На “Вежу” завітав письменник та громадській діяч Сергій Жадан. Говорили про неформатні проекти, літературу, натхнення, а також очікувану незабаром прем`єру фільму “Дике поле”, відзнятого за книгою “Ворошиловград”.
“Наступного року можна чекати сюрпризів і експериментів”
Я не поділяю своїх проектів за ієрархією. Всі вони зовсім різні і однаково важливі для мене. Власне, мабуть, тому вони мені і цікаві. Якби все дублювалося і повторювалося, було б не настільки потрібно це все робити. Безумовно, іноді бракує вміння чітко перемикатися з проекта на проект, проте все, що потрібно для цього – багато репетицій та саундчек. Ми прилетіли до вас із Мюнхена, там був зовсім інший концерт, виступ з “Лінією Маннергейма”, зараз з “Розділовими”. Я декілька разів пробував концентруватися, але бувало, просто не попадав в мотиви, бо продовжував знаходитися, так би мовити, на тій хвилі.
Зараз ми створюємо дуже багато нового, незвичного. Не вперше працюємо з хіп-хопом, проте плануємо зараз рухатися саме у цьому напрямку. До прикладу, “Лінія” перебуває на стадії формування, становлення. Вона защораз сильно трансформується. Всі сінгли дуже відрізнаються один від одного. Ми намагаємося робити не зовсім форматні речі. Знову ж таки там де у нас лірика – це не сопливі інтимні тексти. Туди вкладено набагато ширші сенси. Думаю, наступного року можна чекати сюрпризів і експериментів.
Особисто я слухаю всю музику. Намагаюся слідкувати за новинками. Деколи вмикаю суто трендові речі, щоб знати, що зараз популярно. Умовно кажучи, новий кліп Beyonce і Jzee, я дивився. (посміхається)
Російських реперів не відслідковую. Не тому що там русофоб чи війна, просто мені це не дуже цікаво. Як би це так коректніше сказати…Те, що видається за російську хіп-хоп культуру – дуже злизано із Заходу. Великою мірою те, що й українська, за певними винятками, чия творчість не злямзана з афроамериканців. Чи слухають вони нас? Думаю, ні. Ми настільки поза форматом, що зарубіжні виконавці про нас нічого не знають. Та ми цим й не переймаємося.
У вересні в нас відбувся невеликий тур із “Собаками”, зараз з “Розділовими”, в листопаді планується їздити з “Лінією”. Аудиторія частково та сама. Спочатку більшість приходили на “мене” і це було не зовсім комфортно, бо люди в більшості не розуміли і не сприймали творчість, проте зараз все культивувалося, сформувалася власна публіка і слухачі тепер дійсно приходять насолоджуватися проектами.
“Натхнення – страшенно абстрактна дефініція”
Мені достатньо просто вільного часу і якоїсь внутрішньої рівноваги. Чи можна це назвати натхненням? По-своєму, так. Буває, що цього немає, і доводиться себе силувати, що потім відбивається на якості тексту, але пізніше я це виправляю. Безперечно, що найкращі речі пишуться, коли присутній внутрішній драйв та легкість. Без цього теж можна щось написати, й іноді треба, якщо пишеш великий прозовий твір, що вимагає систематичної роботи, інакше ти її не напишеш. Якщо весь час чекати спалахів, можна сидіти 10 років і не дописати. Для мене у цьому процесі важливо, щоб коли я зранку починаю працювати, через декілька годин не було якоїсь зустрічі або необхідності комусь дзвонити чи писати. Мені в принципі мало, хто телефонує. Я зі світом спілкуюся через мейл, але тут навіть не про це. Йдеться про внутрішнє відчуття свободи. Якщо ти розумієш, що у тебе попереду “вічність” і ти не маєш перейматися за зустрічі, тоді працюється набагато легше. Побутові, комунікативні речі страшенно заважають.
Я відслідковую нових письменників. Безперечно, молода поезія дуже цікава, трішки важче з прозою. Якщо говорити про спад зацікавленості в українській літературі, це швидше не про текст, а про сам процес. Суто питання маркетингу. Справді на початку нульових з`явилася хвиля молодих, цікавих авторів, про яких багато говорилося і вони багато видавалися. Це, згаданий тобою Любко Дереш, Ірена Карпа, Софія Андрухович, Таня Малярчук і Сашко Ушкало, наш харків`янин. Зараз цього немає, але це не означає, що немає цікавих текстів. Якщо говорити про тих, хто нещодавно яскраво заявив про себе – це Макс Кідрук. Людина, яка робить речі, які до нього ніхто не робив. Він формує себе, свою аудиторію. Діє за західними маркетинговими схемами, багато працює і те, що він пише, його читачеві подобається.
Мене безперечно критикували за платні літературні зустрічі, проте мені нічого їм відповісти. Якщо люди вважають, що письменник це не професія, і він не має права заробляти своєю роботою, то нехай шукають собі інших письменників. В українців взагалі багато шкідливих звичок. Я з повагою ставлюся до тих людей, які приходять до мене на вечори, купують квитки. Стараюся бути з публікою відвертим і чесно працювати. В нас з ними все добре складається, є хороше порозуміння і якось мені гріх скаржитися на відсутність читачів.
“Я не впевнений, що фільм буде фінансово успішним, проте я переконаний, що він може відіграти іншу важливу роль. Стати важливим етапом в історії українського кіно, тому що воно не трафаретне, не форматне і це демонструє те, що український кінематограф може бути насправді різностороннім і цікавим, як для нас так і для закордонних глядачів”
“Дике поле”, створений за моєю книгою. Я бачив робочий варіант і враження залишилися позитивні. Ті, хто читав “Ворошиловград”, зможуть придертися до змін, а точніше, лакун в сюжеті. Все таки фільм триває лише 2 години і ясна річ, від дечого довелося відмовитися. При чому подекуди від дуже важливих речей. Проте, картинка на екрані абсолютно співпала з вкладеними мною мотивами у текст. Знімальна група – геніальна. На майданчику відбувалося справжнє свято. Режисер Яр Лодигін дуже влучно підібрав акторів. Настільки колоритні типажі, які точно відповідають своїм персонажам. Тільки щоб побачити таку гру українських акторів, вже варто піти на це кіно. Я не впевнений, що цей фільм буде фінансово успішним, проте я переконаний, що він може відіграти іншу важливу роль. Стати важливим етапом в історії українського кіно, тому що воно не трафаретне, не форматне і це демонструє те, що український кінематограф може бути насправді різностороннім і цікавим, як для нас так і для закордонних глядачів.
“В умовах війни легковажити важливістю правоохоронних органів, судової системи чи армії – це просто самогубство”
Раніше у мене було тяжіння до “лівих поглядів”. Наразі я вважаю, що анархізм – не зовсім адекватна ідеологія, в умовах агресії, окупації та війни сусідньою країною. Я не консерватор, але мені завжди хотілося жити у нормальній країні, з власними кордонами, конституцією та законами, які функціонують. У сьогоднішній ситуації, ясна річ, ставлення до багатьох речей диктується політичним становищем. В умовах війни легковажити важливістю правоохоронних органів, судової системи чи армії – це просто самогубство.
Тарас ЗЕНЬ
Роксолана БЕЛЕЙ
Залишити відповідь