Відкрити в собі декілька талантів вдається не кожному. Втім, ті, хто зміг це зробити, дивують вмінням поєднувати в собі різноманітні вміння і дарувати людям новий, цікавий продукт. Наприклад, книгу із музичним оформленням.
Український співак та композитор Саша Буль розпочав тур своєї книги “Плющ”. Історія хлопця Йони та його прийомного батька в постпандемічній Україні стала літературним дебютом для українського учасника польського гурту Me and That Man.
Про книгу, музику та життя співак розповів у радіопрограмі “Ініціатива”.
– Ти в Івано-Франківську не просто так. Розпочинається тур твоєї книги “Плющ”. Це автобіографічний роман?
– Частково. Більше – антиутопія, постапокаліптичний роман, певний вестерн. Події відбуваються в майбутньому, але присутні автобіографічні елементи. Ті персонажі, якими я доповнив свій вигаданий світ, таку альтернативну погану українську реальність, вони створені з історій, які були в моєму житті. Свої риси характеру, хороший і поганий досвід я теж проєктував на персонажів, тому автобіографічність прослідковується. Я не говорю напряму про 90-ті, але дух присутній. Хто буде читати поміж рядків, той зрозуміє, що історія – вигадка, але може і не вигадка.
– Книга видана “Лютою справою”. Чому ти обрав це українське видавництво?
– Я не був раніше знайомий з теперішнім моїм видавцем. Мій агент підказав, що саме це видавництво підходить мені по духу. В мене були пропозиції й від інших видавництв, але я дозволив собі обрати та зупинився на “Лютій справі”.
Мені було важливо, щоб роман був зовнішньо привабливим, а це видавництво якраз знається на оформленні. Дуже часто українські видавництва спотворюють книгу саме оформленням. Наприклад, мене дуже засмучує публіцистика Джона Стейнбека “Російський щоденник”. Він разом із культовим фотографом Робертом Капою побував у Росії, Грузії, Україні ще за радянських часів і створив матеріал для майбутньої книги. В Україні цю книгу не проілюстрували фотографіями Капи, які він робив у Києві, в українських селах, а додали зовсім недоречні світлини із зіркою, балалайкою і ведмедем. Власне від таких речей в мене закипає мозок. Чому так? Це хороша книга, яку варто прочитати українцям, але дивлячись на світлини, просто відпадає бажання брати її до рук. Тому співпрацюючи із “Лютою справою”, я знав, що моя книга буде приваблива.
– Правда, що художнє оформлення створював тату-майстер?
– Так, він колись мені наносив татуювання. Цей майстер малював картинку для палітурки.
Також я не хотів, щоб після мене ще хтось працював над текстом. Я боявся втручання і доповнення від редакторів, які буває заграються в письменників. Трапляється, що редактори беруть чужий текст і доповнюють його так, якби їм це хотілось. Це ми одразу обговорили з моїм видавцем і мене переконали, що після редакторського перегляду, я не побачу різниці. Редактор працював виключно над стилістикою, помилками, але нічого не переписував. Це мене дуже підкупило.
Зараз все довкола проходить цензуру, всі намагаються не образити когось. Мені ж подобаються люди, які мають дух свободи й буває, що ризикують, але говорять свою думку.
– У твоїй книзі присутнє музичне оформлення?
– В книзі є QR-коди, які відкривають для слухача відео з піснями, які озвучені персонажем. Ці композиції зіграні мною наживо спеціально для книги. Однією з таких пісень є “Коли стихнуть зайві звуки”.
– Також є однойменна композиція і тепер вийшов кліп, який дещо рекламує книгу. Розкажи про знімання.
– Я віднедавна зрозумів, що в нас дуже люблять проводити паралелі. Наприклад Київ – новий Берлін, Чернівці – маленький Париж… Я не люблю цей комплекс меншовартості, мене це смішить. Для кліпу я придумав ще одне гасло: Буковина – малий Техас (сміється). Кліп знято на Буковині. Так історично склалось, що на тих землях завжди відбувались якісь сутички. Думаю, мені вдалось у відео передати дух того місця. Я обрав дві цікаві локації. Дністровський каньйон – місце, де відбувались різні сутички, великі битви, полягло багато людей. Друге – ранчо під Чернівцями. Там є Андрій, який тривалий час проживав у Польщі й займався кіньми. Потім повернувся в Україну, придбав старе господарство далеко від населеного пункту й придбав близько 12 коней. Тепер до нього з усього світу приїжджають любителі кінних походів. Це виключно американська традиція і ковбойська історія.
– Розкажи про співпрацю із польським метал-гуртом Behemoth. Як тобі працювалось над такою музикою?
– В Україні я завжди був білою вороною. Я не належав до субкультур і до музичних сцен. Так вийшло, що духовно я був ближче до металістів. Це і сприяло моїй участі в Behemoth. Я зв’язався з менеджером гурту і сказав, що хочу поїхати з ними в тур як артист “на розігріві”. Вони послухали мою музику, їм сподобалось і ми вирушили в тур. Згодом мені запропонували стати учасником гурту.
– У тебе ще є досвід співпраці з гуртом Slipknot. Як ти прийшов до того, що вокаліст виконав твою пісню?
– Коли ми почали працювати над другим альбомом Me and That Man, то кожен з учасників нашого гурту був залучений ще у своїх проєктах і тому вся робота відбувалась дистанційно. Ми скидали одним одному свою музику, тексти, пропозиції. Я запропонував ряд пісень, серед яких була і та, за яку пізніше взявся Slipknot. Наш вокаліст прослухав пісні, почав думати, хто б міг бути запрошеним гостем і відправив декілька пісень вокалісту Slipknot. Він послухав і обрав мою композицію. На той момент вона була вже готова. Музикант нічого не змінював, навіть текст не переробляв. Мені дуже приємно, що він не переписував нічого. Особисто ми не зустрічались, це все відбувалось віртуально. Щобільше, згодом розпочалась пандемія і більшість наших концертних планів просто розвалилось.
– Ти часто гастролюєш, подорожуєш світом, а чи не стирається відчуття приналежності до України?
– Так чи інакше, потрібно пам’ятати про своє коріння. Мої тури навпаки підсилюють відчуття приналежності. Ти дивишся на світ, на досвід інших країн, відкриваєш для себе нову культуру і на фоні цього відчуваєш свою ідентичність. Люди, які в мандрах загубили свою ідентичність, насправді нічого й не шукали. Той, хто подорожує обдумано, намагається відкриває щось нове для себе, буде відчувати ще більшу прив’язаність до свого народу.
Тарас Зень
Христина Ткачук
Залишити відповідь