Деякі псевдоніми з’являються ще у школі, а влучні прізвиська залишаються з своїми власниками протягом цілого життя. Пропонуємо вам дізнатися історії франківців, нікнейми яких майже замінили їхні справжні імена.
Viper (Андрій)
“Моє прізвисько пішло ще з глибокого дитинства. Є така мрія стати льотчиком. Будь-який хлопчик мріє стати військовим льотчиком. Мені колись потрапив на очі фільм. Називається “Топ Ган” з Томом Крузом. Це часів 80-х. І там у нього був інструктор — Вайпер. У бойових пілотів зазвичай позивне ім’я. Ну тоді подивився фільм і забув, а потім почалися комп’ютерні ігри. І себе треба було якось назвати, не буду ж Андрій. Ну і воно якось пішло. Це мене фактично обізвали: “Ах, ти гад”. А я такий: “Як воно буде англіською? О, нормально”. Головне, що моє прізвисько не псує враження, а там байдуже. Зрештою, якось я представлявся замість Андрій — Вайпер. І так мене багато людей запам’ятало, що протягом деякого часу не знали як мене звати. Це до сих пір триває. Так воно прилипло вже серед усіх друзів. Там уже дівчата все спростили до лагідного — Вапа. Перший раз воно мене “бомбало”, а потім думаю, ей Боже. Може воно так і є, бо я, зрештою, і людина така – поки мене не чіпають — я не чіпаю. А коли до мене лізуть негативно, руки пхають, то можу вкусити, м’яко кажучи. Зрештою, як і до будь-якої гадини. Ну повзе собі і повзе. Якщо почнеш її штурхати — будеш мати на горіхи. Але це, мабуть, з кожною людиною так. Тому це не пояснює нік, але це ключове у виборі.”
KENO (Володимир)
“Кожен графіті художник на початку кар’єри обирає собі нікнейм. Деколи і не задумується над його значенням. Це можуть бути просто хороші по своїй динаміці букви, такі як: E, K, R, S. Коли я придумав нікнейм, то хотів, щоб були букви: E i K, тому що, вони мені подобаються за формою. Методом комбінацій дійшов до нікнейму: ONEK. Згодом я дізнався, що під таким ніком вже є графіті художник в Києві і змінив букви ззаду наперед – KENO. Під цим ніком теж є кілька художників в різних країнах світу, але так, як він вже прижився, то не став його змінювати. Проте я вважаю, що художника має вирізняти стиль, а не букви.”
If Ro (Ростислав)
“Це ще було за часів ЖЖ. Там така можливість була — бути інкогніто. Я довгий час в ЖЖ не постив своїх фоток. Ми якось там знайомились, це було досить круто. А фейсбук цієї можливості позбавив, він зробив паспортний контроль. Я коли завів сторінку у Фейсбуці, то там теж був If Ro. А потім мене після якоїсь фотосесії, трохи еротичної, забанили і відновили вже за справжнім ім’ям. При чому, у мене заблокована ця можливість — не можу це змінити. Тоді мусив вийти на поверхню. Доводиться, наприклад, якщо маєш якусь потребу, висловитись літературно і її не можеш висловити від себе. Для цього є якесь псевдо, з яким можна працювати. Псевдонім – це те, що ти готовий зробити торговою маркою, власним брендом. Це от видати якийсь продукт, швиденько перебігтись, сісти серед глядачів, і дивитись. Є певна чистота, це позбавляє якогось такого марнославства, не в тому сенсі, що ти не відповідаєш за базар, тому це цінно. Я в ЖЖ постійно входив у цю десятку топ-жежистів України. Ну, If — це Івано-Франківськ. Мені сподобалась ця гра слів. Ну завжди ця полісемантичність була приваблива, бо If – це як “що”, і як “Івано-Франківськ”. Це ж теж таке місто запитання. Навіть оце поняття “Станіславський феномен” робить якісь речі, які важко пояснити, тобто більше запитань, ніж відповідей. От звідки це все береться? Чому тут так комфортно? Воно якесь таке маленьке, обабіч всіх шляхів, але воно магнетичне. Має перш за все енергетику людей. Мені подобається це If. Якщо If Ro, чи якщо “If не Ro” і т.д. А Rо — це моє дитяче поганяло.”
Ластік (Володимир)
“Мене так почали називати через моє прізвище — Ластовецький. Відповідно, друзі почали називати Ластік. Таке прізвисько прижилось ще з садочка. Пам’ятаю, коли був малий приходив додому і мамі жалівся, що мене там називають Ластіком. Мама говорила, що коли виросту, то зрозумію, шо в житті бувають набагато гірші клички. Російською гумка звучить “ластик”, але з цим значенням моє прізвисько не асоціюється, адже це від слова “ластівка”.
DaPix (Денис)
“У 2001 році на одній фірмі мені треба було створити акаунт. Тоді вирішив, що дуже прогресивно було б, якби я був перший в списку, раз я буду адміністратором мережі. Придумали нікнейм 2dapix. Тобто той, котрий робить пікселі. “To do” американці кажуть “to da” — то ж вийшло 2dapix. Англійською “2” звучить, як “to”. Тоді, щоб не писати цих дві букви – ставиш одну цифру “2”. Нова мова SMS’ок. Я вже тоді знав ці приколи. Двійка згодом відмерла, бо вона якось випадала, бо ніхто не міг зрозуміти, що треба говорити. А українською взагалі казали “Двадаріх”. Це не прикольно. Відповідно, я став просто DaPix’oм, тобто той, котрий робить пікселі. Мені це сподобалось аж настільки, що це стало моїм постійним іменем. А це вже 17 років. Навіть мама мене тепер так називає — це прекрасно.”
Хмара (Ангеліна)
“Все почалося з ГО “Борець”. Там в кожного було своє псевдо. Ця традиція пішла ще з УПА. Система псевд є більш особистісною. Бо є мільйон Юль, мільйон Тарасів. Тому почали придумували псевдоніми. Вони приживались самі по собі. Був Зубр, Повстанець, Щастя, Квітка і т.д. Воно так асоціювало ту людину. Я зрозуміла, що або мені зараз якесь псевдо дивне придумають, або я щось сама швиденько вигадаю, що буде зі мною асоціюватися. Раніше знала про сотника Хмару з УПА. Крім того, що він був справжнім героєм, там з ним ще відбулася цікава історія. Він був сотником тієї сотні, яка врятувала ведмежатко. От я дізналась про цього сотника і взяла це псевдо Хмара. Плюс, в мене волосся завжди таке як хмара, воно дуже різне. Якийсь період мене не називали на ім’я, тільки по псевдоніму. Я вважаю, що це дуже крута традиція, щоб не записувати ім’я та прізвище в телефоні, а записувати власне псевдо, якщо воно з таким упівським підґрунтям. Вже десь років шість живу з цим прізвиськом. Зараз так виходить, що спільнота цієї ГО знають мене як Хмара, тобто тільки свої, але в цьому є ще щось особливе. Тому що, теж тільки свої упівці знали про псевда. Вважаю це дійсно дуже крутою традицією”.
Frost (Олег)
“У мене все насправді просто і прозаїчно. У 5-му класі ми почали вивчати англійську мову. У мене прізвище Мороз. Мороз англійською “frost”. Це так з 5-го класу мене почали називати однокласники і воно прижилося. Навіть мама мене Фростом називає. У мене є, наприклад, один такий друг. У нього кличка Мангал. А до того в нього ще було багато всяких різних — Піца або Вазон. Фішка в тому, що коли він напивався, він завжди щось чудив. Перевертав всякі речі. Коли він перевернув вазон, то ми його називали “Діма, де Вазон”. Потім він перевернув дві свіжоспечені піци на асфальт. Тому ми називали його “Діма Піца”. А потім він вже перевертав мангал з курми. Його просто зловив хтось з наших друзів, щоб він не впав на тих курей і той мангал, то він вже став “Діма, де Мангал”. Коли до мене звертаються Фрост, то мені не образливо, що до мене звертаються за прізвиськом. Що то моє ім’я, що то. Так мене називають близько 20 років.”
Наталка КУРСИК
Залишити відповідь