Мистецтво творить культуру людини. З цими словами важко сперечатись. Художники – люди, котрі творять окрасу середовища для кожного з нас. Про мистецтво, освіту та політику поговорили із франківським художником Романом Бончуком. Митець розповів чому критикує місцевих художників, чому хотів спробувати себе у політиці та чи вважає своє мистецтво кон’юнктурним. Також розказав про особливості франківських муралів і чому їх не всі розуміють.
– Романе, ви за фахом художник, чи це захоплення?
– Я народився у Івано-Франківську і навчався у художній школі та художній студії. Найбільш важливі для мене були приватні уроки у Володимира Чернявського. Згодом, я спробував себе у різних спеціальностях, я і зараз пробую, бо вважаю, що головне – це саморозвиток.
– Коли ви почали займатися живописом професійно?
– Живопис для мене не являється самоціллю, це частина мого реального життя, без якої й себе уявити неможливо. Професійною художньою справою я зайнявся після повернення з Америки, з навчання. Тоді роботи не було, і склалось так, що займаючись живописом я почав заробляти.
– Як ви потрапили до Гарварду?
– Я написав книгу, яку відправили у Гарвардському бібліотеку. Після чого керівництво бібліотеки вирішило оплатити моє навчання. З 48-ми кімнат закладу, була і кімната з сучасною літературою, критика сучасної літератури, критика загальної філософії та мистецтво. Я поїхав у Гарвард, де мені дали можливість вибрати за бажанням курс і я обрав історію та літературу XX ст., тому що мистецтво для мене було вичерпано, я був практиком. Тоді я ще паралельно навчався у Політехнічному інституті, за спеціальністю «Містобудування».
– Ваші роботи досить масштабні. Чому так?
– Це був наслідок впливу літератури. Література – це наративна робота, ти акумулюєш, аналізуєш, підбираєш, розкладаєш по полицях фактори. Це, відповідно, відображається і у мистецтві. Володіючи академічним малюнком, я міг би стати звичайним «солонним» художником і заробляти на приватних замовленнях, але від цього я відмовився і вирішив продовжувати свій літературний пошук у мистецтві, тому і виникали великі площини.
– Чому ви вирішили піти в політику?
– Всі художники мають бути політиками. Це якраз галузь для людей, котрі мислять нестандартно. Ще за часів Вольтара, говорилось, що тільки філософи і мислителі можуть керувати державними процесами, оскільки тут потрібен подвійний підтекст. Людина має уявляти картину в загальному, але її можуть побачити тільки люди, які можуть робити візуалізацію. Той, хто має прямолінійне сприйняття, вузьку спеціалізацію – не може зрозуміти чому саме так, а не інакше відбувається цей глобальний процес. Я не вважаю, що мушу бути в політиці, але мені хотілося спробувати. І вже не думаю, що для мене це досвід, це певною мірою відповідальність. Ми всі зробили для себе моральний висновок, що люди які йдуть з ідеологічними позитивними меседжами у політику, потім стають такими як всі.
– Ви досить часто критикуєте роботи інших митців. З чим це пов’язано?
– Я критикую, тому що це має хтось робити. Критика – це можливість просування вперед. Якщо людина робить це опираючись на власний досвід, маючи аргументи, то це дає колосальний поштовх для творців. Люди часто задаються питанням про те, для чого потрібна Спілка художників, чи для чого потрібен Центр сучасного мистецтва, але ж варто розуміти, що їхній вплив на розвиток міста та країни – колосальний. Чим більше їх, тим більше шансів для міста не деградувати, бо коли воно деградує – стає звичайною провінцією.
– Ваші роботи теж критикують. Як ви ставитеся до критики?
– Я жодного разу не сумнівався у своєму творі, тому що мені колись дуже пощастило, як навряд чи комусь із художників так ще пощастить. Свого часу я отримав академічний курс з малювання. Сьогодні я знаю, що моя лінія не може бути нелогічною. Мурали, які викликають таку величезну кількість обговорень це чудово, оскільки сьогодні ми розуміємо, що в Україну все приходить із запізненням у 50 років, в тому числі і мурали, які вже давно розвинені в Європі та на інших континентах, проте вони тільки зараз з’являються в Україні. Коли ми думаємо, що намалювати на фасаді, то митці світового масштабу обирають про товщину лінії та її градусність. Це уже змагання на рівні технічного виконання.
– Кажуть, що у ваших роботах присутня кон’юктура. А як вважаєте ви?
– Звичайно є, і я не бачу в цьому нічого поганого. Кон’юнктура, вона завжди була, це додатковий стимул для розвитку. Важливо усвідомити, що для того що подіям, які відбуваються зараз, потрібно дати час на проростання.
– Що б Ви змінили у Івано Франківську?
– Не потрібно нічого змінювати. Це місто, яке має свою внутрішню урбаністичну природу. Воно буде розвиватися так, як колись розвивалися окремі ландшафти. Ми хочемо поміняти все і зразу: дороги, принципи, але так не буває. Для того, щоб щось змінювалось – потрібно міняти умови.
Тарас ЗЕНЬ
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь