Сергій Боднарчук: «Найкраща мотивація — результат» (ФОТО)

Сучасна молодь – генерація прогресивних та амбіційних. Суспільство мислячих та готових ламати стереотипи. Ми ладні зробити все аби віднайти секрет успіху, навчитися заробляти багато, легко і з блискавичною швидкістю. Інформаційний простір переповнений картинками красивого життя багатих та знаменитих, прикладами цілеспрямованості та життєвого фарту, проте завжди залишається відчутний післясмак, наче все це фальш і від тебе навмисно приховують істину. Чому ж мотиваційна література, безліч авторських програм та тренінгів з саморозвитку з унікальними, індивідуальними підходами тільки спустошують наші гаманці, а не збільшують прибуток?

Сергій Боднарчук – 24-річний підприємець з Івано-Франківська. В свій час розпочинаючи з 50 гривень за фотосесію, за рік зумів збільшити дохід до 25 тисяч гривень в місяць. А ще зі знанням кави на рівні «еКспрессо» відкрити власну мережу кав’ярень на колесах. Справжній приклад для наслідування. Йому є, чим поділитися і нам пощастило, що він ще й щедрий. Відверто у розмові про саморозвиток, мотивацію, успіх та потенціал Франківська у сфері маленького бізнесу.   


— Що перше спадає на думку, коли тебе запитують хто ти?

Я підприємець. Мій шлях розпочався у 2010 році. У 9 класі я сидів за партою з хлопцем, який на той момент активно займався фотографією. Мені подобалося те, як він працював, і я вирішив також спробувати себе у цій сфері. Спочатку це були фото на телефон. Я дивився різноманітні відео-уроки і намагався розвивати свої навики. У той час я катався на велосипеді BMX. Навіть брав участь у тематичних змаганнях, проте захоплення фотографією в один момент підштовхнуло мене продати свого двоколісного друга. За отримані кошти я зміг придбати свій перший фотоапарат. Рік я фотографував виключно  знайомих. Пізніше вони почали рекомендувати  мене своїм друзям і те, що колись було просто цікавістю, стало приносити мені гроші. Першим моїм заробітком були 50 гривень за фотосесію. На той час це була велика сума. За рік я вийшов на дохід 20-25 тисяч гривень. Фотографував випускні альбоми, весілля та працював у клубах. Мені вдалося власними силами назбирати на машину. Це дало мені шалений стимул. Я усвідомив, що можу досягнути значних результатів.

— Проте, прибуткова справа в Івано-Франківську не завадила тобі ризикнути і неочікувано виїхати закордон. Розкажи про свій досвід.

Так, в кінці 2014 року я вирішив змінити своє життя і спробувати свої сили у більшому місті. Переїхав з рідного Франківська до Варшави. Туди ж у той час моя дівчина їхала на навчання. Я думав, ми будемо разом працювати там і розвиватися. Протягом 3 місяців я шукав роботу у готелях та барах. Мив посуд та грузив товар. Думав, що попаду у польське середовище і з легкістю вивчу їхню мову, проте, уявіть, яким було моє здивування, коли до мене заговорили українською. Наступна спроба – прототип «Нової пошти» – робота на складі. Цього разу там і справді працювали лише поляки, але все, чого я від них навчився – польських матів..(сміється) Я шукав ще вакансії, але було дуже мало роботи у сфері фотографії, тому прийняв  рішення повернутися додому. Тут, все таки, вже було міцне підґрунтя – рідні, близькі, багато знайомих і улюблена справа.

— Як поставилися близькі до таких радикальних змін?

Коли я вирішив поїхати, у мене вже функціонував місцевий бізнес. На рік ми приймали замовлення у 40-50 випускних груп – це близько 800 людей, з якими ми працювали. Їхати і все втрачати – не варіант. Я знайшов партнера, якому вирішив передати цю справу, розділивши частку: моїх – 70%, його – 30%. У коледжі ми сиділи за однією партою. Я допомагав йому стартувати у сфері фотографії. Він на той момент не мав ніякої роботи, тому погодився. Спочатку фото в нього виходили такі жахливі, що я вже встиг подумати наче все втрачено, проте з часом він втягнувся в колію і досі є співвласником. Що стосується рідних, батьки спочатку мене не розуміли, але пізніше змирилися, що я не з тих, хто може просто сидіти на одному місці і нічим не займатися. Насправді, всі відреагували по-різному: хтось негативно, хтось адекватно.

— Чи важко було повертатися?

Я знав, що вкладу у власну справу. Останні два тижні у Варшаві я зависав у соціальних мережах і натрапив на онлайн бізнес-тренінг. Подумав: «О, прикольно, мені б хотілося навчитися чогось нового». Я наче розвивався у сфері фотографії, але мені кортіло щось змінити. Вступив у цей бізнес-курс. Першим завданням було визначитися з сферою, у якій ти хотів би розвиватися. Там були представлені різноманітні техніки, які я застосовував – почав моніторити ринок – те, що популярно та актуально у країнах СНГ та Європи. Перші три сфери, які вдалося визначити – хостели, барбершопи та «кава з собою». Я почав аналізувати: якщо відкрити хостел в Івано-Франківську, як це буде виглядати? Наше місто не є настільки туристичним, щоб тут відкривати заклад такого формату. Потім барбершоп – чуваки стрижуть чуваків – мене це трохи насторожило. (сміється) Я почав заглиблюватися у сферу «кави з собою», і побачив, що цей напрям якраз набуває стрімкого розвитку. У мене була можливість зачепитися і рости. Я знайшов декілька крутих, великих прикладів з Росії, які процвітали на той момент, коли мої стосунки з кавою лише зароджувалися, і намагався втілювати їхній досвід у своєму бізнесі.

— Що ти думаєш про поширену серед українців тенденцію пошуку кращого життя закордоном?

Я цього не розумію, бо не шукав у Польщі кращого життя. І в Україні у мене було достатньо коштів, аби жити тут і ні в чому себе не обмежувати. Для мене було важливо змінити оточення. Нові люди, нові знайомства, нові цікаві локації. Я не планував виїжати туди з кінцями. Це якраз була спроба виходу зі своєї зони комфорту. Мені довелося самому себе повністю забезпечувати, знаходити людей, з якими я би працював. На той час мені було лише 20, і це спонукало мене рухатися. Десь там за океанами нас ніхто не чекає. Ми ніде не потрібні так, як у себе вдома.

— Ти частіше дієш спонтанно чи очікуєш слушного моменту?

Я однозначно за спонтанні рішення: вирушити в подорож чи переїхати кудись – неважливо. Захотів – роби щось. 2 роки тому ми полетіли в Норвегію. Просто подивилися фотографії, побачили красиві краєвиди, цікаві місця, змотивувалися, зібралися і поїхали.

— Що тебе мотивує?

Найкраща мотивація – результат. Якщо я ставлю перед собою ціль, то завжди знаю до чого маю дійти. І цей, можна сказати, вигаданий результат, вже мене спонукає невпинно рухатися вперед.

— Як з’являються ідеї?

Ідеї черпаю з навчань, які я проходжу, зазвичай, у Росії, – онлайн. Там дуже багато крутих історій. Молодь прогресивніша, ніж у нас в Україні. Саме це допомагає мені знаходити якісь приклади для себе, ідеї. Все нове я намагаюся втілити тут.

— На твою думку, чому українська молодь пасивніша?

Насправді, люди просто ліниві. Вони не люблять думати. В Івано-Франківську можна достатньо заробляти – 20 тисяч, навіть більше. Ніхто не хоче лишній раз напружувати мозок. Набагато простіше виїхати закордон. Там точно буде заробіток, а тут невідомо коли це станеться і яким шляхом цього досягти.

— Як з цим боротися?

Необхідно змінювати усвідомлення людей про роботу, якою вони хочуть та будуть займатися тут, в Україні. Наприклад, якщо людина погоджується на зарплату в 4000 тисячі гривень у неї повинен бути кар’єрний зріст або стратегія, яка допоможе сконцентруватися на цілі у 20 тисяч і швидко її реалізувати. Кожен з нас повинен розуміти, що він робить і для чого. Зазвичай люди йдуть на одну вакансію і працюють рік-два – це занадто, я вважаю. Я за один рік можу досягти сильних результатів, а хтось йде шляхом найменшого супротиву і обирає одноманітність. Коли я зараз наймаю працівників на роботу, то завжди розповідаю, чого вони можуть досягти у майбутньому. Ми будуємо плани, окреслюємо цілі – це додає мотивації. Людям цікаво. Вони отримують від роботи задоволення.

— Як ти ставишся до твердження, що є люди, яким дано стати успішними, а є ті, кому судилося жити від зарплати до зарплати?

Кожна людина може змінити себе: відкрити власний бізнес або покинути його і почати працювати на когось. Є багато різних випадків. Натрапив нещодавно на статтю – хлопець мав власну круту IT компанію в Україні, але хотів працювати у Гуглі. Він написав їм, його прийняли, він закрив свою компанію і з задоволенням працює у всесвітньо відомій корпорації. Насправді, потрібно зважати і на причетність до бренду. Якби власнику кав’ярні, який має свої дві-три точки запропонували топову ланку у Старбаксі він би обміняв бізнес на неї. Все залежить тільки від нашого бажання і сміливості робити вибір і нести за нього відповідальність.

— Як перебороти страх та невпевненість у собі?

Для того аби перебороти свої страхи – завжди потрібно робити перший крок. Запланувати, домовитися так, аби не було шляху назад. Найбільшу роль відіграє практика. Спочатку варто навчитися спілкуватися: з другом, знайомим, подругою. Більше-більше-більше. Зустрічайтеся з людьми, розмовляйте. Поступово заводьте нові знайомства і рухайтеся до більш значимих особистостей. Оточення дуже впливає на нас. Ви й не помітите, як страх зникне. Страх – це завжди потужний поштовх.

— На своєму Телеграм каналі, ти раніше, розповідав про те, що знайшов людину, яка дає тобі поради, мотивує та підтримує у бізнесі. Так званого ментора. Хто це і за якими принципами його обирати?

Я ще в пошуках ментора. У мене вже колись була одна зустріч. Це була жінка. Прогресивна і відома на теренах нашого міста, проте, коли ми зустрілися і я задавав їй питання, які мене турбують, вона не готова була на них відповідати. Була не зовсім компетентною у тій сфері, в якій я хочу розвиватися. Я визнаю, це моя помилка. Я пішов не до тієї людини. Потрібно знайти справжнього професіонала своєї справи зі значними результатами. Наприклад, у мене зараз є 6 кав’ярень, мені потрібно знайти людину, яка відкрила 60 ще крутіших. Йти до неї і з нею спілкуватися. Ось така людина може бути ментором.

— Як ти вирішив стати бізнес-коучем?

Мені подобається допомагати. Приємно спостерігати за досягненнями після моїх консультацій. Я хочу мати навколо себе оточення крутих, цілеспрямованих, результативних людей, і я щасливий, що можу створювати це оточення.

— З чого варто починати шлях самоудосконалення?

Якщо людина захотіла щось змінити, вона вже підсвідомо знає, що саме. Немає магічної таблетки – просто потрібно щось робити задля своїх прагнень. Нічого не робиш – нікуди не рухаєшся.

— Як правильно визначати цілі і концентруватися на них?

Цілі і мрії завжди виникають з чогось. Наприклад, людина побачила, що хтось заробляє 1 мільйон доларів на рік, у голові одразу промайнуло: «я теж так хочу». Потрібно слідкувати за успішними людьми і прагнути таких же результатів. Ніколи не бійтеся ставити перед собою завищені цілі. Спочатку – це здається Космосом, але потім, коли ми приймаємо цю думку, вона засідає в нашій голові і стає нормою. Вона рухає нас вперед. Я вірю в силу думки. Буває, я про щось мрію і воно дуже швидко стається. Навіть не прикладаючи до цього особливих зусиль.

— У будь-якій справі бувають злети і падіння. Як не втратити себе після поразки?

Пробувати знову. Не вийшло одразу, ти впав – це не привід опускати руки. Потрібно старатися ще й ще, і так до тих пір, поки не досягнеш того, чого хочеш.

— Як ти ставишся до конкуренції?

Конкуренція – це класно. Коли ми знайшли першу локацію, я не знав, хто буде поруч в інших вагончиках. Поговорив з орендодавцем. Він розповів, що в одній з них буде ще одна кава з собою. Я відчув напруження. Раніше мені не доводилося стикатися з прямою конкуренцією. Я не був професіоналом у цих питаннях. Не розумів, як правильно поводитися, не вмів подавати себе. Тоді мені спало на думку зустрітися з конкурентами. Прийшли два чоловіка – років по 35-40, почали розповідати про власну успішну мережу кав’ярень у Вінниці, і не забули додати що ми тут довго не протримаємося. Спочатку я спантеличився – ще не встиг відкритися, а мені вже пророкують грандіозне фіаско. Але, насправді, цей страх втратити те, що я скоро започаткую або вже роблю підбурив мене працювати наполегливіше. Вони сказали, що відкриються за два тижні. Ми вирішили, що відкриємося за тиждень. Як наслідок, ми свого результату досягли, а вони розпочали за два місяці. Коли з часом я побачив їхнє меню прописане з помилками і надруковане на звичайному білому аркуші А4, видихнув і зрозумів, що все нормально – ми рухаємося правильним шляхом. Зустріч з конкурентами дала серйозний поштовх до успішного початку.

— Ми – це твоя команда?

Так. Сильна команда відіграє велику роль. На початку, все що у мене було – ідея. Я взагалі не знався на каві. Арабіка, робуста, капучіно, латте і так далі – все це було для мене темним лісом. Я моніторив Івано-Франківські кав’ярні, побував майже що у кожній. В одній зустрів свого хорошого, давнього знайомого, Романа. Раніше не знав, що він займається кавою, а тоді розповів йому про своє бажання відкрити кав’ярню на колесах і попросив допомоги в обмін на частку у бізнесі або гроші. Він погодився. Без нього не було б зараз того, що маємо.

— Що ти думаєш про потенціал Франківська у сфері малого бізнесу?

Звичайно, він є і досить значний. Бізнес розвивається. З чого починали ми, і скільки вже відкрилося кав’ярень на колесах після нас. Дуже класно, що я на той момент вів свій блог у соціальних мережах. Я багато писав про те, як ми розвиваємося, скільки заробляємо. Круто, що люди побачили потенціал і також захотіли відкрити щось своє. Але, все ж таки, не добре, що багато хто зупиняється саме на каві. Ринок занадто перенасичений. Для чого? Для кого? У Франківську достатньо закладів. Забагато – теж нездорово. Класно зараз рухатися у сфері Інтернету. Робити онлайн-бізнес. Це набагато перспективніше. Більша аудиторія клієнтів, немає лишніх витрат на оренду, наприклад. І це завжди актуально. В незалежності від часу, пори року чи погоди.

— В Україні малий відсоток довіри до Інтернет-покупок. Як у такому випадку наважитися на старт-ап?

Все рухається вперед. Людям потрібно навчитися довіряти. Якщо людина боїться, що її обдурять, це означає, що вона сама схильна обдурювати. Мені здається, що все криється всередині нас. На Американському ринку досить великий досвід у сфері Інтернет-продажів. Ніхто не боїться, всім все приходить і всі задоволені. Головне спробувати. Попробував – вийшло – класно. Не спробував, ніколи не дізнаєшся, як це.

— Назви заповіді успішної людини?

Я їх не знаю. Це все дуже індивідуально. У моїх проектах є правила, цінності. Кожна людина має бути дисциплінованою, досягати цілей, які ставить перед собою, бути чесною, усвідомленою, розуміти, що вона робить, для чого їй це і до чого конкретно вона прагне.

— Яке у тебе життєве кредо?

У мене є місія. У нас у всіх є якісь ролі і у кожної з них є своя задача. Наприклад, я – підприємець, друг, син, вчитель. По ролі вчитель – я повинен допомогти людям стати кращими версіями себе. По підприємництву – своєю кавою ми допомагаємо стати енергійнішими.

— Відкрий секрет свого успіху?

Якщо виникає якась задача, я будую стратегію. Мені потрібно розуміти, що я буду робити далі. Коли ми робили проект «Інший ти» я вже знав ціль – до початку 2020 року хочу 5 тис учасників у проекті. Далі – кропітка, покрокова праця. Якщо ставиш перед собою ціль – її потрібно розбити на підцілі і поступово рухатися до їхнього досягнення. Наприклад, ти хочеш купити Айфон 7. Основна ціль – 20000 гривень. Необхідно чітко визначити, де ти можеш їх заробити і що тобі для цього потрібно. А ще мені завжди подобається те, що я роблю. Я отримую від цього задоволення.

— Можливо, є книга, яка у свій час сильно вплинула на тебе?

Такої немає. Зазвичай я читаю книги, які вирішують певні мої проблеми. Якщо я не розуміюсь у маркетингу, читаю 5 книг про маркетинг і так далі. Кожна прочитана сторінка ладна чогось навчити. Завжди знаходьте час на розвиток. Я часто читаю у черзі.

— Як ти керуєш своїм часом?

Я стараюся все робити автоматизовано. Якщо колись я приділяв «каві з собою» 100% cвого часу, то зараз вона займає лише 5%. За цей час я знайшов команду людей, які допомагають мені реалізовувати задумане. Наприклад, була проблема по фінансах – я не розумів, куди зникають гроші, тому знайшов фінансиста. За таким принципом у мене з’явилася сильна і результативна команда. Зараз я повністю вкладаюсь в «Інший ти» – бачу там потенціал, але в майбутньому, також хочу все довести до автоматизму, щоб це був, як пасивний дохід. Мені подобається мультипроектність – мати декілька проектів і ними керувати.

— Кажуть, якщо до 25 років не знайти себе, то все втрачено. Що думаєш про це?  

Та ні, дурниці. Рей Крок – власник МакДональдса – почав займатися бізнесом від 50 років. Він знайшов себе і розробив таку мережу, про яку всі тільки мріють. Так само власник Старбаксу Говард Шульц – він не стартував до 25. Переважно всі розпочинають після 30. Зараз просто такий період, що більшості людей, які цікавляться бізнесом менше ніж 25. У кожного є свій час, своє бачення. Іспанці, наприклад, дуже здивовані, що українці в 24 роки вже мають магістра. У них це відбувається після 30. У всього є свій час.

Є такий вислів: “Забудь про успіх, стань видатним”. На твою думку, наскільки цифри мають значення, якщо ми говоримо про самореалізацію?

Якщо це бізнес – цифри мають значення, якщо це успішний художник, то, напевно, ні. Я вважаю, що будь яка людина, яка отримує задоволення від того, чим займається, – вже успішна. Тому що в кожного, якщо говорити про гроші, бажана сума є різною. У бізнесі зазвичай фінансові цілі. У нашому випадку – ми маленький старт-ап, який рухається вперед і ми хочемо заробити багато коштів, щоб знову вкласти їх і розширитися. Для мене успіх – це результат. Є задача, є результативне виконання – це успіх. У будь-чому.

— Про що мрієш зараз?

Є фінансова ціль і я до неї рухаюся. Спочатку результат – потім все інше. Поки ми молоді потрібно заробляти гроші, щоб пізніше собі ні в чому не відмовляти. Відпочинок та поїздки закордон будуть з часом і кращі.(посміхається)

Роксолана БЕЛЕЙ

ПОДІЛИТИСЬ

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *