Сергій Фоменко, знаний як Фома з «Мандрів», — український співак, гітарист, композитор і автор пісень. Фронтмен та лід-вокаліст українського фолк-рок-гурту «Мандри». Сьогодні Сергій називає себе людиною світу та творчості.
«…Я більше себе позиціоную, як людину, котра займається творчістю, або культрегерством та творчістю. Я не тільки співак. Якби я був «заточений» на те, що я тільки співаю, тоді, можливо, мене було б більше у просторі. Мені подобається бути тим ким я є», – каже Фома.
У розмові з кореспондентом «Вежі» Фоменко зізнався як ставиться до людей, котрі не можуть вивчити українську мову, розповів у яких країнах ще не бував, про нові неочікувані проекти та ще багато цікавого.
– Не так давно було записано новий марш української армії. В основу маршу лягла авторська пісня «Зродились ми великої години» на слова поета Олеся Бабія. Ви один із вокалістів нового виконання гімну Збройних сил України. Розкажіть про цей досвід.
– Так, це пісня УПА «Зродились ми великої години». Наскільки я зрозумів, ініціативу проявив Олег Скрипка, а Генштаб підтримав. Я вважаю, що дуже символічно, коли така сильна пісня, тим паче пісня ОУН-УПА, зараз стає гімном Збройних сил України. Ми записали цю пісню з друзями, колегами, яких я знаю давно, це всеукраїнські музиканти. («Тартак» Сашко Положинський, Олег Михайлюта з «Танка на Майдані Конго», лідер «Хореї козацької» Тарас Компаніченко та Іван Леньо з «Kozak System», – автор) Записувались у студії Тараса Чубая. Процес був дуже цікавим. Думаю, що буде сильна пісня. Не знаю, чи вийде кліп, але ніби планують. Думаю, що це буде дуже знаменито. Я справді радий, що люди зараз справді патріотичні, мають можливість втілювати свої ідеї, робити проекти, які змінюють Україну. За 10-15 років буде ще «турбулентність», але Україна зміниться дуже сильно.
– Гастролі, подорожі… Чи не пропадає хист до постійного подорожування? Чи є місця, де ви мрієте побувати?
– Я не бував, наприклад у Японії, Китаю, куди б із задоволенням поїхав. Крім Таїланду я ніде не був в Азії, тому мені цікаво відвідати ще ці землі. Я не бував в Африці, в Антарктиді. В інших містах та частинах землі – я бував. Є кілька місць на землі, де я не був, але б із задоволенням відвідав. Я себе вважаю людиною світу, але звісно по-перше – я українець. Так я виховую і своїх дітей. Перше – вони українці, друге – громадяни світу. Мої діти багато подорожують, до того ж знають багато мов. Я часто подорожую з родиною.
Коли я придумав то слово «мандри», воно стало не тільки назвою складів музичного колективу, бренду якогось, а стало важливим словом для мого світосприйняття, бо я є мандрівник. Моя професія – музикант, але я мандрівник у широкому сенсі того слова.
«Моя професія – музикант, але я мандрівник у широкому сенсі того слова»
– У 23 роки ви повністю перейшли на українську мову. Якщо зараз чуєте, що російськомовний українець не може/не хоче вивчити рідну мову, як реагуєте?
– Негативно. Не агресивно негативно, але негативно. Я вважаю, що по-перше, українська мова варта того, щоб її знати, вона надзвичайно класна, надзвичайно зручна у використанні, красива і найголовніше – вона наша. Це мова країни героїв, країни тяжкої величної драматичної історії, але це однозначно мова сильного народу. Це мова однієї з найкрасивіших країн світу. Чому ми маємо говорити іншою мовою і не знати своєї? Як таке може бути? Чому б її не вивчити? Напевне це лінь, зневага, або те й інше. І це все не може мене залишати толерантним, на жаль.
«Українська мова варта того, щоб її знати, вона надзвичайно класна, надзвичайно зручна у використанні, красива і найголовніше – вона наша»
– Гурт «Мандри» багатий на легендарні хіти. Опираючись на цей досвід, скажіть, що потрібно сьогодні музиканту для того, щоб стати легендарним?
– Мені важко сказати, але я знаю точно, що є багато музикантів в Україні, які створюють дуже сильні пісні і… Просто легендарність більш тотожна до довжини часу з якою музиканти працюють і створюють щось вартісне. Тобто, якщо проходить довгий час і музиканти продовжують створювати щось цікаве, і весь час підіймаються по творчих сходинках, відкривають нові історії і продовжують щось робити, – тоді вони стають легендарними, бо на все потрібен час. А з точки зору талановитості, то українських молодих музикантів дуже багато, що мене тішить.
– Якщо сучасних молодих музикантів перемістити у часи, коли починали ви, то який, на вашу думку, буде у них початок?
– Я починав співати на вулицях. Я був вимушений співати на вулицях, я залишився один, у мене не було батьків, я закінчив інтернат і мені потрібно було заробляти на життя. Моя перша музична школа – це вулиця. Якщо ти хотів поїсти і хотів заробити грошей – то ти маєш враховувати, що публіка має бути зацікавлена твоєю музикою. Коли байдужі люди йдуть собі у справах, ти маєш їх чимось зачепити. Відповідно тоді у тебе було би що з’їсти. Хоча мені дуже подобалося це робити. Шлях до всього, що я зараз досяг – довгий.
«Я починав співати на вулицях»
Наскільки важко було б молодим артистам в той час? Я думаю, що зараз дещо простіше, в певній мірі, аніж тоді. А може і навпаки, бо зараз наскільки потужна конкуренція між якісними артистами, що ти вже маєш мати серйозну базу крім хорошого матеріалу, маєш робити дуже якісний звук, а це дорого коштує. Тому конкурувати важко. Але є й інші приклади – гурт «Один в Каное», формат яких – гітара, голос і бонги. Там складно зробити щось «екстра» у звуці, але завдяки своїй щирості, гарним текстам, голосу – вони мають велику аудиторію.
Коли ми починали, був зовсім інший час, ми були скоріше винятком, аніж правилом. Зараз, український артист – це правило, а не виняток. Тому мені важко оцінювати. Сьогодні вже третій склад «Мандрів», які є, третя сторінка історії, і вона інакша, аніж попередні. Я себе відчуваю, як у 16 років, з точки зору підходу, креативу, я не боюсь експериментувати і це мене тішить. Я ніби знову щось починаю…
– Яка аудиторія збирається сьогодні на ваших концертах?
– Моя аудиторія дуже різна, як у видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», – від одного – до ста одного. Я в собі плекаю «бути дитиною», але з іншого боку, я вже зовсім не дитина. Все це у будь-якому випадку впливає на те, що я роблю зі сцени, що я роблю у студії та про що я думаю. Ця музика для широкої аудиторії. Ми не нішева група. В цьому випадку, я просто музикант, який грає українську музику, але вона може бути зрозуміла будь-кому.
– Чи не було думки дати новий подих старим кліпам? Тобто подати їх по-новому, показати наприклад на телебаченні?
– Телебачення слід використовувати, але я зараз робитиму нові кліпи, роблю альбом етноміксів. Над цим альбомом працює ді-джей, який створює дуже добрий плейбек самого треку. Сучасний, клубний, модний, з гарним звуком. Наживо ми записуємо духові скрипки, голоси, гітари. Це мікс електронної і живої музики. Буде близько п’яти пісень, це відомі хіти, які зазвучать зовсім по-інакшому. Наприклад, пісня «Орися», яку я вже просто фізично не можу грати в акустиці, але в новому звучанні значно простіше це робити, дуже цікавий звук.
– Розкажіть про ідею створення анімаційного кліпу на одну з ваших пісень. Чому саме така задумка?
– У проекті «Фома-Шансон» ми створили цікавий анімаційний кліп з чудовим художником – Борисом Денисевичем. Це класна історія в мультику. Я сподіваюся, що ми ще продовжимо схожу роботу.
У мене настільки багато всього відбувається і я, все ж таки, більше себе позиціоную, як людину, котра займається творчістю, або культрегерством та творчістю. Я не тільки співак. Якби я був «заточений» на те, що я тільки співак, тоді можливо мене було б більше у просторі. Мені подобається бути тим ким я є.
Ви запитували про кліпи, так от: я є режисером всіх наших кліпів, починаючи від «Не спи моя рідна земля», «Черевики», «Карпатська пісня», «Лелеки» і багато інших.
– Чи не час вже задуматись про створення фільму?
– Я працюю в кіно, працюю як композитор, як музичний редактор. Це арт-документальне кіно про Василя Кричевського – автора нашого герба, відомого архітектора, художника. Фільм планується на осінь і там буде нова пісня, як називатиметься альбом, – «Час летить». Це буде головна пісня цього фільму і можливо ще створимо кліп. Я над цим працюю. До того ж, є цікавий проект з Голлівудом, бо я багато подорожую в Америці і маю хороші зв’язки. Це цікавий процес, але про все за один раз не розповім.
Сніжана САМАНЧУК
Залишити відповідь