, що ця справа серйозна і приходять просто до вольєрів, щоб погодувати тварин. Роблять так, тому що: по-перше, не мають можливості тримати тварину вдома, буває таке, що батьки не дозволяють абощо; по-друге, вони хочуть допомогти, але фінансово не в змозі. Але ми і тому раді. Зараз я буквально залишилась одна. Катя, наш постійний волонтер, поїхала в Калуш, де знаходиться ще один притулок, розвивати його там. Тому все роблю власноруч.
– Тобто ваша організація має притулок не тільки у Франківську?
– Так, є ще у Калуші та Павлівці. Якщо чесно, в Павлівці стан притулку незадовільний. Він існує 8 років, результати могли б бути кращими. Я не бачу перспективи. Туди потрібен молодий, амбіційний керівник. В Калуші краща ситуація, ще є багацько робити, але робота іде.
– Часто буває так, що люди беруть собачку, а потім повертають. Волонтери не дуже задоволені такою ситуацією. Чи погіршуються відносини волонтерів і людей через це?
– Так, погіршуються. Дуже багато таких ситуацій. Коли ми віддаємо тварину у руки, маємо пересвідчитись, що людина дбатиме про тваринку, чи є у них умови для утримання, чи зможуть возити до ветеринара і так далі. Для нас це дуже важливо, адже ми віддаємо свою дитину. Часто люди ображаються, сприймаючи запитання, як допит. Але вони мають розуміти, чому беруть собаку чи кота. Трапляються випадки, коли люди повертають тваринку. Причини різні: щось перегриз, розбив, зламав, або голосно гавкає. Ми забираємо тваринку назад до притулку.
– Взяти домашнього улюбленця – відповідальна справа. Як відносяться до цього люди?
– Ми зробили перший крок для такого виховання – видали книжку для першокласників про те, що тварина – це не іграшка. У ній йдеться про відповідальність поводження із тваринами, необхідність допомоги. Перш ніж взяти собі собаку потрібно вивчити правила. У книзі прописані всі випадки, які трапляються під час виховання тварини, і як діяти у тих чи інших ситуаціях. Це велика відповідальність. Гадаю, батьки мають дитині пояснювати вже з малих літ, що з тваринкою не тільки можна бавитись, а потрібно ще і доглядати за нею.
– Яким собакам люди віддають перевагу, кого забирають: маленьких чи старших?
– За статистикою останніх 3-ох місяців ми віддали 181 тварину, і котів, і собак, дорослих і цуциків. 45 з них дорослі, 100 – цуцики, а решта – коти. Все ж таки більшість людей віддають перевагу цуцикам, бо хочуть виховувати їх по-своєму. Якщо людина бере тварину у квартиру я раджу брати вже дорослого собаку, оскільки він нічого не перегризе, не нашкодить, бо це вже сформована доросла тварина, яка розуміє, що добре і, що погано. І коли її беруть до себе, вона вдячна за те, що людина дала шанс бути з господарем, тому дорослі тварини послушні. На жаль, люди не завжди все так розуміють, як вони.
– Чи часто зустрічаються люди-алергетики, які не можуть взяти тварину через це?
– Думаю, сьогодні це не проблема. На ринку є багато препаратів для алергетиків, які можна приймати. Алергію знімає як рукою. Нам передають такі препарати з Америки, які ми пропонуємо людям безкоштовно.
– Чи бували випадки, коли не вдалося допомогти людині знайти потрібну тварину, або тварині – господаря?
– Такі випадки трапляються. Було таке, що одну собаку ми віддавали декілька разів, і її все повертали. Нещодавно у Калуші, собака народила цуциків, і їх відразу ж розібрали, а Чічю (маму) ми віддавали кілька раз, та вона завжди втікає до нас. Прийняла притулок за дім, а нас за господарів. Стосовно людей, потрібно, щоб собака, чи кіт в око впали. Ми можемо запропонувати і 40 собак, але душа у людини не лежатиме. При виборі важливо відчути тварину.
– Як ви обирали собі тварину?
– Коли я вибирала собі собаку, хотіла німецьку вівчарку у зрілому віці. Тоді обрати потрібно було із чотирьох. Я вирішила, хто до мене підійде, того і заберу до себе. Найактивніша підбігла до мене сама. У нас із нею дуже схожі характери, навіть зараз, коли їй уже 7 років вона не змінилась.
– Свого часу ви виграли грант від Nescafe Idea-X. Кошти були передані? На що використані?
– Так, ми вже їх реалізували. Останню копійку витратили цього року в серпні. Ми закупили вольєри, переноски, камери, холодильники, клітки, корми, закупили вакцини. Ми витратили близько 70 тисяч гривень. Потім ще витратили кошти на переїзд до Загвіздя та облаштування території, десь 15 тисяч гривень. Влада нам не дала нічого. А кудись переїжджати нам треба було.
– Яку суму складав виграний грант?
– 100 тисяч гривень. І я думаю, що ми їх чудово використали. Представники влади, які не допомагали тоді говорили, що на таку суму притулок не зробимо. А ми довели зворотнє. І зараз ми непогано функціонуємо, і собак є чим годувати, і є можливість робити щеплення, і вигулювати тварин. Головне, щоб нам допомагали спонсори, щоб вони залишались із нами, і щоб долучались нові.
– Які плани на майбутнє? Можливо плануєте нові проекти?
– Звичайно, ми будемо писати гранти. Зараз у мене є людина, яка цим займається, вона перебуває за кордоном. Бо ця справа вимагає об’ємної роботи із документами, а мені одній не вистачає часу та це. Зараз ми подали заявку на новий вольєр, який коштує 300 тисяч гривень. Хочемо писати грант на комунальний притулок, якщо нам виділять ділянку. Проект уже є, нас почули, і тепер треба писати вже серйозний грант, щоб облаштувати цю територію. На це потрібно десь 100 тисяч доларів, чи євро. Наша влада таке не потягне. Оскільки ми вже вигравали гранти і маємо непогану славу в країні, можемо пробувати іти далі і вигравати ще більше коштів. Дай Боже, щоб так тривало надалі. І нам не треба державних коштів, які так довго виділяються. Для нас зручніше користуватися закордонними грантами.
Сніжана САМАНЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь