ЕКСКЛЮЗИВНІ ІНТЕРВ'Ю

Роман Луцький: «Я розумів Якова, як ніхто інший»

Роман Луцький: «Я розумів Якова, як ніхто інший»

У світ зявився короткий український серіал «Століття Якова» за однойменною книгою Володимира Лиса, виробництва «1+1 Продакшн». У картині головну роль Якова прожив франківець Роман Луцький – український актор театру та кіно. Роман народився у селі Боднарів Калуського району. Кіно для артиста – немов ціле життя. «Вежа» дізналась у актора про роботу на сцені та перед камерою, вивідала все зйомки серіалу, нові творчі проекти та поговорили про критику.
 
– Якою була перша реакція, коли ви дізналися, що вас обрали на головну роль в українському серіалі «Століття Якова»?
 
– Спочатку я й не знав, що знімають це кіно, та до мене зателефонували з «1+1» і запропонували спробувати себе на роль Якова, для мене це було здивування. Тоді я пригадав, що читав цей твір два роки тому, і коли він був ще свіжим у моїй голові – я мріяв про таку виставу. На той час я ще не був пов’язаний з кіно, тому про серіал й подумати не міг. Я погодився, незважаючи на те, що попередньо мав деякі відмови у серіалах і почав вибірково ставитися до подібних пропозицій. Це була моя перша робота у багатосерійному фільмі. Мені було надзвичайно приємно працювати у цьому серіалі.
 
– Чим для вас відрізняється гра актора у театрі та перед камерою?
 
Звісно, різниця є. На великій сцені емоції потрібно плюсувати, подавати так, щоб побачив останній ряд. Я – один з акторів, який більше любить камерний формат, він більше підходить до моєї внутрішньої організації. Там інтимніше, точніше, фальш не приймається. Я намагаюся бути різним у кожній виставі, я не відношуся до стабільних акторів. На сцені я люблю жити. Результати бувають різні: втішні та невтішні, але це завжди щиро.
 
unnamed-2
 
– Які були відволікаючі моменти під час зйомки?  
 
– Не завжди все залежить від актора. Бува у дублях може завинити й оператор, чи режисеру щось не сподобається. Часто може бути погане освітлення, або у кадр потрапляє зайва техніка. Інколи відчуваєш, що у тебе вийшов класний насичений дубль, а потім виявляється, що у кадр потрапив мікрофон. Актор намагається у кожному дублі працювати на максимум, оскільки не відомо який саме дубль оберуть при монтажі.
 
– Порівнюючи із іншими стрічками з вашою участю, чим для вас був саме цей серіал?
 
Як для людини, а не актора – приємно було те, що «Століття Якова» – український продукт. Можливо комусь буде дивно, але я не дивлюсь телевізор, не дивлюсь серіали. Я з тих акторів, хто не орієнтується у акторах. Зіграти головну роль у цій стрічці – це дуже велика відповідальність, де ти сам себе екзаменуєш. До «Якова» у мене було три фільми, але це були повні метри. У метрі три хвилини кіно – це один робочий день, а в серіалі – близько 12-ти хвилин. Актор на знімальному майданчику, як правило, завжди чекає, тільки 20 % – це зйомка. Для мене цей серіал – це школа. Тому порівнювати з минулим важко, оскільки були повні метри.
 
Ви вчили попередньо текст?
 
– Вже вдома, після дня зйомки, я переглядаю електронну пошту, де бачу сценарій, ознайомлююсь із номерами сцен, які будуть завтра, тоді їх і вчу. На зйомках ховаю текст у свій чобіт.
 
– Наскільки складно було вам вжитися в образ Якова?    
 
Це образ у якому я не дофантазовував, там зіграла емоційна пам’ять. Чому? Сам я із села, і за 17 років проживання там, у моїй голові тих образів та сцен більше аніж достатньо. Мені було потрібно тільки витягувати все із пам’яті, згадати моменти та ситуації.
 
 
– Як відреагували ваші односельчани, коли побачили вас на екранах телевізорів?
 
Всі мої родичі, а їх у мене багато, – телефонували, підтримували та раділи за мене. Мені здається, що на момент, коли розпочався серіал, село вимерло. Як сказав мій знайомий: «Там перекотиполе і вітер».
 
– Скільки часу тривали зйомки?
 
– Фільм знімався 22 дні, протягом місяця. Це був період, де найкоротші дні в році і найдовші ночі. Кіно – це ранішня робота, оскільки робочий день у нас 12 годин, щоб максимально попрацювати – потрібно починати знімати, як тільки сонце встає. У листопаді та грудні немає повного сонячного дня і доводиться підсвічувати зйомки приборами, та це вже не той ефект. Тому на локації доводилося їхати і о третій ночі.
 
– Чи спрацювалися ви відразу із командою серіалу?
 
– Незважаючи на те, що ми всі різні люди – ми чудово спрацювалися. Бували і робочі нюанси: обговорення, спірні моменти, але ми завжди знаходили консенсус. Ми розуміли, що працюємо на одному полі та за одну ідею.
 
14556496_1396912413656928_2743860410012242346_o
 
– Чим, на вашу думку, відрізняється екранізація від книги?
 
– Зміни були і чогось не вистачало, хотілося щось додати, дещо зникло у процесі монтування, тобто є сцени, які не ввійшли до фільму. Література – це роман, його створено для читання. Якщо екранізується роман, то він перетворюється у сценарій, а це вже інший жанр літератури. Те, як виглядає кіно залежить від фінансового впливання. Хотілося б і повного якісного метру, такого голлівудського, але там бюджет не дозволяє. Люди критикують, що стрічка ніби заштампована, але до цього люди дивилися не менш заштамповане, зовсім не вартісні продукти.
 
– Чи слідкуєте за коментарями та критикою щодо серіалу?
 
– Я за конструктивну критику, за те, коли вказують, що конкретно не подобається та чому і пропонували, як краще. Якщо критикують «відомі уми», то нехай скажуть у чому можуть допомогти вони. Якщо ви хочете український продукт, тоді будьте ласкаві допомагти. Я прочитав багато критики, я за цим слідкую, тому що це моя робота.
 
– У «Сторожовій заставі» ваш герой кардинально інший аніж Яків. Чи складно було переключатися на різні настрої, оскільки зйомки цих двох картин відбувалися паралельно?
 
У «Заставі» треба було викинути із себе максимум позитиву та енергії. Мій герой Олежко теж не з міста, але ці герої зовсім інші, наче плюс і мінус. Переключатись доводилося дуже різко, на то і вчилися (сміється).
 
–  Який ваш улюблений епізод?
 
Я люблю драматизувати, тому запам’яталася сцена, коли я застав жінку при смерті. Це був сплеск емоцій. Кажуть, що селяни більш емоційні, але в чомусь вони навпаки закриті, тому я зробив такий от образ. Я маю право це робити, оскільки я сам із села і знаю це життя та кухню із середини, мені не потрібно було готуватися до цього попередньо.
 
unnamed-5
 
– Розкажіть про творчі плани.
 
– Очікую на вихід фільму «Сторожова застава». Це теж нерви. Зараз працюю у фільмі «Таразі. Прощання з пустелею» і сконцентрований на цьому проекті.
 
Сніжана САМАНЧУК
 
 

Схожі записи

Залишити відповідь

МИ В СОЦМЕРЕЖАХ

КОНТАКТИ

м. Івано-Франківськ
вул.Галицька,22

Приймальня: тел.: (0342) 77-61-28
Email: [email protected]