Іванофранківчанка Софія Андрухович – відома українська письменниця, перекладачка, лауреатка Літературної премії імені Джозефа Конрада, нагороджена у номінаціях «ЛітАкцент» та «Книга року BBC». Саме її роман «Фелікс Австрія» став захопливою історією про Станіслав часів Австро-Угорщини. Історичне місто, кохання, стосунки Аделі та Стефи, побут – це все наповнює роман оригінальним змістом. Не дивно, що книгу взяли за основу фільму та вистави. Письменниця завітала на телепрограму «Франківці» та відповіла на питання, які цікавили багатьох.
– Коли ти відчула, що тебе вже не порівнюють з батьком Юрієм Андруховичем?
Відчула тоді, коли вийшов мій роман «Фелікс Австрія». Напевне, це залишиться зі мною на деякий час або назавжди. Це теж нормально. У нас одне прізвище і ми дуже близькі, тому неправильно це ігнорувати. В якомусь некорисному та вузькому сенсі це почало минати, коли роман «Фелікс Австрія» став популярним і багато людей почали дізнаватись про мене, як про письменницю.
– Як тобі вистава «Фелікс Австрія»?
Я приємно здивована і захоплена. Для мене було щастям побачити зовсім іншу інтерпретацію, яка є повноцінною, цілісною і глибокою. Приємно бачити те, що людина, яка приїхала з іншої країни – Жуль Одрі, зміг так тонко відчути це місце і може добре співпрацювати з місцевими акторами, створювати свій твір про наше місто і культуру.
– Як ти поставилась до пропозиції екранізації роману?
У мене було багато суперечливих відчуттів: здивування, радість, страх і недовіра. Певний час я вагалась, бо коли звернулась до мене продюсерка фільму, в українському кіно не відбувались якісь значні події, тому сумнівалась чи вийде щось хороше. Втім, в процесі розмов з Надією Зайончковською, я побачила, що вона горить цією темою і готова зробити щось цікаве. Я бачила, що фільм буде відрізнятись від книги. Не завжди я погоджувалась із їхнім баченням, але згодом я полюбила цю версію. Я не розчарувалась в тому, що дала згоду на екранізацію.
– Що у фільмі стало для тебе приємним здивуванням?
Я відчуваю велику гордість і радість, що Станіслав, який є головним героєм роману, залишився на першому місці й у фільмі. А сумним моментом є те, що творчій групі не вдалось знайти локації в місті. Вони робили кілька експедицій, щоб знайти спосіб знімати стрічку у Івано-Франківську. Проте, це виявилось неможливим, місто зараз має зовсім інший вигляд. Тому за допомогою декорацій та спецефектів, знімальна група відтворила тогочасне місто. До речі, спецефекти стали однією із сильних сторін фільму «Віддана».
– Як змінилось для тебе місто?
Воно змінюється в різних напрямках. Водночас є приємні зміни і не дуже. Мені подобається, що Івано-Франківськ стає повнішим у сенсі культурних подій. Багато цікавих місць і дуже приємні люди, яких я зустрічаю на вулицях чи у кав’ярнях. Проте, не всі розуміють, наприклад, потребу берегти та шанувати міську архітектуру. Вже дуже багато знищено того, що не можна буде відтворити. З’являються все нові необдумані споруди, які псують обличчя міста. Це сумно, але я сподіваюсь, що позитивні зміни все ж перекривають негативні.
– Що б ти змінила у Івано-Франківську?
Я б приділила більше уваги збереженню спадщини, яка відповідає на запитання: «Хто ми?», «Звідки ми?» і «Ким ми хочемо бути?»
Христина Ткачук
Для телепрограми «Франківці»
Залишити відповідь