1 чашка кави – машина чи дрон для ЗСУ. Учасники команди “VIP Тернопіль” від початку повномасштабної війни допомагають українським військовим. Вони не тільки скуповують та передають бійцям форму, амуніцію, дрони, а й відправляють на фронт затребувані автомобілі. А все завдяки людям, які доєднались до ініціативи “Кава для ЗСУ”. Команді вже вдалось зібрати понад 4 млн гривень.
Більше про “Каву для ЗСУ”, благодійний тур команди “VIP Тернопіль”, а також музику і гумор в час війни нам розповіли співак Аркадій Войтюк та комік Тарас Стадницький, більше відомий як Володька.
– Команда “VIP Тернопіль” просуває ініціативу “Кава для ЗСУ”. Як вдається таким способом збирати кошти для потреб української армії?
Тарас Стадницький: Ми пропагуємо і закликаємо людей до того, якщо ми маємо можливість випити ранкову каву, то обов’язково за це варто подякувати ЗСУ. Ми б хотіли запросити усіх ділитись своєю кавою із нашими військовими, тобто перераховувати вартість цього ранкового напою на рахунок команди “VIP Тернопіль”, а ми вже конвертуємо їх у щось потрібне для наших хлопців і дівчат.
Аркадій Войтюк: В нас є певні можливості, знаємо де і як знайти все необхідне. Також в нашій команді є декілька людей і кожен за щось відповідає. Тож ми можемо і пригнати машину, і привезти дрони, і все інше. В перші дні війни українці почали в усіх соцмережах писати, що війна закінчиться через 2-3 тижні, бо так сказав Арестович. Ми (ред.- люди) повно грошей почали відправляти на ЗСУ, бо то ж триватиме війна лиш 2 тижні, треба виграти. Війна затягнулась, але потрібно допомагати стабільно, а гроші в людей закінчились. Пам’ятаю, в перший день повномасштабного наступу рашистів, я перерахував ЗСУ своїх 14 тисяч грн, наступного дня ще 14 тисяч, потім ще, а згодом зрозумів, що вже нічого немає.
– За чашку кави ви рекомендуєте відправити 30 гривень. Чому саме така сума?
Аркадій Войтюк: Бо це ніби невелика сума, яку ти не сильно відриваєш від серця і можеш це робити часто. Хтось може щодня перераховувати, а хтось – зрідка. Ми дякуємо кожному, хто долучився до нас. Такими невеликими сумами ми робимо велику справу.
Тарас Стадницький: Нещодавно я читав книгу “Застеляй ліжко”. В ній я знайшов для себе цікавий меседж – коли ти застелив ліжко, то вже зробив щось хороше для цього дня. Окрім цього, якщо ти прийдеш додому після невдалого дня, то побачиш ліжко і подумаєш, як воно класно застелене. Такою для мене є й кава, бо зранку ти можеш зробити щось хороше для нашої перемоги. Так, це невеликий крок, незначна сума, але якщо таких людей буде багато, то й буде результат. В цій війні немає маленької допомоги. Будь-яка допомога робить нас сильнішими й пришвидшує перемогу.
Аркадій Войтюк: Бувало, люди писали, що 30 гривень – це нічого і ми багато не назбираємо. В нас був момент, коли треба було коштів на спеціальний дрон вартістю понад 8 тисяч доларів. Якщо я не помиляюсь, то ми цю суму зібрали за три з половиною дні. І це кавами по 30 гривень.
Як правило, за день ми назбируємо близько 1000 кав. А в загальному нам вже задонатили близько 4 млн грн.
– Як ви поясните таку небайдужість українців?
Аркадій Войтюк: Напевно, це є в наших генах. Якщо казати відверто, ми проти росії завжди боролись.
Тарас Стадницький: Можливо, через те, що ми не розділяємо окремо армію, окремо цивільних людей, окремо ще щось. Серед військових є багато знайомих, друзів кожного із нас і тому це все – одне ціле. Все разом і є держава Україна. Не може армія воювати, а люди лиш платити податки й жити собі спокійно. Коли нам кажуть, що держава і волонтери багато всього купують, але де воно дівається? Ми купили машину, пригнали, а через чотири дні її було пошкоджено на фронті – нема машини. Ми знову купили ще одну машину для того ж підрозділу, але вона послугувала тиждень і вже потрібно близько 80 тисяч гривень на її ремонт. Бо це – війна. Так буває навіть з одягом. Був приліт по складу і 100 одиниць військової одежі, яка там зберігалась, просто згоріли. Ти ж не будеш казати бійцю, що держава має його забезпечити.
Аркадій Войтюк: Особисто я готовий щодня скидати 30 гривень – вартість кави, на ЗСУ, аби війна швидше закінчилась. Ми зараз сидимо тут, за вікном дощ, а уявіть собі в яких умовах воюють наші хлопці. Давайте будемо їм допомагати.
Тарас Стадницький: Ми ще постійно наголошуємо, що це не якась фантастична сума. До того ж не обов’язково перераховувати 30 гривень. Якщо у вашому містечку кава коштує 15 гривень, то надсилайте цю суму. Якщо 60 – давайте. Але системність породжує масовість, а це дозволить закрити швидше усі запити.
Аркадій Войтюк: Окрім цього ми поїхали ще й в тур, кошти з якого будуть перераховані на ЗСУ.
– Ваш благодійний тур нещодавно розпочався. Де вже встигли виступити?
Тарас Стадницький: Ми вирішили пришвидшити закриття запитів, які нам надходять із військових частин. Три дні ми були із туром на Закарпатті: Мукачево, Ужгород і Рахів. Далі організували концерти в Івано-Франківську і Калуші.
Аркадій Войтюк: Хтось може подумати, що артисти просто їдуть, виступають, веселяться. Нам в коментарях часто пишуть таке, запитують чому ми не на фронті. Та насправді в нас дуже насичений графік.
Тарас Стадницький: Наприклад, перед виступом в Мукачево, ми мали ще два концерти. Зранку ми 4 години їхали в Рахів, далі концерт, вечеря і потім в таку дощову погоду ще десь 3 години ми їхали в Івано-Франківськ. Насправді дорога виснажує, але ми стараємось бути в доброму настрої й гуморі.
– Що вас надихає так посилено працювати?
Тарас Стадницький: Найперше – люди. А також ті бійці, які нам дякують у відеороликах чи просто в повідомленнях. Так ми розуміємо, що долучаємось і допомагаємо хлопцям, аби їм було там легше і щоб потім вони повернулись до своїх домівок.
Аркадій Войтюк: Основне – ми розуміємо для чого їдемо в тур, ми маємо ціль. Коли виступаємо перед цивільними, то бачимо посмішки, але хтось починає говорити, що зараз важкі часи, що не потрібно виступати. А потім приїжджаємо до бійців, а вони “цвітуть”, радіють, дякують і цим надихають нас. Хочеться жити, перемагати, і все завдяки цим очам.
Тарас Стадницький: Ми були в одній з військових частин, де хлопці проходили навчання, але от-от мали відправлятись на фронт. І один з їхніх командирів сказав, що хлопці хочуть швидше поїхати, щоб встигнути поборотись, бо до їхнього приїзду вже можуть звільнити населені пункти. Немає такого, щоб вони хотіли залишитись в стороні, а навпаки, ті, хто нас зустрічав, тримав в руках зброю, хотів швидше її застосувати.
Ми розуміємо, що зараз в нас допоміжна роль. Основне роблять наші хлопці й дівчата, які воюють.
– Чого найбільше зараз потребують наші військові?
Аркадій Войтюк: Найбільш розхідні зараз засоби – це автомобілі.
Тарас Стадницький: Авто не тільки для того, щоб бійці мали змогу виїхати на якесь завдання, але й щоб привезти на позиції продукти, боєприпаси. Це справді розхідний матеріал, але він дуже потрібний.
– Аркадію, ти зараз активно записуєш пісні, а ще переспівуєш уже відомі українські твори. Як війна вплинула на твою творчість?
Аркадій Войтюк: Зараз для мене основна ціль – щоб діти теж полюбили нашу українську музику, а не слухали Моргенштерна десь в парку, через колонку. Щоб діти цікавились українським, така музика реміксувалась, давнім пісням давали нове життя.
Після 24 лютого я півтора місяця зовсім не слухав музику. Я весь час бігав в укриття, навіть не роздягався з термобілизни, бо в моєму місті було багато сирен, прильотів і не тільки. За 500 м від мого дому розірвалась ракета. А коли з мого даху посипався пісок, я написав пісню “Боже”, а потім ще “росіяни” і “Країна Фенікс”.
– Тарасе, гумор зараз на часі? Часто тобі кажуть, що жарти сьогодні недоречні?
Тарас Стадницький: З початком війни змінилось усе. Спочатку ми не розуміли, чи доречно виступати, жартувати, але вже в березні ми вирішили організувати стендап, щоб зрозуміти, чи потрібне це людям. Тоді був аншлаг, люди щиро і гарно реагували на все. Ми зрозуміли, що гумор – це теж зброя, і завдяки цьому ми теж можемо якось допомагати армії.
Деякі люди приходять на наші виступи, щоб відволіктись, перезавантажити свої сили, бо в час війни можна дуже легко нашкодити своєму психічному стану. А є й ті, хто каже, що гумор зараз не на часі. Але коли я виступив, розсмішив людей, а потім до мене підходить дівчинка і каже, що її тато військовий і він часто дивиться мої стендапи, йому подобається, тоді я розумію, що все правильно роблю. Є певна категорія людей, яким сміх допомагає емоційно розслабитись.
Жартувати можна про все, але варто зважати на аудиторію.
– Як можна долучитись до вашої ініціативи “Кава для ЗСУ”?
Аркадій Войтюк: Якщо хтось хоче долучитись до нашої ініціативи “Кава для ЗСУ”, то в соцмережах на сторінках команди “VIP Тернопіль” є всі необхідні посилання. Так ви будете впевнені, що ваші кошти підуть куди треба, бо ми завжди вчасно про все звітуємо.
Тарас Стадницький: Мені дуже сподобалась фраза військового психолога Андрія Козінчука, що сумні й невеселі солдати ніколи не виграють війну. Побувавши у багатьох військових частинах, ми бачимо наших солдатів, які заряджені, веселі й в доброму настрої. Мені здається, що коли вони захищають нашу державу, ми не маємо права скиглити. Натомість треба їм допомагати, щоб швидше закінчилась ця війна.
Радіошоу “Зроблено в Україні”
Вікторія Богдан
Христина Ткачук
Залишити відповідь