У рамках фестивалю Porto Franko Gogol Fest (PFGF), який триватиме від сьогодні до 12 червня. І, власне, в останній день фестивалю франківці матимуть змогу побачити неймовірне. Мова йде про оперу-реквієм «IYOV». Про сучасну модернізовану оперу, злам стереотипів, про попит на академічну музику та проблеми Івано-Франківська поговорили із композитором – Романом Григорівим.
– Романе, як створилась опера-реквієм «IYOV», та як почалась співпраця із Владом Троїцьким?
– Опера-реквієм «IYOV» була створена у 2015 році. З цією оперою пов’язано багато внутрішніх переживань. Фестиваль «Гогольфест» 2015 замовив у мене та Іллі Розумейка оперу «Енеїда». На етапі створення музичного матеріалу виникла паралель із сакральними латинськими тестами і ми створили хоровий номер «Туба Мірум». Нам був даний ансамбль, на базі якого створити унікальний творчий продукт, який має великий концентрат, у ньому багато від rock-музики. Ми вважаємо, що опера, як жанр, вже пережила будь-яку кризу, вона померла у своєму сучасному баченні. Немає сьогодні в оперній музиці прогресу, який відбувався у Вагнера, чи Штокхаузена, навіть у Шостаковича. Оперу зараз створити важко, для цього потрібен великий ресурс: оркестр, хор, театр.
Ми показали «Туба Мірум» Владу Троїцькому. Він порекомендував нам звернутися до біблійного сюжету, мовляв, це може бути “апокаліпсис”, чи пісня пісень, чи «Йова». Коли він це сказав, ми знаючи цю книгу, вирішили, що це буде тільки «Йова». Після цього ідея почала максимально та динамічно реалізовуватись. За півтора тижні ми створили продукт. Нам вдалось повністю занурились у глибоку академічну музику. За тиждень до прем’єри ми продемонстрували Владу роботу, на що він сказав: «Хлопці, після цього хочеться повіситися» (сміється). Тоді ми вирішили адаптувати твір для слухача більше, додати позитивних нот.
– Розкажіть, про оперу-реквієм «IYOV». У чому особливість?
– Для нас це був експеримент, який закінчився успішно. Ми створили певну палітру, поділили оперу на три акти. Твір цікавий своєю формою: він розпочинається з прелюдії, потім відбувається увертюра, що суперечить одне одному, далі відбувається величезна палітра частин реквієму. Такий синтез ми вважаємо унікальним. На фоні цього паралельно відбувається монолог, читець читає уривок із книги «Йова». Вона робить це дуже витончено. У опері присутня режисура, тому що у нас працюють три світи: музичний, декламація та візуальна історія. У нас є острови імпровізації, кожного разу вони інші. Ще не знаю, якими вони будуть у Франківську.
Всередині твору відбувається стик багатьох напрямків: мінімалізм, постмодернізм, rock, алюзіїі і, навіть, бітбокс. Нашою родзинкою можна вважати те, що ми використовуємо для маленького складу Rock Sound. Для нас важливо, щоб наша музика охопила максимальні децибели.
Коли ми творили, у нас з’являється надія, що український оперний продукт може бути рентабельним і бажаним за кордоном. Для молодих композиторів в Україні – це проблема. Фестиваль «Гогольfest» забезпечив нам можливість показати себе.
– Розкажіть про роль книги «Йова» у вашій опері?
– Ми відійшли від академічного мистецтва, від вузького бачення глибокого твору. В час, коли ми писали цю музику на Сході не лунало жодного пострілу, це ще більше нас надихало. «Йова» – книга про віру, це пігулка для людини, у якої закінчився сенс буття. Після неї хочеться жити. Книга надихає нас кожного разу, коли ми граємо.
«В час, коли ми писали цю музику на Сході не лунало жодного пострілу»
– У опері ви максимально задіяли рояль. Чому саме цей інструмент?
– Для нас рояль – це генератор нових звуків. Використовуємо ударну установку, оркестрову палітру та електроніку. Рояль для нас, як тіло Йова. Він наш головний герой. На сцені інструмент відкритий, «нагий», як і Йов.
«Рояль для нас, як тіло Йова»
– Ваша команда досить велика. Хто творить ці звуки?
– У нас, на правду, унікальний склад: Андрій Надольський, Жанна Марчинська, Анна Марич, Мар’яна Головко, Олександра Мельє, Андрій Кошман, Руслан Кірш, Євген Рахманін, Єлизавета Курбанмагомедова, Жанна Марчинська, Андрій Надольський. Завдяки поєднанню всіх звуків слухач потрапляє у рай. Важливу роль у нашій роботі відіграв звукорежисер – Максим Капуста. Для нього це була відповідальна робота. Він пройнявся цим твором і зумів передати його слухачеві.
– Які у вас надалі творчі плани?
– Після виступу у Польщі одне із найкрутіших агентств Нью-Йорка запросили нас до Америки, на фестиваль «Прототип». Це фестиваль на який неможливо подати заявку самостійно, потрапити туди можна тільки, коли тебе відбирає безпосередньо агентство. Вони нас почули у Люблені і запросили на цей фестиваль. Оскільки «Porto Franko» продовжує свою діяльність у Копенгагені, ми із ними їдемо у Данію, гратимемо там «IYOV». В кожній наступній країні, де ми представимо твір, резидент тієї країни читатиме текст із книги «Йова», щоб не було чутно акценту.
– Чи знаєте ви про аналогічні опери у світі?
– Такі техніки використовувались і раніше, але так, як робимо це ми – ніхто не робить. Зараз знову повертаються до жанру опери, переосмислюють її. Такого аналогу, як у нас, із інструментарієм на біблійну тему – не було.
– Як навчити українського слухача відвідувати опери?
– На те й існує поняття «масова культура» і «не масова». Зараз академічне мистецтво знаходиться у стані стагнації. Як зацікавити людей? Це питання маркетингу, креативу та подачі свого матеріалу. Я б назвав це – маркетингова модель, те “що” про тебе думають люди. Сьогодні глядачам не цікава ще одна мільйонна опера, глядач ситий банальностями. Тут потрібна індивідуальна креативна робота. Це може витягти із кризи всю академічну галузь.
– Що для тебе Івано-Франківськ?
– Це місто для мене особливе. Тут я народився і черпав натхнення. Вже у 2007 році я поступив у Київську консерваторію на композиторський відділ. До 2009 року я не міг писати музику у Києві. Я спеціально приїжджав сюди, приходив в Інститут мистецтв, де і писав. Тут я створив багато творів. Добре вже тільки від того, коли пройдешся Стометрівкою, чи зайдеш у парк Міцкевича.
– Що негативного у нашому місті?
– Був здивований, коли дізнався, що у 65% івано-франківців користуються соціальною мережею «Вконтакті». А ще здивувало, що у Франківську білоруський гурт «Каспийский груз» зібрав більше людей на концерті, аніж Джамала, Onuka та інші оригінальні українські виконавці. Я не знаю, як привернути увагу людей у Івано-Франківську. Специфіка нашого регіону радикально відрізняється від Києва. Там простіше працювати із будь-яким продуктом. Тут існують певні шаблони та стереотипи. Та я вірю, що у маленькому місті – великі ідеї. Це місто особливе для багатьох митців, завдяки яким утворилась літературна столиця.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь