ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

ONUKA: “Чорнобиль – моя рекреаційна зона…. Зона натхнення”

ONUKA: "Чорнобиль - моя рекреаційна зона.... Зона натхнення"
До радіо-шоу “Зроблено в Україні” завітала фантастична Ната Жижечко, більше відома як ONUKA. Розмовляли про попсу, етнічні мотиви та електронну музику, а також кіно мрії та соціальні складові у творчості. 
– Ми давно стежимо за вашою творчістю. Коли слухаємо пісні, наче поринаємо в майбутнє. Майбутнє української електронної музики. 
– Дякую, за такі коментарі. Дуже приємно, що ви сказали саме електронної музики, тому що наразі ці рамки стираються і все стає більш еклектичним, таким “підтегом”: або це “неформат”, або ж попса чи популярна музика, з доброї точки зору. Хочу наголосити, що все ж таки ONUKA – це електронний проект і, незважаючи на те, що він є певною мірою популярним, все одно ця рамка для мене не хоче стиратися. Це певна ніша, яку мені б хотілося зайняти, і яка цікавить мене з юності. Мені здається, що в Україні вона маловідома широкій аудиторії.
– Вашу музику можна вважати найуспішнішою серед електронної. Відстежучи цей жанр і щось схоже в Україні наразі знайти неможливо. Чи можна вважати її попсою? Адже вона звучить практично звідусіль, принаймні, у тих місцях, в яких ми перебуваємо. 
– Я не думаю, що цю музику можна назвати попсою. Рамки музики в Україні взагалі доволі затерті. Те, що було декілька років “неформатом”, нині стає аншлаговим, і навпаки. Роки змінюються, часи не обирають. Настільки все непередбачувано, настільки все інколи сюрреалістично. З ONUKA все відбувається від супротивного. Я навіть не уявляла, що буде такий резонанс від проекту: такі треки, настрій і дещо соціальні месседжі. Я не прораховувала наперед, що будуть саме такі концепції та звучання. Все формується з плином часу. Від читання і розглядання знаків бере початок певний музичний світогляд. А відтак усе це ми втілюємо разом із Євгеном Філатовим у наших альбомах і, таким чином, трохи скеровуємо свою аудиторію та “прогинаємо” її трішки під себе. Хоча все одно є певні рамки, які поки що стерти не вдається. Проте, як для електронної музики, це великий крок і зараз та позиція, яка є, – для мене неочікувана.
– Нато, гурт ONUKA неймовірно вдало поєднує електроніку і народні мотиви, як Вам вдалося знайти таку гармонію?
– Це шлях із дитинства. Мій дідусь відомий майстер українських народних інструментів і саме він змайстрував для мене першу сопілку. Я почала вчитися на ній грати, і до 15 років це була своєрідна українська народна творчість у моєму житті. Було безліч колективів, хорів, ансамблів, як професійних, так і аматорських, але все це було пов`язано із фольклором. Пізніше була суто електронна віха – проект – “Tomato Jaws”, у напрямку deep house, без вкраплення українських мотивів, а після з`явилися думки стосовно майбутнього і так випадково поєдналися ці два абсолютно непоєднувані, на той час, стилі: електронний і народний.
– Все вдалося одразу чи доводилося шукати компромісу?
– Вийшло одразу вдало. Це був трек “Look”. Він спочатку був електронним, ми його розбавили звучанням бандурним, потім додалася сопілка, свистулька і ми зрозуміли, що можливо це і є той самий вектор. Тобто, це не було зроблено спеціально, усе вийшло само собою, навмання. А, оскільки саунпродюсером був Євген Філатов, я думаю тут величезна його заслуга. Настільки тонко поєднувати непоєднуване, мати такий колосальний досвід, і при тому відчувати мій потенціал, в який я на той час сама абсолютно не вірила, – це реально завдяки йому, його поштовху. Перші кроки – саме його величезний вклад, набагато більший за мій. Моя присутність, бажання, але без особливої віри у проект.
Стежучи за творчістю Євгена, як саундпродюсера із гуртом The Manaken. У вашій творчості відчувається його вплив. Молодим продюсерам або виконавцям Євген часто каже: “Шукайте інші звуки, аби не повторювати семпли, різні біти”.  Адже існує думка, що в українській сучасній музиці спостерігаються значні повторення і необхідно працювати над тим, аби вирізнятися. 
– Повтори є завжди. І взагалі, винайти щось нове доволі складно, бо, як відомо, “все нове – це добре забуте старе”. Взагалі винайти зараз велосипед, мені здається, неможливо. Якщо почути трендову нову світову музику, наприклад, мені вона взагалі не подобається. Я не вважаю її музичною. Якщо спробувати наспівати, то це неможливо, бо самої музики в цій музиці немає. Тут вже кожен артист вирішує для себе, що йому більше потрібно – чи то ліричні, музичні співи, чи суто показати свої вокальні дані, чи достатньо просто тексту. У кожного виконавця своя певна концептуальна родзинка. Для мене це поєднання важливих, соціальних, дещо гострих, повідомлень, в обгортці сучасності із ретроградним поглядом. Для мене це, напевно, найкраща формула. Я не вважаю себе співачкою. Я радше – артист, музикант, митець, який поєднує. Я зараз про синкретичний вид мистецтва, який поєднується ще із деякими підвидами, стилями і жанрами. Для мене це цікаво. У цьому я бачу розвиток, і, в принципі, в цьому досить мало конкуренції. Принаймні, в Україні. Можливо, це якось зухвало звучить, але тут є поле в якому можна конкурувати, і ні з ким не порівнюватись.
– З ким би вам хотілося скооперуватися у такому напрямку, кого б залучили до співпраці?
– Мені подобається просто приятелювати з українськими музикантами. Це прекрасна молода музика. Я дуже люблю DakhaBrakha. Це класні люди і прекрасні виконавці в єдиному обличчі, що, до речі, рідкість. Вони дуже прості! І, відомо, наскільки вони попереду усієї музики в Україні. На жаль, про них не так давно почали дізнаватися. Вони організовують тури, які збирають аншлаги. Нещодавно був концерт у Палаці “Україна”, там був повний зал і ми також були присутні. Це така гордість! Нарешті, щось піднебесне, і я рада, що це нарешті цінується в Україні, стільки років поспіль будучи популярним за її межами. Це нонсенс, але, в певному сенсі, це і є історія української сучасної музики. Мені дуже подобаються ці хлопці та дівчата, вони просто прекрасні. Безліч молодих і талановитих артистів, які вже сміливо крокують до “першого ешелону”, не люблю це слово, але воно все ж таки є. Кооперуватися? Для мене не має такої мети, тому що ONUKA є досить самодостатньою і в музиці, і в образі. А підлаштовувати когось під себе або підлаштовуватися під когось іншого, поки що не бачу сенсу. Можливо, це колись і відбудеться…
– А якщо знайдуться так звані “музичні добровольці”, які захочуть з вами скооперуватися, навчитися чи просто перейняти ваш досвід?
– Можливо, але все це треба створювати для того, щоб музика ставала кращою від новоствореного дуету чи кооперації. Зараз поки що я такого не бачу. Це радше іміджева історія, яку я, наприклад, не переслідую.
– Ваші відеороботи можна назвати досить атмосферними і кінематографічними. Завжди хочеться зчитати підтексти, які ви хотіли донести. Чи є у вас бажання зіграти роль у повнометражному фільмі, пов`язаному із футуризмом? З огляду на ваші образи, ви могли б зіграти саму себе?
– Взагалі, кінематограф – це моя пристрасть, яка цікавить мене подекуди більше, ніж музика в моєму сучасному буденному житті. Я дуже люблю авторське кіно, артхаус і, взагалі, цікавлюся режисурою, історією кіновиробництва, і мені, зізнаюся чесно, навіть хотілося б вступити до ВНЗу на кінознавця, просто для себе, аби розумітися, як до прикладу, літературознавець. Мені здається, що кінознавство – це нова мова століття, і не можна її вважати більш поверхневою, ніж література, тому що кіно буває абсолютно різним і його треба знати. Мені цікаво це знати. Звісно, зіграти в кіно – це моя невиповнена мрія дитинства, і мені б цього хотілося, але я розумію, що все треба робити професійно. Непрофесійну гру на екрані видно одразу, і це – жахливо. Можливо, тільки певні проекти, в яких ти граєш самого себе або якісь епізоди без слів, де треба просто сумно дивитися в сторону, щось типу такого. Це величезна віха у житті, якій треба присвятити багато часу, а не просто комбінувати, через те, що я публічна особистість. Це неприпустимо. Все має бути глибоко і по – справжньому, а по-справжньому з мого боку поки що не вийде, на жаль. Хоча пропозицій було чимало, я рада, що всіх їх відхилила.
– Соціальна складова простежується практично у кожній пісні гурту ONUKA. Ви порушуєте важливі і болісні теми, доволі актуальні нині. Чорнобиль, сміття, “Хащі”. Це спеціальний “промохід” чи ви все таки відчуваєте біль від того, що бачите і своєю музикою прагнете змінити світ?
– Можливо хтось думає, що це піар. Наприклад, як на війні, це часто відображається, на темі Чорнобиля. Можна думати все, що завгодно. Кожен має право думати, як йому зручніше. Але, як кажуть: “кого, що болить, то й про те й гомонить”. Це про мене. Чорнобиль – тема з дитинства, яка мене не полишає. І лише там мені стає справді вільніше і краще. Це моя рекреаційна зона в певному сюрреалістичному сенсі. Це є і зоною натхнення, водночас, і зоною, про яку хочеться розповісти. Зараз переломний етап із аркою із розбиранням конструкції старого саркофагу із вирішенням того, що буде далі. Ми є свідками історичного моменту, який чомусь, через безліч безглуздих новин, “закидів” і пропаганди просто таки стерся із медіапростору в Україні. Мені шкода, що так відбулося.
Наприклад, те, що арка взагалі не помічена активною частиною населення України. Хоча, як мені здається, це споруда планетарного, вікового масштабу, незважаючи на те, наскільки вдалою є ця конструкція. Це такий етап, який розрахований на сотню літ. Неможливо навіть усвідомити, що це щось, що ми збудували точно на сто років, що нас буде захищати. Це геніальна фізична конструкція, яка нині є. Існує безліч думок науковців наскільки вона є вдалою. Але все одно це відбулося, і це величезний крок, який ми просто не помітили. Знаходиться вона у межах ста кілометрів від столиці, а ми чомусь обговорюємо абсолютно інші питання, і взагалі невідомо наскільки вони достовірні. Все таке змішане.
Щодо сміття – це також тема актуальна. Я не думаю, що є люди, які цього не помічають. Ми, наприклад, після того, як випустили кліп “Струм”, започаткували ініціативу “Екострум”. Від кожного перегляду нашого відео “Струм”, від кожного лайку та поширення вся сума від роялті на YouTube йде на підтримку “No ways Ukraine без сміття” – це сміттєсортувальні станції.
– Ви відстежуєте ці надходження? Чи активні українці?
– Звичайно, відстежуємо і поділимося статистикою, коли матимемо мільйон переглядів. Це буде певна сума, і ми її оприлюднимо. Є також донації, які є просто благочинними. Вони також будуть опубліковані. Тобто такі теми дуже цікаві, ми їх підіймаємо тому, що вони болять у суспільства, але чомусь мало публічних людей присвячують цій темі свою увагу.
– І “Хащі”. Ви їздите містами України, ви побачили ці хащі. Що це? Безлад в Україні?
– Хащі – це те, на що ми щоразу натрапляємо при народженні класних ідей, тоді, коли з`являються нововведення, інновації або певні події, які начебто ти бачиш, що вони класно закінчуються, і ти бачиш від цього віддачу, але постійно натрапляєш на ті самі хащі. Завжди хтось заважає, встромляє палиці у колеса. Це дещо розмите поняття, воно необов`язково стосується, наприклад, соціального аспекту, але для мене він саме такий. Це може бути також студент, який здає сесію, і здає обраний предмет, а для нього це просто хащі. Часи не обирають, в них живуть та помирають, але треба крізь ці хащі знаходити вихід.
– А от хащі прикарпатські – хороші, в них хочеться іноді й заблукати, пошукати, приміром, гриби, і подихати “природніми хащами”. Любите Карпати?
– Іноді так і є. Справді, хочеться в хащах загубитися. І, справді, це часто трапляється на Західній Україні. Я обожнюю Карпати. Ми навіть плануємо свою заслужену січневу відпустку не десь в Азії проводити, як зазвичай, а саме в засніжених Карпатах разом зі своїм собакою. Дихати повітрям, надихатися природою, назбирати різних денцівок – український народний інструмент, схожий на сопілку, але відрізняється від неї призматичною формою та косим зрізом губника, сопілок у карпатських майстрів, і писати щось далі. Хочеться чогось чистого.
– А трембіти?
– Трембіти у нас є. Вона вже досить у нас, в ONUKA, перевикористана, мені здається. У нас є певні її види. З собою її возити досить незручно, особливо у відпустку. Але, щодо таких маленьких духових інструментів – без жодних проблем.
– Українська ді-джей Laganza грає на лазерній арфі. Можливо, і вас ми колись побачимо з цим інструментом? 
– Я думаю, що саме на лазерній арфі – ні, бо на ній вже хтось грає, але те, що це будуть творчі експерименти, які зараз готуються інженером із Харкова, який створив ді-джейські диво-рукавчики Торнадо – рукавички за допомогою яких я керувала ефектами на вокалі, цілком можливо. Зараз готується новий проект. Це також саме українська технологічно-музична інновація. Сподіваюся, всі матимуть змогу побачити це і почути.
– Одна із найвідоміших та найулюбленіших пісень “Моє місто”. Яке значення для вас має Івано-Франківськ?
– Я неодноразово говорила про це в турах. Івано-Франківськ – моє улюблене місто в Україні. Окрім Києва та Чернігова, які я вважаю рідними. Мені дуже подобається Івано-Франківськ, я закохалася у нього з першого погляду. Вперше я була в Івано-Франківську, коли мені було 20 років. Це місто мене приємно здивувало, це була перша прогулянка іншою Україною, про яку я й не знала. Така затишна, старовинна, душевна, романтична і, водночас, глибока. Можливо, Івано-Франківськ вже дуже змінився, але для мене він романтичний із 20-ти років, і залишився таким. Я пам`ятаю чорну горілку, якусь таку настоянку, я її не пила, але мені той колір був настільки незвичайним і надзвичайним, із тим до сих пір і асоціюється. Можу сказати, що залишилися найприємніші відчуття. Навіть, здається, що своєрідний вихід із тих самих хащів.
– Можливо це був прикарпатський бальзам? Ми лише можемо здогадуватися. Дякуємо за таке перебування у наших спільних хащах Обласного Драмтеатру імені Івана Франка за декілька годин до концерту. Вам бажаємо і надалі продукувати таку чудову електронну музику. Ми просто від неї у захваті!
– Дуже дякую. Сподіваюся побачити Вас на концерті і здивувати новими треками, матеріалом альбому “Мозаїка”, який грається тільки в цьому турі, найперше, а також, прем’єрою “Хащі”, який щойно, після релізу, вперше буде зіграно для людей, що почули його у студійній версії.
Оксана ДУДІЙ
Ігор ХИМИНЕЦЬ
 РадіоШоу “ЗРОБЛЕНО В УКРАЇНІ”
Роксолана БЕЛЕЙ

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]