Італійські настрої у Львові. Сучасний відомий письменник завітав до України з презентацією нового роману «Чорне і сріблясте» у рамках Форуму видавців. Дві книги Паоло Джордано, «Самотність простих чисел» та «Чорне і сріблясте», побачили світ в українському перекладі завдяки «Видавництву Старого Лева». Паоло колись був фізиком-теоретиком і несподівано для себе відкрив бажання писати. Більше про сучасну італійську зірку читайте у розмові.
– Як змінилося ваше життя після виходу вашого бестселлеру «Самотність простих чисел»?
– Перші два роки після виходу роману цього роману перетворись на студентське життя. Було таке враження, що я кожного дня здаю іспити, доводилось багато спілкуватись з людьми, до чого я ніяк не міг звикнути. Я боявся цієї слави. А дарма, треба було насолоджуватись нею. Перша моя книга відкрила переді мною багато можливостей. Я почав багато подорожувати, знайомитися із новими людьми. І саме подорожі живлять мене, надихають на створення чогось нового.
– Раніше ви займалися фізикою. Чому відбулася така зміна діяльності?
– Фізика та письменництво дуже схожі між собою, у сенсі почуття задоволення від того, що ти робиш. Я вважаю, що фізика частот навчила мене дуже багато. Займатися наукою мені було надзвичайно важко, оскільки ця справа непроста, до того ж фонові знання дуже впливають на наше мислення.
За останні роки я намагався чітко відмежувати свої професійні знання від того, що зараз роблю. Гадаю, що я не став би письменником, якби до того не вивчав фізику. Письменник повинен поводитися зовсім по-іншому – вперто йти до своєї мети і категорично не можна метушитися.
– Що необхідно автору для написання чудового твору?
– Найбільшим ворогом письменника є порожнеча. Ти ніколи не знаєш, чи вчиняєш правильно, чи обираєш вдалих героїв, пишеш цікавий сюжет. Через цю порожнечу автор на 99% не може бути задоволений своїм твором. Тому слід багато писати, завжди вдосконалюватись та не бояться цього робити. Я, до прикладу, починав писати, коли був дуже виснажений, тоді не було сил боятися. Зараз у мене є багато вільного часу, а це тільки ускладнює процес написання книги.
– Які думки виникали спочатку про співпрацю з українським видавництвом?
– Коли я приїхав в Україну, відразу відчув захоплення видавця і перекладача. Вважаю, що в теперішні часи це сприймається як належне, але я одразу відчув, що моя книжка матиме зв’язок із українським читачем. У багатьох країнах видавництво – це лише бізнес, а тут я відчув, що в Україні це зовсім по-іншому.
– Книга написана від жіночого імені. Наскільки складно так писати твір?
– Описувати персонажів-жінок чоловіку-письменнику не просто. З описом чоловіка у мене немає жодних проблем, проте, коли я маю справу із героєм-жінкою – це справжній виклик для мене. Я намагаюся покладатися на життєвий досвід жінок, яких знаю. У дитинстві я заздрив жінкам. У мене була старша сестра, світ якої тоді видавався мені набагато чарівнішим, аніж мій власний.
Я вважаю, що в мені і кожному чоловікові є жінка. Це не жарт. Питання тільки в тому наскільки вони дослухаються до своєї жіночої частинки.
– На попередній ваш роман «Самотність простих чисел» знято фільм, у якому ви виступили співавтором сценарію. Помітні зміни між книгою та фільмом. Чому так?
– Я б не сказав, що фільм кардинально відрізняється від змісту книги. Перш за все, фільм відрізняється своїм естетичним наповненням. Коли я дозволив зняти фільм на основі своєї книги, шукав саме це. Вважаю, що зняти нагальний фільм за мотивами книги потреби не було, оскільки вже існувала книга. Всі зміни, які з’являються у фільмі відбулися за ініціативи самого режисера.
Фільми за мотивами книжок дуже небезпечні, оскільки герої не можуть трансформуватися в чужі тіла, вони не можуть набувати особливих характеристик, які описані і книзі, вони їм просто не притаманні. Образність фільму відрізняється від образності, яку передає книга, в цьому і вся небезпека.
Сніжана САМАНЧУК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь