Як живе прес-центр у зоні АТО, інформаційна війна, пропаганда, та які теми можна висвітлювати журналістам бойових дій. Про все це нам розповіли Тарас Грень та Вадим Бакай – підполковники, офіцери Західного регіонального медіа-центру Міністерства оборони України.
Ви відповідаєте за інформаційне висвітлення подій у зоні АТО. Розкажіть про створення прес-центру на війні.
Я один із офіцерів, які втілювали у життя ідею створення прес-центру АТО. Станом на 2014 рік ще не існувало інформаційної підтримки. Фактично не було офіційного речника та інформаційного відділу АТО. Олексій Дмитрашківський, Юзеф Венскович, Віктор Гром – це люди, які поклали старт прес-центру. Ми розробили план та стратегію проекту. Після чого затвердили все документально. Завдяки полковнику Юрію Повху випускається військова газета.
Яким зараз є інформаційний центр АТО?
Сьогодні вже побудована стала структура роботи. Представниками прес-центру АТО є начальник прес-центу, речник та журналісти. Крім цього у кожному напрямку працює прес-офіцер, який координує роботу журналістів.
Часто можна почути від журналістів, що важко працювати зі збройними силами. Якою ситуацію бачите ви?
Потрібно розрізняти вседозволеність із свободою слова. Журналісти, які працюють професійно, чи знають як відбуваються військові дії, з розумінням відносяться до цього. Жаліються ті журналісти, які приїжджають у зону АТО з метою отримати багато «смажених» фактів або поводять себе некоректно на блокпостах. Буває так, що після розмови із журналістами це місце професійно накривається ворогом. Ми несемо втрати не тільки в живій силі, а і в техніці та інженерних спорудах. Тому командир на передовій самостійно вирішує з ким спілкуватись, а з ким ні.
Чи траплялись журналісти, які працювали на іншу сторону?
Серед журналістів я не зустрічав. Але така ситуація трапилась із перекладачем. Багато іноземних медіа мають офіси у Москві, тому приїжджають із перекладачем із Росії. Якось до нас завітали журналісти серед яких, представник французького ЗМІ у супроводі московського перекладача. Стоячи біля офіцерів вона мовить таке: «На даний момент ви, шановні журналісти, знаходитеся на позиціях українських каральних військ, які прийшли нищити і вбивати людей, які захотіли свободи на Донбасі, ополченців, які повстали проти свавілля хунти». На моє запитання, – «Що ви таке говорите?», – вона кинула тверде – «А що таке, я все вірно перекладаю!». Після цього я звернувся до журналістів, і сказав, що їх вводять в оману. Ми невідкладно запросили іншого перекладача із нашого блокпосту. Через деякий час вони повернулись до Краматорська. Завітали до нас і показали лист про розірвання контракту із цією агенцією перекладу.
Часто в соціальних мережах натрапляємо на матеріали про війну та події на Сході із хештегом «зрада». Чи існують, так звані, «боти» які нагнітають ситуацію у країні?
Так, це військові і спеціальні блогери. Військового можна завжди притягнути до відповідальності, оскільки він повинен робити те, що робить. За таку роботу вони отримують певні кошти. Насправді, це не так масово, але з таким боротися дуже важко. «Ботів» помітити не складно. Коли у ФБ до вас стукає у друзі людина інформації на сторінці якої обмаль, це вже викликає недовіру.
В.Б. Інформаційний простір можна було б контролювати, але для цього потрібні шалені кошти, професійна техніка та персонал. Тому наш простір сьогодні дуже сумнівний.
Існує думка, що Україна програє інформаційну війну. Ви, як військові журналісти, погоджуєтесь із цим?
Ні, не погоджуюся. Люди не цікавляться до чиєї власності входять українські телеканали. Я переконаний, що вони працюють на силові структури Кремля. Українця впродовж 20-ти років навчали сприймати негативну інформацію. Медіа надають перевагу проблемам, а не досягненням. Формується така інформаційна сітка: в Росії все добре, а в Україні – повна «срака», ну і Захід не сьогодні-завтра розвалиться. Вкінці подають дрібні проблеми Росії, які із легкістю вирішують Путін, чи Медведєв.
Можливо ми програємо в інформаційному просторі, але не війну. Є сегменти в яких ми програємо, але є те, що контролюється. Ми військові журналісти являємось офіційним джерелом інформації, якій можна довіряти, і на яку можна посилатись.
Чи потрібна нашій країні пропаганда?
Пропаганда – це частина державної інформаційної політики. Елемент пропаганди ніхто не відкидає. Всі телеканали також роблять свою пропаганду. В Україні не може працювати така пропаганда як у Росії. Її потрібно модернізувати і підганяти під реалії України. Перш за все має потрібна воля держави. Має існувати цільова державна інформаційна політика. Це не дрібні виїзди журналістів кудись, це ціла система: починаючи від художніх фільмів, сюжетів, білбордів та оголошень зорієнтована на будь-яку аудиторію. Цим повинні займатися фахівці: психологи, соціологи та журналісти.
Тарас Грень – народився у селі Каштанівка Камянець-Подільського райну. Батько військовий журналіст, мати вчитель математики. Закінчив Львівське вище військове політичне училище за фахом військовий журналіст. Працював у газеті «Армія України». Після того, офіцером Західного регіонального медіа-центру. В АТО з 2014 року.
Розмовляв Тарас ЗЕНЬ
Розшифровувала Сніжана САМАНЧУК
Фото Анастасія ТРЕТЯК
ПОДІЛИТИСЬ
Залишити відповідь